Глухий кут Міндічгейту, або Уроки для санкційної політики України
13 листопада президент увів у дію санкції РНБО проти фігурантів останнього скандального розслідування НАБУ Тимура Міндіча й Олександра Цукермана. Але дотепер не до кінця зрозуміло, як саме ці обмеження діятимуть щодо вказаних фігурантів справи, і що саме РНБО планує робити з їхнім майном.
Фактично Рада з нацбезпеки й оборони застосувала понад половину всіх можливих санкцій – навіть позбавлення державних нагород, яких у Міндіча і Цукермана немає, і заборону заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України. Всі санкції, окрім позбавлення державних нагород, накладені на три роки.
Що далі?
Видається, що реакція президента у вигляді накладення санкцій – це така собі компенсація за неможливість затримати Міндіча та Цукермана в межах кримінального провадження, принаймні поки що. При цьому, аби ця компенсація стала ефективною, потрібно не просто прийняти указ президента, а й забезпечити обґрунтованість цього рішення та його належне виконання.
Згідно з законодавством, Україна може застосовувати санкції стосовно іноземної держави, компанії або особи, яка створює реальні та потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, займається терористичною діяльністю, завдає майнових втрат або створює перешкоди для сталого економічного розвитку держави тощо.
Точно знати, що саме стало підставою для санкцій проти Міндіча й Цукермана, ми не можемо, адже відповідне обґрунтування в рішеннях РНБО не вказується. Зазвичай підсанкційні особи отримують пояснення щодо застосованих до них санкцій лише під час їх оскарження до Верховного Суду.
Допустимо, що підстави для санкцій щодо фігурантів цієї скандальної справи належно обґрунтовані. Тоді необхідно перейти до наступного етапу – виконання рішення. Насамперед на вказаних осіб реальний вплив найімовірніше матимуть саме фінансові санкції, до прикладу, блокування активів.
Так, згідно з інформацією з YouСontrol, Тімур Міндіч має корпоративні права у 35 українських підприємствах, а ще в деяких є й бенефіціаром. Окрім усім відомих 50% корправ у ТОВ «Квартал-95», Міндіч також є бенефіціаром ТОВ «Експерс-Ізумруд», ТОВ «Солюшнс», ТОВ «Скай Фуд Сервісес», ТОВ «Кофе Бар Плюс» тощо. Всі ці компанії є доволі прибутковим бізнесом з доходом у десятки, а то й сотні мільйонів гривень на рік. І саме в інтересах останньої компанії (ТОВ «Кофе Бар Плюс») зловживав своїм службовим становищем засуджений першою інстанцією ВАКС екскерівник аеропорту «Бориспіль» Євген Дихне. Крім того, у Тімура Міндіча є корправа у британській та люксембурзькій ювелірних компаніях, втім до цих підприємств українські санкції не застосовуються, адже накладені обмеження діють лише на території України.
Що стосується Олександра Цукермана, то він є керівником ТОВ «С/В/М, ЛТД», яка надає фінансові послуги. Інших компаній у власності Цукермана наразі не виявлено.
Усі ці компанії, так само як і нерухомість, автівки, кошти на рахунках тощо мають бути заблоковані за рішенням РНБО. Ба більше, Закон «Про санкції» передбачає, що блокування має накладатися не лише на активи, які напряму належать підсанкційним особам, але й на ті, якими такі особи можуть розпоряджатися. Тобто майно, оформлене на родичів, як, наприклад три квартири матері Тимура Міндіча Стелли Міндіч, також можуть бути заблоковані.
При цьому важливо розуміти, що процес блокування активів в Україні досі недостатньо ефективний. А наглядати за цим процесом має Мінʼюст, яким донедавна керував ще один фігурант справи «плівок Міндіча» Герман Галущенко.
Ба більше, в цьому контексті найбільш критичне те, що в Україні досі не криміналізовано обхід санкцій. Так, на четвертому році війни ми досі чуємо історії як підсанкційним особам вдавалося безперешкодно відчужувати свої активи на території нашої держави. Найяскравіший приклад – кейс Сергія Шапрана, що вивів з-під санкцій бізнес російського бізнесмена вартістю 1 млрд грн. Тобто ми не можемо бути певними, що все майно Міндіча і Цукермана раптом не зникне.
Більш ефективними у цьому випадку можуть бути арешти у кримінальних провадженнях, які також накладені на активи Цукермана і Міндіча. Втім, арешти, на відміну від санкцій, накладаються лише на майно, яке є у безпосередній власності підозрюваних або фігурує у кримінальній справі. Мало того, національний режим конфіскації майна потрібно вдосконалювати, щоб повніше охопити всі випадки конфіскації майна злочинних організацій, що ми досліджували окремо.
Попри все вищезгадане, уявімо, що активи втікачів все-таки належно заблоковані. Яким тоді має бути наступний крок держави?
Перспектива санкційної конфіскації
З початку повномасштабного вторгнення законодавець дозволив не лише блокувати активи та обмежувати фінансові операції підсанкційних осіб, а й стягувати їх у дохід держави під час воєнного стану, якщо для цього є підстави. Так, закон передбачає, що санкція стягнення (конфіскації) активів може бути застосована до осіб, які завдали істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, зокрема, але не виключно, шляхом участі в ухваленні рішень про збройну агресію, фінансуванні бюджету РФ, поширенні пропаганди тощо.
Тобто, як бачимо, підстави для стягнення активів, на відміну від їх блокування та інших санкцій, виписані більш конкретно. Через це створення Міндічем та Цукерманом злочинної організації, здійснення Міндічем впливу на члена Кабміну та відмивання коштів, інкриміновані їм в межах справи НАБУ, не можуть, на даний час, бути підставами для стягнення їхніх активів.
Для позову про таке стягнення Міністерство юстиції повинно мати докази завдання шкоди Міндічем і Цукерманом національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності держави через співпрацю з РФ.
Таким чином, перспектива санкційної конфіскації виглядає малоймовірною. Натомість залишається сподіватися, що майно фігурантів конфіскують в межах кримінальних справ. Як мінімум, стаття Кримінального кодексу щодо легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом передбачає таке покарання. А механізми спеціальної конфіскації можуть дозволити конфіскувати доходи, одержані у такий спосіб.
Замість висновків, сподіваємося, проміжних
Історія з накладенням санкцій на Міндіча та Цукермана наочно демонструє численні системні проблеми санкційної політики України. Починаючи з практики застосування санкцій як альтернативи притягнення до кримінальної відповідальності й закінчуючи недоліками їх реалізацій, відсутністю покарання за ухилення чи порушення і так далі, всі зазначені дії президента та РНБО потенційно мають мало впливу на фігурантів справи...
Щоб підозрювані у корупції особи справді відчули на собі ефект від обмежувальних заходів, накладати їх варто відповідно до законодавства і найкращої міжнародної практики так, щоб вони реально працювали й не «розвалилися» в національних і міжнародних судах. Інакше такі механізми й надалі залишатимуться неефективними та будуть використовуватися політичним керівництвом для імітації боротьби з корупцією чи іншими злочинами.
Чи це й ставили собі за мету ті, хто вирішив оперативно накласти санкції на Міндіча і Цукермана? Питання риторичне.
Наталія Січевлюк, юридична радниця Transparency International Ukraine
