Боротьба за ресурси: країни роблять ставки на "рідкоземи" та "зелену" енергетику – і виграють

Ще кілька років тому енергетика сприймалася як частина економічної системи: вартість бареля нафти, контракти на газ та обсяги експорту були просто елементами економічної частини світоустрою. Але 2025-й змінив правила гри, і енергія стала ядром геополітики - інструментом впливу, торгу та тиску. Коротко про – про стратегічні зміни на ринку світових ресурсів та боротьбу за них.

Не мат, а рокування

– У 2025 році енергетика остаточно перестала бути економічною категорією – вона стала головним інструментом глобальної політики. Після кількох років війн, санкцій та прискореного "зеленого переходу" світ увійшов у нову фазу енергетичної геополітики, де кордони між союзниками та конкурентами часто розмиті, - зазначив експерт з енергетичного права Михайло Пиртко у своєму блозі.

Цей перехід означає, що боротьба за ресурси стала змаганням за владу, технологічну перевагу та контроль над майбутніми ланцюжками постачання. І мова вже йде не лише про нафту та газ: у центрі конфліктів тепер літій, кобальт, мідь, нікель, рідкісноземельні метали.

Європейський Союз, який пережив різку відмову від російських енергоресурсів, намагається вибудувати нову систему безпеки, одночасно продовжуючи рух до декарбонізації. Але залежність просто змінила напрямок. Тепер замість Близького Сходу правила гри задають Норвегія, США та Катар, які стали ключовими постачальниками зрідженого природного газу (ЗПГ). За 2024–2025 роки постачання американського ЗПГ до Європи зросло на 16%, а частка Катару збільшилася майже вдвічі. Європа намагається зберігати баланс, та її простір маневру скорочується.

США перетворилися на енергетичну наддержаву

- Після вторгнення Росії в Україну енергетика стала для Вашингтона не просто галуззю економіки, а важливим елементом зовнішньої політики. Термінали експортного LNG у штатах Техас та Луїзіана працюють за повною програмою: за даними US. Energy Information Administration у 2024 році експортували приблизно 11,9 мільярда кубічних футів на день (Bcf/d) зрідженого газу – найбільший показник у світі, – пише Михайло Пиртко.

Країна не тільки стала найбільшим експортером ЗПГ у світі, а й практично наново побудувала внутрішній ринок завдяки «зеленому» закону IRA, що стимулює промисловість та контроль за ключовими технологіями.

Американські компанії активно скуповують активи з видобутку літію в Латинській Америці та Австралії. Лише цього року обсяг таких угод перевищив $11 млрд.

Китай, навпаки, робить ставку на багатополярність. Він не поділяє світ на «чисту» та «брудну» енергію і одночасно збільшує потужності вугільних електростанцій, інвестує в атом, сонячні ферми, вітряки та, головне, у глобальну інфраструктуру. Понад 70% світових потужностей з переробки літію та близько 90% виробництва рідкісноземельних металів пов'язано з китайськими компаніями. Саме тому Пекін здатний диктувати правила не лише у сировинній, а й у технологічній політиці.

Арабські монархії, перш за все ОАЕ, прагнуть вийти за межі образу «нафтового експортера». Масштабні інвестиції у водень, сонячну енергетику, мережеві технології та розробку нових матеріалів роблять регіон ключовим гравцем епохи енергетичного переходу.

- Справжній розділ світової енергетики сьогодні проходить не між "чистою" та "брудною" енергією, а між тими структурами, які формують політичний вплив, та тими, які змушені на нього реагувати, - наголосив Михайло Пиртко.

Нова реальність

2025-й став рекордним за кількістю міжнародних суперечок, пов'язаних із видобутком сировини. За даними глобальних арбітражних центрів, за рік зареєстровано 32 справи щодо нафти, газу та рідкісноземельних металів (це максимум за останнє десятиліття). Йдеться не лише про бізнес-конфлікти: країни дедалі активніше націоналізують свої ресурси, переглядають угоди та обмежують іноземні компанії.

Конкуренція йде лише на рівні географії. У Південній Америці різко загострилася боротьба за літієвий трикутник – Болівію, Аргентину та Чилі. В Африці відразу кілька країн переглядають концесії з видобутку кобальту та міді (зокрема, Конго та Замбія). В Азії зростає напруга через рідкісні метали: тільки В'єтнам оцінив нові відкриті запаси більш ніж у 22 млн тонн.

І як наслідок - боротьба за ресурси впливає на життя людей: зростають ціни на електроенергію, збільшується вартість електроніки та автомобілів, держави вводять нові тарифи та квоти. Але водночас з'являється шанс для технологічного ривка: інвестиції в «зелену» промисловість, створення нових виробничих ланцюжків, розвиток інфраструктури.

Михайло Пиртко зазначає: «Переможе той, хто контролює джерела, постачання та технології».

Прогноз: хто виграє ресурсну гонку до 2030 року

США: завдяки технологічній перевазі та домінуванню в експорті ЗПГ США збережуть статус ключового гравця. Позиції в літієвій та водневій промисловості посилюватимуться.

Китай: Пекін залишиться головним центром переробки критично важливих матеріалів. Його вплив на ланцюги постачання батарей і сонячних панелей буде тільки зростати.

ОАЕ та Саудівська Аравія: це майбутні центри "зеленої" енергетики Близького Сходу. Завдяки гігантським інвестиціям вони стануть хабами водню, сонячних технологій та нових матеріалів.

Австралія та Чилі: ці країни зміцнять позиції як ключові постачальники літію та рідкісноземельних матеріалів для планети.

А хто програє?

Європейський Союз: незважаючи на активну диверсифікацію, ЄС залежатиме від зовнішніх постачальників як копалин, так і батарейної сировини. Особливо вразливі Німеччина та Італія.

Індія: амбітна програма розвитку «зеленої» енергетики може мати справу з серйозним дефіцитом сировини, оскільки країна майже повністю залежить від імпорту літію, кобальту та рідкоземів.

Країни Африки з багатими запасами, але слабкою управлінською системою: мають ресурси, але немає інфраструктури, а політична нестабільність може відправити їх під зовнішній контроль.