На фронті загинув один з найкращих виховників «Пласту». Згадаймо Андрія Буду

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Буду.

На фронті загинув найкращий виховник Пласту Андрій Буда. Найкращий, бо виховав гурток юнаків із яких двоє відзначені найвищим державним відзначенням – Героя України. Раз склавши пластову присягу вірності Україні вони виконували її до останнього свого подиху. Були серед тих, які не могли сидіти в хаті, коли вірність Батьківщині потребує тебе на революції чи фронті. Всі троє пройшли обидва Майдани і в 2014 пішли добровольцями. Про це повідомив колишній очільник Національної скаутської організації «Пласт» Юрій Юзич, інформує «Главком».

Народився Андрій 26 червня 1982 року на Волині, виростав у Тернополі. З 1993 року долучився до тернопільського Пласту, тобто прийшов у пластовий рух у віці 11 років. Юнакував у 29-му курені імені Юрія Старосольского.

За словами Юзича, хто знав Андрія, той зрозуміє чому пластову присягу він склав аж через п’ять років – 1 листопада 1998 року. Здобув ступінь-пластуна розвідувача, як колись Бандера і Шухевич. І згодом дійсно став розвідником, вже бойовим. Свій революційний шлях Андрій починав з участі в акціях «Україна без Кучми».

«Досягнувши повноліття у січні 2000 року вступив до старшого пластунства. Був інтендантом на пластових таборах, тобто відповідальним за харчування та майно, водного сплаву Дністром, станичного стаціонарного табору «На біса» 2001 року. Мабуть, ніколи не вийде скласти повного переліку пластових таборів та мандрівок, де він був. Їх можна рахувати десятками», – пише Юзич.

Буда став пластовим виховником, попередньо пройшовши 8-10 лютого 2002 року відповідний «Крайовий вишкіл впорядників» число 55. Займався гуртком юнаків «Сірі вовки» у якому виросли Віктор Гурняк та Віталій Дерех – тепер вже Герої України, відзначені президентом України (посмертно). «Андрій був чудовим виховником, адже був дійсно особистим прикладом. Хто знав Віктора і Віталія міг майже безпомилково ідентифікувати – чиїми вихованцями вони були у Пласті», – пише колишній очільник Пласту. 

Андрій навчався на історика у Тернопільському державному педагогічному університеті. Опублікував кілька цінних наукових статей з історії постання Пласту та перших років його діяльності. Він чудово знав не лише коли, але і для чого створювався український скавтинг у далекому 1911 році. За словами Юзича, він познайомився з Андрієм у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені І. Франка.

«Найчастіше ми з Андрієм зустрічались в горах. Спершу на змаганнях Стежками Героїв. Він багаторазово ходив виховником на Крайовий мандрівний вишкільний табір «Говерля», починаючи від заснування мого тоді ще проєкту у далекому 2005 році», – пише Юзич.

Чи не першу свою мандрівку із гуртком «Сірі Вовки» Андрій Буда провів на «сході», задовго до Помаранчевої революції. Повіз своїх вихованців у Київ та на станцію Крути, до кургану та хреста полеглим юнакам. У кінці «нульових» – знову впорядник (уже другого свого гуртка юнаків), а водночас звʼязковий, тобто головний виховник 51-го куреня юнаків імені Святослава Завойовника у Тернополі, де колись і сам юнакував.

Діти захоплювались ним, адже мало хто в наші дні може спокійно пройти десятки кілометрів босим чи в домашніх «шльопках». Андрій був мінімалістом. Від пластового однострою починаючи. До наплічника – любив звичайного «колобка». А ще легко ходив горами без карти та компаса, відставав (о, які в нього були чудові гриби, що сам збирав) і доганяв свою групу, вибираючись із якихось дебрів.

У 2014 році Андрій був серед тих, хто в числі перших пішли боронити рідний край. З гумором розповідав, як потрапив у розвідку. Як його хлопці скидались на спорядження, бо вони тепер «розвідники» і треба виділятись відповідно. Андрій сміявся з них, бо знав, що справжній розвідник не в спорядженні. Брав участь у боях з оборони Маріуполя. Після демобілізації працював в інспекції Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам'яток культурної спадщини.

З 2017 року на контракті у 10 Гірсько-штурмова бригада «Едельвейс». Адже був не лише по назві гірським штурмовиком. Виконував завдань в районі міста Попасна на Луганщині. Згодом працював в одному з Данських фондів, де займався гуманітарним розмінуванням в Донецькій та Луганських областях.

З 2022 року знову в бойових лавах, у «Едельвейсах». Брав участь в обороні Лисичанська та Слов’янська. Солдат, принципово відмовлявся від сержантських звань. Формально водій кулеметного взводу. Насправді, три роки у роті вогневої підтримки – протитанковий взвод, де використовував корсари, фаготи, джавеліни. З травня 2025 року у кулеметному взводі.

«Він був одним із тих про кого я писав, що беруть відпустки із Сил оборони України – між бойовими – для того, щоб поїхати на пластовий табір «Говерля». Не в десь в Європу, а в Карпати, до дітей, які потребують підтримки та ціннісних орієнтирів. До вихованців Пласту, які готуються до чи для фронту. Останній раз ми з ним і бачились на цьому таборі. У Горганах, над рікою Лімницею в Осмолоді», – пише Юзич.

Загинув 10 грудня 2025 року у Сіверській громаді Бахмутського району Донецької області внаслідок удару ворожого дрона. За період участі в антитерористичній операції та повномасштабному вторгненні отримав сім відзнак і медалей.

«Андрія змінимо, але не замінимо. Співчуття родині і близьким. Вічна пам'ять, Другові!», – завершив свій допис Юзич.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.