П’ять найбільших невдач українського футболу у 2025 році

Ще один важкий для країни рік минув за умов повномасштабного вторгнення. Утім, футбол не стоїть на місці, і, як загалом по життю, у нього бувають як світлі сторони, так і не дуже.

І оскільки проблеми із світлом знайомі чи не кожному українцю, то негативними моментами 2025 року й продовжимо нашу розмову.

Молодіжка Мельгоси на шляху у нікуди

Є всі підстави вважати, що словосполучення "іспанський вектор розвитку" стосовно нашого футболу десь за кілька років стане повноцінно лайливим у футбольному середовищі. Бо іспанського фахівця Унаї Мельгосу свого часу носили на руках, коли він очолював команду, у складі якої запалювали Бражко, Очеретько, Волошин, Ярмолюк, Квасниця, Батагов та Нещерет у кваліфікації до чемпіонату Європи-2025, яку ми подолали з Англією та Сербією в групі ледь не на одному диханні, а от коли поїхали на сам турнір…

То сталось те, що сталось. Тоді в січні навіть Ваната покликали для того, щоб кістяк "синь-жовтих" був таким потужним, щоб від Данії, Фінляндії та Нідерландів у нашій групі не залишилось і згадок. Але в підсумку обіграти та взагалі здобути хоча б якісь залікові бали ми змогли тільки в грі проти найслабшої з цієї трійки команд, а про решту матчів хотілось просто забути.

А потім певні хлопчаки виросли, і Мельгоса залишився з кадрами, із якими ще треба працювати й працювати. Хоча й не без талантів накшталт Пономаренка, Саленка, Кревсуна, Крупського та Синчука справа обходиться. Але кваліфікацію на наступний Євро в цій віковій категорії ми вже провалили бо після матчів проти Литви, Угорщини, Хорватії та Туреччини в нас лише чотири очки, тоді як у лідерів 11 та 10 відповідно. Очевидно, що свої залікові бали ми набирали не в іграх про найсильніших із цієї четвірки суперників.

А до Мельгоси, так, питань надто багато. Він же ще й посаду "координатора молодих кадрів" в УАФ паралельно обіймає. Цікава піраміда вибудувалась у нашому футболі за останні роки.

Українські клуби в єврокубках

Про те, що Україну в сезоні-2024/25 будуть представляти лише чотири команди в єврокубках, бо відомо ще наприкінці кампанії-2023/24, коли ми таки догрались до того, що колосальні недоотримання балів до рейтингу асоціації зіграли з нами злий жарт. Наш чемпіон зрештою також випав із переліку гарантованих учасників Ліги чемпіонів, і тепер лише Шахтар за рахунок власного рейтингу та заковик регламенту може розраховувати на пряме туди потрапляння.

А так — усім довелось грати кваліфікації. Динамо стартувало в Лізі чемпіонів, але після подолання мальтійського Хамруна ми дізнались про підйом спочатку кіпрського, а потім ізраїльського футболу. А потім команда спочатку Олександра Шовковського, а потім — уже й Ігора Костюка, видала виступ у Лізі конференцій із підсумковим 27 місцем за шість здобутих залікових балів та відповідним вильотом.

Донецький Шахтар у цьому плані просунувся трохи далі, хоча й стартував раніше за всіх — аж із першого раунду кваліфікації Ліги Європи, коли ніхто ще не знав, що там Арда Туран устигне дати команді за два тижні роботи після початку зборів. Але нічого, спочатку був Ільвес, потім — Бешикташ, але на Панатінаїкосі довелось зупинитись і долати вже Серветт із скрипом на шляху до Ліги конференцій.

А там уже пощастило із жеребкуванням, куди ж без цього, і в підсумку шосте місце "гірників" дарує нам єдиний привід уболівати за український клуб на міжнародній арені навесні. Ще й із непоганою турнірною сіткою плей-оф. Можливо, із цієї історії щось і вийде.

Тим часом Олександрія в статусі "срібного" призера пробувала свої сили в другому раунді кваліфікації Ліги конференцій проти сербського Партизана, і це було просто фіаско від колективу тепер уже Кирила Нестеренка. Як і вся подальша стартова частина сезону у виконанні "поліграфів".

Житомирське Полісся натомість протрималось аж три раунди відбору, але після андоррської Санта-Коломи та угорського Пакша отримати італійську Фіорентину, який би в неї після цього не був провал під орудою Стефано Піолі, це просто знущання, як для такого турніру. На жаль, двох учасників єврокубків ми втратили ще до їхнього повноцінного старту, а третій додався за підсумками основного раунду. І це все лише на рівні Ліги конференцій триває розмова. Вище ми, поки що, дивимось лише з обережними мріями.

Момент стагнації збірної Реброва

Найголовніша проблема національної збірної України під орудою Сергія Реброва полягає в тому, що не вдається знайти спільну мову з уболівальниками. Бо чи не кожна гра перетворюється на відвертість і несподіванку, і здебільшого останні залишають по собі лише негативні емоції. Або вганяють у стан вічної гойдалки, як було в березні, коли яскрава перемога в першій грі над Бельгією змінилась на абсолютно гнітючу поразку у матчі-відповіді.

А потім був незрозумілий червневий візит до Канади, де суто в футбольному плані жодних здобутків не було від участі в товариському турнірі, хіба що потішили численну діаспору, що в контексті можливої участі на майбутньому мундіалі, напевно, не так уже й погано.

Хоча краще б більш ретельно готувались до відбіркового циклу восени, бо проти Франції вийшло побиття більш високоякісною командою менш якісної, а потім був гостьовий матч проти Азербайджану, який Реброву ще довго пригадуватимуть. Саме тоді був найбільш напружений момент у стосунках з уболівальниками для головного тренера та куратора збірних команд України, але цього разу кризу вдалось загасити без залучення додаткових спецзасобів.

Утім, завдання "синьо-жовтих" і нинішнього тренерського штабу від цього жодним чином не змінилось. Мірилом успіху буде слугувати наша участь або ж відсутність на турнірі в США, Канаді та Мексиці, що загалом було проголошено курсом усієї футбольної країни після невдачі з відбором до Катару. І тут оцінка буде не лише окремо 2026 року, а й усьому 3,5-річному періоду, який залишиться позаду.

Провал Динамо Київ в першій частині сезону

Тут насправді й додати нічого, бо найкраще висловилось керівництво чинних чемпіонів України у вигляді публікації новини про звільнення Олександра Шовковського після чергового провального матчу — проти кіпрської Омонії. І щоб ще трохи солі додати на відкриту рану, варто згадати, що єдиним клубом УПЛ, який у цьому сезоні відправив головного тренера у відставку, наразі є київське Динамо. І ця історія насправді взагалі нетипова для нашого футболу останніми роками.

Якщо ж давати якусь оцінку періоду роботи Шовковського після чемпіонського сезону, то проблеми не з’явились нізвідки. Команда провалила підготовку на літніх зборах, де вже були помітні разючі відмінності в настрої, фізичній готовності та ігрових напрацюваннях із тим, що було за рік до цього, коли "голодне" до чемпіонства Динамо цілеспрямовано крок за кроком рухалось до власної мети.

А чому проблеми "біло-синіх" стосуються всього українського футболу й їх у жодному випадку не можна розглядати окремо, напевно, має бути й без того зрозуміло. Фундаментальний клуб для всієї нашої системи з найкращими серед наявних на сьогоднішній день інфраструктурою, молодіжною академією та найбільш широким охопленням уболівальницької авдиторії серед усіх команд "еліти". Ще й більшість матчів усередині країни, так чи інакше, дотичні до столиці або хоча б Київської області. А от структурно, так, нинішнє Динамо перебуває навіть не в топ-4 УПЛ, і саме з цим треба щось робити в першу чергу.