Цифри, яких не помітили: що ще показав моніторинг української мови в школах
Цифри, яких не помітили: що ще показав моніторинг української мови в школах

Цифри, яких не помітили: що ще показав моніторинг української мови в школах

Цифри, яких не помітили: що ще показав моніторинг української мови в школах

Результати моніторингового дослідження стану дотримання мовного законодавства в школах спричинили значний резонанс — від сумнівів до різних трактувань показників. І це зрозуміло з огляду на чутливість теми. Але варто просто пройтися містом, зайти на дитячий майданчик, до столичного супермаркету, кав’ярні, державної чи комунальної установи, щоб почути, якою мовою спілкуються між собою люди, й зрозуміти — проблема справді є.

Особливо активно обговорюють у суспільстві дані по Києву. У медіа розійшлася цифра: лише 18% дітей у столиці на перервах спілкуються виключно українською.

Так, про проблеми слід говорити й шукати шляхи їх розв’язання. Однак не менш важливо акцентувати увагу й на позитивних тенденціях. А вони залишилися майже непоміченими — наприклад, за гучними заголовками у ЗМІ загубився той факт, що саме в Києві зафіксовано найпомітніші позитивні зміни у бік активнішого використання української мови: майже половина опитаних старшокласників відповіли, що почали частіше спілкуватися українською. До речі, по Україні цей показник нижчий на 6%.

У цій статті я хотів би показати ті зміни, які дають надію, але й не оминути тривожних сигналів, що вимагають уваги, — бо тільки в поєднанні вони дають повну картину.

Це дослідження — не випадкові спостереження, а репрезентативні дані, що відображають реальну мовну ситуацію в українських школах. Нинішній моніторинг — черговий у серії щорічних досліджень, які проводяться вже чотири роки поспіль (2021/2022, 2022/2023, 2023/2024). Така послідовність дає змогу не лише оцінювати стан мовної ситуації сьогодні, а й відстежувати тенденції — як змінюється ставлення учасників освітнього процесу до державної мови.

Що змінюється в школах

Використання української в школі стабільно зростає. І Київ, як уже зазначалося, демонструє вищі за середні темпи змін. За даними останнього моніторингу, 49% учнів, 63% батьків і 48% учителів у столиці почали частіше спілкуватися українською. Це найвищі показники серед усіх регіонів. Варто врахувати, що ситуація в Києві певною мірою відображає загальну по країні, адже від початку війни столиця стала прихистком для родин переселенців. Загалом українська мова зміцнює свої позиції по всій країні: 43% учнів, 47% батьків і 32% учителів почали частіше використовувати її в повсякденному житті.

Зростає й упевненість батьків у тому, що освітній процес у школі справді україномовний: оцінки щодо цього підвищилися на 1–2% порівняно з минулим роком. Близько 94% батьків переконані, що вчителі їхніх дітей ведуть уроки виключно українською мовою. Опитування самих учителів продемонструвало вищий показник — 97%.

Порівняно з минулим роком особливо помітні позитивні зміни на користь уживання української мови в неформальному спілкуванні спостерігаються у Східному, Центральному та Південному регіонах: за оцінками учнів, частка вчителів, які спілкуються українською не лише на уроках, зросла на 16–17%. Хоча в Києві, на жаль, цього року зафіксовано зниження цього показника на 7%.

Як свідчить дослідження, на 11% зросла частка педагогів, які спілкуються українською з рідними та друзями, на 8% побільшало тих, хто переходить на українську в спілкуванні з колегами поза школою.

Для дітей це має велике значення. Коли вони бачать, що українською спілкуються й учителі, й батьки, мова стає частиною природного середовища. Саме це середовище формує нову норму — краще за будь-які інструкції.

Запит на українську мову

Дані моніторингу засвідчують стабільний і досить потужний запит на покращення володіння українською мовою. Так, 59% учнів бажають підвищити свій рівень української. Серед батьків цей показник іще вищий — 72%.

Є запит на створення умов для вивчення мови: близько 83% учителів вважають за необхідне розвивати курси української, а 82% батьків підтримують розширення доступних програм вивчення мови — курсів, гуртків, онлайн-платформ, позашкільних занять.

У межах цьогорічного дослідження учням уперше поставили пряме запитання: «Як ти ставишся до дубляжу фільмів українською мовою?» Відповіді виявилися показовими: 63% школярів позитивно сприймають україномовний дубляж і вважають його важливим для розвитку державної мови. Таку позицію поділяють і дорослі: 70% педагогів і 59% батьків.

Як свідчать результати моніторингу, активне використання української мови старшокласниками більш притаманне шкільному середовищу, тоді як поза його межами частка спілкування державною мовою зменшується. Серед чинників, що стримують використання української в повсякденному житті, респонденти найчастіше називали мовну ситуацію в родині — 35% старшокласників зазначили, що вдома переважає спілкування російською. Ще 30% вважають бар’єром недостатнє володіння українською, а 20% — упереджене або байдуже ставлення до державної мови з боку оточення. Свою роль відіграє й мова контенту в соцмережах, адже саме там сьогодні формується значна частина мовних звичок підлітків.

Тривожним сигналом є й зниження рівня споживання україномовного інтернет-контенту: лише 54% школярів зазначили, що здебільшого або виключно користуються україномовними ресурсами проти 71% два роки тому.

Багато що залежить від родини. Моніторинг ситуації в Києві показав, що лише 29% батьків спілкуються вдома виключно українською мовою й лише 33% використовують виключно українську мову на роботі.

Як і для чого проводили дослідження

Дослідження проводили у квітні-травні 2025 року онлайн-анкетуванням учнів 8–11 (12) класів, батьків і вчителів. Участь у ньому взяли 35 716 респондентів зі шкіл усіх регіонів України. Вибірку формували фахівці Інституту освітньої аналітики, окремо виділивши п’ять макрорегіонів і місто Київ.

Цей моніторинг — не про покарання й не про пошук «винних». Його завдання — показати, де є проблеми, й допомогти тим, хто формує мовне середовище, — учителям, директорам, батькам. Маємо чесно визнати, що проблема є, й думати, як її подолати. Це питання не лише до школи — це завдання для всього суспільства. І воно потребує комплексу дій: від освітніх і просвітницьких до регуляторних.

Мова — це не лише про граматику чи лексику. Це про право українців формувати власний культурний простір. Тому сьогодні вона стала символом нашого спротиву та єдності. І саме тому так важливо створювати умови, за яких українська мова звучатиме всюди — в школі, вдома, на вулиці, в Інтернеті. І, зрештою, найкращим показником успіху буде не таблиця у звіті, а звичайна шкільна перерва, на якій діти спілкуються українською. Бо саме так звучить майбутнє.

Джерело матеріала
loader
loader