Преемник Макрона: можно ли предотвратить приход ультраправых к власти во Франции

Наступні президентські вибори у Франції мають пройти лише через рік.

Попри це, Франція вже вступає у передвиборчу кампанію.

І робить це в ситуації глибокої невизначеності.

Другий термін Емманюеля Макрона змінив політичний ландшафт.

Його реформістські амбіції зіткнулися із суспільною втомою, тоді як російська повномасштабна війна проти України переформатувала стратегічні пріоритети Європи.

Все це дає ультраправим надзвичайно високі шанси на перемогу у 2027 році.

І судова заборона Марін Ле Пен брати участь у наступних виборах нічого не змінює – шанси її наступника Жордана Барделла стати новим президентом виглядають не гіршими.

Ризики для України у разі такого сценарію – колосальні.

Адже Франція – це не просто чергова європейська країна.

Це ядерна держава, постійний член Ради безпеки ООН, ключовий елемент Європейського Союзу та сьомий найбільший військовий партнер України.

Наступник Макрона суттєво впливатиме на сталість європейської підтримки, єдність санкційного режиму та майбутнє оборонної співпраці.

Він також формуватиме вплив Франції на східному фланзі Європи на роки вперед.

І все це викликає питання: чи можливо зупинити переможну ходу ультраправих до президентської посади? І хто із французьких політиків здатний на це?.

Як Макрон переформатував Францію.

Другий президентський термін Емманюеля Макрона супроводжувався зростанням відчуття загальнонаціональної втоми.

Пенсійна реформа, яка підвищила пенсійний вік із 62 до 64 років, спричинила одну з найтриваліших хвиль протестів за десятиліття.

Тижні страйків і демонстрацій поглибили враження, що уряд відірвався від реальності.

Інфляція, частково підживлена енергетичними шоками, спричиненими війною Росії, додала розчарування в суспільстві.

Політична коаліція Макрона, створена у 2017 році на оптимізмі та обіцянці подолати традиційні політичні розколи, поступово розмивалася.

Довіра до політичного центру поступово слабшала.

Дані опитування Hexagone–IFOP за квітень 2025 року показують, що електорат, колись лояльний до технократичного центризму Макрона, тепер структурно зменшився, насилу долаючи межу у 16–19% – навіть за найсприятливіших умов для головної фігури центристів, колишнього прем’єр-міністра Едуара Філіппа.

Паралельно посилилася соціально-політична фрагментація.

Молодші покоління висловлювали недовіру до інституцій.

Працююче населення почувалося економічно та культурно незахищеним.

Пенсіонери, традиційно обережні, дедалі частіше переходили до підтримки правопопулістської партії "Національне об’єднання".

За даними Hexagone–IFOP, "Нацоб’єднання" нині лідирує і серед працюючих виборців (36%), і серед пенсіонерів (29%) – історичний розворот, який підживлює безпрецедентне зростання партії.

Політичні наслідки є драматичними.

Традиційний баланс між лівими та правими зруйновано.

Його замінили три чітко окреслені блоки: ослаблений центр, розділена ліва частина та домінуюча крайня правиця.

На Україну ця фрагментація має безпосередній вплив – вона створює невизначеність у зовнішньополітичному курсі в той момент, коли безпекове середовище Європи потребує максимальної стабільності.

Тріумф ультраправих.

Усі великі опитування демонструють одну й ту саму тенденцію: крайня правиця більше не є аутсайдером, як це було протягом десятиліть.

Вона стала центральною тенденцією французької політики.

Згідно з тим самим опитуванням Hexagone–IFOP за квітень 2025 року, кандидат "Національного об’єднання" Жордан Барделла набирає від 32 до 35% голосів у першому турі в усіх протестованих сценаріях – стабільно посідаючи перше місце і часто значно випереджаючи найближчого суперника.

У деяких опитуваннях перевага ультраправих у першому турі сягає 17 пунктів.

Це дає "Національному об’єднанню" надзвичайно сильну стартову позицію для перемоги у 2027 році.

Це зростання пояснюється трьома факторами.

По-перше, "Нацоб’єднання", схоже, успішно вловлює тривоги тієї "працюючої Франції", яка почувається покинутою.

Рекордні показники серед найманих працівників, самозайнятих та жителів індустріальних регіонів свідчать про глибоку недовіру до традиційних еліт.

По-друге, до цього руху приєдналися пенсіонери.

Колись надійно помірковані, вони тепер значно частіше віддають перевагу кандидатам партії Барделла – Ле Пен.

У країні, де виборці старшого віку активніше за інших беруть участь у голосуванні, цей зсув є вкрай важливим.

По-третє, внутрішній механізм спадкоємності в "Нацоб’єднанні" є незвично міцним.

Якщо Марін Ле Пен буде юридично позбавлена можливості балотуватися, Жордан Барделла без зусиль переймає її електорат.

Він отримує 91% її виборців 2022 року, 38% виборців Еріка Земмура і навіть 17% виборців Валері Пекрес.

Ця стійкість робить "Національне об’єднання" єдиною політичною силою, яка практично гарантовано вийде до другого туру президентських виборів.

Для України це теж має велике значення.

"Нацоб’єднання" тривалий час висловлювало скепсис щодо НАТО, ставило під питання постачання зброї Києву та підтримувало історичні зв’язки з Росією.

Попри те, що Жордан Барделла пом’якшив тон партії після 2022 року, її загальний стратегічний курс щодо України залишається непевним.

Проте ключове питання полягає у тому, хто складе компанію Ле Пен/Барделла у другому турі.

І в кого з французьких політиків є реальні шанси перемогти?.

Два експрем'єри.

Центристський блок Макрона ще донедавна був головною рушійною силою французької політики.

Але переживає зараз явно не найкращі часи.

Наразі як кандидатів у президенти з цього політичного табору найчастіше згадують двох колишніх керівників уряду.

Едуар Філіпп.

Єдиний з політиків провладного блоку, який вже заявив про плани брати участь у наступних президентських виборах.

І викликав тим самим невдоволення у чинного президента.

Нинішній лідер правоцентристської партії Horizons ("Горизонти"), Філіпп уособлює компетентність, прагматизм і досвід.

Саме тому його часто розглядають як найбільш переконливого наступника Макрона.

Робота на посаді прем’єр-міністра у 2017-2020 роках створила йому репутацію спокійного та відповідального керівника.

Але навіть асоціація з "кращими роками макронізму" недостатня для гарантованого успіху.

Опитування показують, що Філіпп набирає в першому турі від 16 до 19% – залежно від сценарію.

Гідний результат, але недостатній, щоб кинути виклик домінуванню "Національного об’єднання" чи забезпечити гарантований вихід у другий тур.

Проте для України Філіпп є сприятливим варіантом.

Він переконаний європеєць, прихильник інтеграції в НАТО та рішучий противник російської агресії.

Є всі підстави очікувати, що на посаді президента він збереже військові та політичні зобов’язання Франції щодо Києва.

Габріель Атталь.

Спершу його сприймали як майбутнє центристського руху, проте зараз його подальше політичне життя виглядає непевним.

Попри стрімке сходження на посаду прем’єр-міністра у свої трохи більше ніж 30 років, сьогодні його вважають надто молодим, надто вразливим і надто пов’язаним із суперечливими політиками Макрона.

Барометр IFOP показує, що лише 34% респондентів хочуть, щоб він балотувався, і лише 51% вірить, що він зрештою стане кандидатом.

Електоральні сценарії дають йому близько 10% голосів, що підтверджує його слабкі позиції.

На посаді прем’єр-міністра Атталь захищав продовження військової допомоги Україні та тіснішу європейську координацію, а також двічі відвідав Одесу.

А зараз очолює парламентську групу дружби з Україною.

Його прихильність має і особистий вимір.

Родина його матері походить з історичного роду Курісів під Одесою – українського шляхетного роду, який був змушений тікати від більшовиків.

Під час візиту до села Ісаєве у 2024 році місцеві історики навіть показали йому збережене генеалогічне дерево, де його повне ім’я було записане кирилицею.

Попри слабкі показники в опитуваннях, Атталь залишається одним із французьких політиків, які найбільше інстинктивно підтримують Україну.

Але за його нинішнього становища ймовірність виходу до другого туру є низькою.

Розколоті ліві.

Через слабкість пропрезидентського табору суперником ультраправих може виявитися і політик з лівого табору.

Серед лівих політиків є чимало симпатиків України, проте політично на цьому полі домінує ультраліва партія "Нескорена Франція", що має неоднозначну позицію щодо України.

Рафаель Глюксманн.

Якщо є політик, який переосмислив французьку лівицю після 2022 року, то це Рафаель Глюксманн.

Довгий час перебуваючи на політичній периферії, сьогодні він став головною альтернативою лідеру "Нескореної Франції" Жану-Люку Меланшону.

Дослідження Hexagone показує, що Глюксманн може "зламати домінування" Меланшона – такий результат на лівому політичному полі фіксується вперше за десятиліття, демонструючи рівні або навіть вищі результати у різних сценаріях.

Зокрема, у вересневому опитуванні IFOP за 2025 рік Глюксманн набирає у першому турі 14–16%, тоді як Меланшон застиг на рівні 12–13%.

Аналітика Le Monde відзначає стратегічний зсув Глюксманна: він шукає союзи з Бернаром Казньовом (колишнім прем’єром), Франсуа Олландом (президентом Франції у 2012–2017 роках), Кароль Делга та іншими соціал-демократами, формуючи широкий лівоцентристський фронт, зосереджений на обороні, соціальній згуртованості та екологічному переході.

Для України перемога Глюксманна є цілком гарним варіантом.

Він є послідовним прихильником санкцій, військової допомоги та відповідальності за російські воєнні злочини.

Однак його шанси вийти до другого туру наразі видаються невисокими.

Жан-Люк Меланшон.

Сила Меланшона полягає у його риториці та мобілізації, але не в розширенні електорату.

Попри високу видимість, він не здатний збільшити свою базу.

Тому IFOP не дає йому більше ніж 13% навіть у сприятливих умовах.

Меланшона сприймають як непослідовного, запального та занадто радикального для більшості виборців.

Його позиції щодо України, опозиція до НАТО, скепсис щодо військової допомоги, заклики до "неприєднання" суперечать європейському підходу і відштовхують значну частину французів.

Республіканці у пошуку кандидата.

Республіканці, колись домінантна сила П’ятої республіки, сьогодні – партія без чіткого напрямку.

Аналітика Le Monde за листопад 2025 року описує рух, який знову відкриває дискусію про праймериз через відсутність "природного кандидата".

Брюно Ретайо, новообраний президент партії, показує від 9 до 13% залежно від сценарію – значно менше необхідного, щоб кинути виклик крайній правиці або центристам.

Історично республіканці були послідовними критиками російської агресії та часто підтримували політику НАТО.

Але електорально партія більше не здатна формувати національний порядок денний.

Для України ця партія пропонує стабільність, але не життєздатність.

Сценарії другого туру.

У більшості моделювань найбільш імовірними сценаріями другого туру є Жордан Барделла проти Едуара Філіппа або Барделла проти іншого центриста (у рідкісних випадках – Атталя).

Наразі Жордан Барделла виглядає переможцем у двобої з будь-яким політиком "макронівського" табору.

І якщо такий сценарій реалізується, це стане найбільшою зміною французької зовнішньої політики з 1960-х років.

Попри те, що сьогодні "Національне об'єднання" уникає відкрито прокремлівської позиції, стратегія партії залишається вкоріненою у євроскептицизмі, сумнівах щодо НАТО та критиці "ескалації" в Україні.

Президентство Барделла може уповільнити або заморозити постачання зброї, виступити проти поглибленої інтеграції України в НАТО, послабити єдність ЄС щодо санкцій, стимулювати більш гнучкий підхід до Росії.

Однак до виборів ще майже два роки.

Тож Едуар Філіпп – найбільш рейтинговий кандидат президентського табору – ще має шанс мобілізувати центристський електорат.

Такий сценарій для України виглядає як найбільш позитивний.

Філіпп продовжить активну підтримку України в межах НАТО, збереже військову допомогу, санкції проти Росії та інвестування у європейську оборону.

Його прагматичний курс здатний зміцнити співпрацю з країнами східного флангу ЄС і підтримати довгострокові зобов’язання щодо відбудови України.

Натомість сценарій, коли у другий тур вирветься кандидат з лівого політичного флангу, несе для України певні ризики.

Лише Глюксманн поєднує проєвропейські переконання та послідовну підтримку України, але його електоральна база недостатня.

Натомість Меланшон на президентській посаді повів би Францію шляхом, що розділив би Європу та послабив підтримку України.

Авторка: Шарлотт Гійу-Клер,.

журналістка (Франція).