11 років захищав країну і виводив побратимів з оточення: росіяни вбили сержанта "Залізного"
11 років захищав країну і виводив побратимів з оточення: росіяни вбили сержанта "Залізного"

11 років захищав країну і виводив побратимів з оточення: росіяни вбили сержанта "Залізного"

Сергій Врадій був батьком трьох дітей, але своїм обов'язком вважав захист держави. Він виконував навіть ті завдання, які інші відмовлялися.

Що дізнаєтесь:

Російські окупанти вбили сержанта Сергія Врадія. Він служив у складі 57-ї мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Чоловік цілих 11 років захищав Україну від російських окупантів. Він мрія побачити перемогу, але не дожив до цього моменту.

Сестра та брат Сергія особисто розповіли Главреду про героїзм воїна з позивним "Залізний". Він виводив побратимів з оточення, виконував ті завдання, які інші відмовлялися, та навіть йшов у бій замість молодих побратимів, щоб дати їм ще шанс пожити.

Що відомо про Сергія Врадія

Сергій народися у селі Тишківка Кіровоградської області. Потім родина переїхала в Арменію, але через певний час знову повернулась в Україну. Сергій ходив у школу в Херсоні. Сергій був старшим братом, Олександр – середній брат, а Людмила – молодша сестра.

Сергій був 2 метра зросту. Він мав добре серце. Чоловік завжди допомагав своїм рідним та близьким.

"Він для мене був прикладом. Він ніколи нікого не боявся, він завжди допомагав, вислуховував, давав пораду", - каже Людмила.

У нього залишилося троє дітей: 14-річний син та доньки 13-ти та 7-ми років.

"Він воював практично по всій лінії фронту"

Сергій Врадій захищав Україну на фронті з 2014 року. За 11 років участі у бойових діях встиг повоювати практично на всіх напрямках. Він постійно думав про побратимів та навіть не говорив про звільнення.

"Він постійно казав: "Як же без мене будуть хлопці?" - каже сестра.

Коли почалась повномасштабна війна, він також був на фронті у складі 57-ї бригади – у Луганській області. Тоді були дуже важкі бої. Підрозділ Сергія навіть потрапив в оточення ворога.

"На початку повномасштабної війни, коли почалося перше бойове зіткнення і пішов прорив лінії оборони, противник зайшов у тил, вони потрапили в оточення. Ті хлопці, з якими він був на позиції, розгубилися. Він зібрав цих людей і вивів їх з оточення. Тоді бригада відійшла зі своїх позицій під Сєвєродонецьк", - розповідає брат Сергія.

Тоді ж на початку повномасштабного вторгнення на війну пішов і Олександр. Він пішов на службу у батальйон свого брата, який тоді вже обіймав посаду головного сержанта роти. Олександр думав, що брат його зустріне, але цього не сталося. У бою він отримав поранення та потрапив у госпіталь. Сергій приховував це від рідних, щоб ті не хвилювалися.

Сергій віддавав всього себе службі, він навіть міг піти на завдання замість молодого військового.

"Він завжди казав: "Вони ще життя не бачили. У них немає не дітей, нічого. Краще поїду я", - казав він рідним.

Навіть у моменти, коли Сергій не був на "нулі", він продовжував робити все можливе для армії. Він ремонтував автомобілі, проводив інструктажі.

"Коли ми були під Сєвєродонецьком, у нас по лівому флангу бійці покинули позиції і вийшла по цьому флангу дірка в 2 кілометри. Сергій протягом доби ходив збирав цих бійців і заводив на позиції. Навіть у такій ситуації, коли противник був поруч, він намагався зробити все, щоб закрити дірку, щоб зберегти боєздатність і безпеку підрозділів", - розповідає Олександр.

Всі побратими відгукувались про Сергія Врадія лише позитивно. Він був добрим, чуйним, відважним та відповідальним. Чоловік намагався забезпечити своїх підлеглих всім необхідним – від теплих речей до боєприпасів.

"Він робив те, що не могли робити інші. Він їздив туди, куди боялися їхати інші. Він ходив туди, куди боялися ходити інші. Він був дуже відважним, дуже любив країну і хотів дочекатися перемоги. Він завжди казав: "Не хвилюйтеся, я всіх переживу. Я дочекаюся перемоги і ми зустрінемось", - пригадує сестра.

Водночас були і моменти, коли у Сергія буквально опускалися руки. Він пережив втрату багатьох побратимів.

"Рік-півтора тому він подзвонив і плакав в слухавку, бо дуже багато втратив побратимів. Він плакав і казав: "Я не можу спати. Вони до мене приходять, вони мені сняться … Був ще один момент, це був наш останній відвертий дзвінок, коли він подзвонив і сказав, що він дуже втомився і вже нічого не може. Він вже не мав сил залишатися на фронті, але і звільнитися не міг. Він коли подзвонив, він плакав. Це вдруге я чула, що мій брат плакав. Він завжди намагався стримувати свої такі емоції. Це було дуже страшно від нього чути. Він втратив сенс життя взагалі. Я зараз згадую і в мене мурахи по шкірі", - розповідає Людмила.

Поранення Сергія Врадія

У один день все раптово змінилося. Сергій не повинен був йти на завдання. Тоді 23-річний хлопець мав їхати за кермом та забирати побратимів з передової. 42-річний "Залізний" ніби відчував, що щось може трапитись і вирішив таємно вимкнути будильник на телефоні молодого військового та поїхати замість нього.

Ця ділянка була складною – під прицілом ворожих дронів. Коли Сергій з побратимами повертався їхав вже у бік тилу, ворожий дрон на оптоволокні підступно чекав поблизу дороги. Раптово він піднявся у повітря та влучив прямо в лобове скло. Більша частина вибухової хвилі пройшла крізь Сергія.

У чоловіка був справжній больовий шок. У нього було важке поранення, він втратив руку. Попри все це він спробував завести машину, але нічого не вийшло, тому пішов пішки. На жаль, через велику втрату крові Сергій втратив свідомість. Його знайшли побратими, евакуювали та передали медикам.

Першим про поранення Сергія дізнався його брат Олександр. Але тоді він ще не розумів, наскільки серйозним є поранення.

"Лікарі давали йому 25% на життя"

Спершу стан Сергія намагалися стабілізувати на Харківщині, а після цього привезли до Києва, де майже щодня оперували.

"Поранення було дуже важким. У нього була велика втрата крові, почався сепсис, був інфаркт нирок, пошкоджена печінка, пошкоджені легені, повипадали кишки, відірвана рука, багато осколків. Лікарі робили все можливе. Щодня була операція, вони намагалися, вони рятували, але у нього не витримало серце. Під час останньої операції йому видаляли стресову язву, потім піднялась температура, його обклали льодом. Лікарі давали йому 25% на життя, 75% - що він не виживе. За його життя боролися три тижні. У нього був сепсис, у бронхах збиралися рідина та гній, лікарі постійно чистили, боролися", - розповідає сестра.

Увесь цей час Сергій перебував у медикаментозній комі. Його брат розповідає, що 19 днів йому провели близько 15 операцій.

"Він був настільки сильною людиною, що навіть у комі він відкривав очі та намагався говорити, рухав головою та рукою, навіть посміхався – це все було у комі. Лікарі були шоковані, що він лежить у комі і намагається прокинутись", - каже Людмила.

Поряд з Сергієм у лікарні були його брат та дівчина. Коли Олександр востаннє приїхав до нього у лікарню, він зрозумів, що скоро серце його брата перестане битися. Сталося це 25 липня 2025 року.

"Я прийшов до нього в госпіталь, він лежав у реанімації, того дня я прийшов і на підкірках мозку я зрозумів, що він помре, але вірити в це не хотів. Його тримали в медикаментозній комі, тому що від усіх отриманих поранень і травм, які отримали внутрішні органи, він би просто отримав больовий шок і йому б стало ще гірше. Лікарі боролися до останнього, але у нього не витримало серце", - пригадує Олександр.

"Мама постійно кричала: "Господи, поверни мого сина!"

"Коли брат помер, мені стало пусто. Для моєї родини це був великий стрес. Коли я до нього прийшла у морг, у нього на обличчі була посмішка. Мама постійно кричала: "Встань, будь ласка! Господи, поверни мого сина!" - зізнається Людмила.

Шоком це стало і для військового, замість якого Сергій поїхав на завдання.

"Хлопець, замість якого він поїхав, він дуже довго плакав. Він протягом місяця дзвонив і плакав, бо розумів, що на його місці мав бути він", - пригадує сестра.

Батько, який нині перебуває на окупованій території, досі не може повірити у те, що його сина більше нема серед живих. Через російських окупантів він навіть не зміг приїхати на похорон.

"Він і досі не вірить, що це сталося. Батько навіть не говорив нормально по телефону місяць. Це як страшний сон. Мати щодня ходить на кладовище. Вона втратила сенс, її вже нічого не цікавить. Все втратило сенс, коли загинув старший брат. Він для мене був всім, він був прикладом мужності. Він завжди мені казав: "Мала, все буде добре, не засмучуйся". Він піклувався про мене, про середнього брата. Він не хотів звільнятися, поки не звільниться середній брат за станом здоров’я", - каже Людмила.

Сергій захищає рідних після смерті

Після того, як Сергія поховали, він час від часу приходить у снах до своїх рідних. Інколи, їх наче щось оберігає від небезпеки. Рідні вірять, що Сергій тепер їхній янгол-охоронець.

"Він приходив до кожного навіть після 40 днів після поховання. Коли брат його дівчини їхав тією ж дорогою, де влучив дрон у машину Сергія, у нього в голові раптово пролунав голос: "Стій! Зупинись!". Він казав: "Я одразу зупинився, в мене з’явився такий страх. Я повертаю голову, а позаду летить дрон". Він встиг лише вистрибнути з машини і в цей момент пролунав вибух", - розповідає Людмила.

Сестра Сергія змогла побачити рідного брата у сні.

"До мене він також приходив у снах. То якийсь будинок показував, то авто. Я зрозуміла, що йому там добре. Він приходив до середнього брата, розповідав про якусь роботу, був дуже радий і веселий. Попри те, що його тут немає з нами, він допомагає нам звідти. Він приходив до мами, він наснився своїй дівчині. Коли мені дуже важко, у мене в голові завжди його фраза: "Все буде добре" - як казав мій брат", каже вона.

Петиція

Рідні звертаються з проханням допомогти зібрати підписи на петиції про посмертне присвоєння звання Героя України Сергію Врадію. Він понад 11 років захищав Україну на фронті від російських окупантів.

"Він був прикладом відваги, професіоналізму та вірності присязі. Він віддав своє життя за свободу й незалежність нашої Батьківщини. Його подвиг заслуговує на найвище державне визнання", - йдеться у тексті петиції.

Якщо ви хочете підтримати петицію, зробити це можна за ЦИМ посиланням.

Воїни, які віддали життя за Україну - що відомо

Нагадаємо, у червні загинув український актор і воїн ЗСУ Юрій Феліпенко. Прощання з ним відбулося 19 червня.

У ніч на 29 червня під час масованої повітряної атаки Росії загинув льотчик F-16 Максим Устименко. Перед загибеллю пілот знищив сім цілей.

Як повідомляв Главред, 1 липня російські війська завдали ракетного удару по Гуляйполю на Запоріжжі. У результаті атаки загинули командир 110-ї окремої механізованої бригади Сергій Захаревич і його заступник Дмитро Романюк.

Читайте також:

Джерело матеріала
loader
loader