Досвід "Тайфуну" НГУ і "Рубікону" ЗС РФ: які уроки можуть винести сили НАТО, — аналітики

Майже за чотири роки повномасштабної війни в Україні протиборчі сторони показали, що успішне ведення бойових дій дедалі більше залежить від здатності оперативно оновлювати системи — чи то програмне забезпечення, чи то апаратні модулі, чи то цілі платформи. Про це йдеться в аналітичному матеріалі видання Hartpunkt від 24 листопада.

Автор статті Вальдемар Гейгер зазначає, що якщо раніше великі держави могли дозволити собі повільніший темп розробок, сьогодні в довгостроковому конфлікті це стає небезпекою: противник може завдяки швидкому впровадженню нових технологій змінити баланс сил.

Одним із найтривожніших сценаріїв, що розглядаються аналітиками НАТО, є поява в потенційного супротивника масштабних автономних систем, здатних замінити або перевершити добре підготовленого бійця. Якщо така система може бути поставлена на конвеєр, виникне ситуація технологічної асиметрії, яка здатна змістити баланс сил навіть ще до початку війни.

"Щоб протистояти цьому ризику, західні збройні сили також повинні знайти підходящий modus operandi, що дає їм змогу виявляти та швидко адаптуватися до потенційних технологічних збоїв у веденні бойових дій, як у воєнний, так і в мирний час, чи то модифікації програмного або апаратного забезпечення, чи то впровадження зовсім нових систем озброєння", — наголосив Гейгер.

Як Росія та Україна будують моделі швидкої адаптації

Як один із прикладів інтеграції військ і оборонних підприємств у єдиний цикл модернізації аналітик навів російський підрозділ БПЛА "Рубікон". На думку Гейгера, взаємодія підрозділу з військово-промисловим комплексом дає змогу:

• швидко передавати звіти про вразливості систем;
• адаптувати тактику під нові технологічні можливості;
• передавати модифікації в серійне виробництво буквально протягом тижнів.

Цей підхід нагадує модель, яку давно застосовують у країнах із високорозвиненою оборонною промисловістю, однак у випадку Росії йдеться про пряму інтеграцію тактичних даних на рівні підрозділів, що прискорює цикл адаптації.

Своєю чергою українська сторона вибудувала схожий, але більш гнучкий механізм, спираючись на мережеву структуру малих компаній та інтеграцію західних систем. Найбільш показовим став досвід підрозділу "Тайфун" Національної гвардії України.

За словами бійців підрозділу, ефективність таких БПЛА, як Vector або FlyEye, пояснюється не тільки інженерними рішеннями, а й постійним зворотним зв'язком розробників з користувачами на полі бою. Компанії працюють безпосередньо в Україні, отримуючи дані про бойове застосування практично в режимі реального часу.

Однак українські оператори зазначають: багато західних виробників усе ще стикаються із затримками в отриманні актуальних бойових даних, що обмежує швидкість адаптації їхніх систем.

Випробування і модернізація "на ходу"

На окрему увагу заслуговують польові випробування наземних безпілотних платформ, на яких фахівці з "Тайфун" виявили критичні розриви між інженерною логікою і реальністю фронту. Випробування проводилися в умовах:

• відсутності прямої видимості між оператором і системою;
• повної заборони залишати траншею для оцінки обстановки;
• неможливості заздалегідь розвідати профіль місцевості;
• ризиків втрати платформи за будь-якої відмови.

Ці сценарії показали: системи, які відмінно працюють у контрольованому середовищі, далеко не завжди витримують хаос сучасної війни, де оператору доводиться ухвалювати рішення виключно на підставі віддалених датчиків.

"Це підкреслює, що ефективність на полі бою вимагає більшого, ніж просто технічних характеристик. Необхідні системи, розроблені для роботи в складних інформаційних умовах", — ділиться своїм досвідом співробітник "Тайфуну".

Інший висновок з українського досвіду — необхідність швидкої адаптації бронетехніки. Модифіковані танки з "імпровізованим" додатковим захистом ("мангали", металеві пластини тощо) демонструють ефективність проти FPV-дронів. Але такий "апгрейд" не без ризиків: додаткова вага погіршує роботу трансмісій, багато машин виходять з ладу, що робить їх легкою мішенню для атаки.

З урахуванням вищесказаного аналітик вказує на два можливих підходи для сил НАТО і, зокрема, для Бундесверу. З урахуванням досвіду війни в Україні Гейгер пропонує, по-перше, створити в самій армії масштабний корпус фахівців-інженерів, розподілених по бойових частинах. Другий крок — вбудовування в збройні сили контактних представників виробників, які отримуватимуть дані безпосередньо з поля бою.

"Таким чином, зміни на полі бою могли б швидше доводитися до виробників як у воєнний, так і в мирний час і враховуватися під час подальшого розроблення систем. Війська ж, своєю чергою, виграли б від більш швидкого вироблення розв'язання технічних проблем, що забезпечило б боєздатність збройних сил", — підсумував експерт.

Нагадаємо, видання Defense Express нещодавно опублікувало аналітичний матеріал про розвиток і перспективи безпілотних систем в Україні. Йшлося, зокрема, про наземні роботизовані комплекси, які все частіше з'являються на передовій.