У Британії пара запросила чоловіка до себе на Різдво, і він прожив з ними 45 років

23 грудня 1975 року добрий вчинок однієї молодої пари назавжди змінив їхнє життя. Що саме сталося того дня напередодні Різдва – розповідає 24 Канал з посиланням на BBC.

Як акт співчуття перетворився на унікальне співжиття, сповнене любові, довжиною у 45 років?

Тоді 27-річний Роб Парсонс і його 26-річна дружина Діана готувалися до Різдва у своєму домі в Кардіффі. Як однієї миті почули стукіт у двері – на порозі стояв чоловік, який у правій руці тримав сміттєвий пакет зі своїми речами, а у лівій – заморожену курку.

Роб уважно подивився на його обличчя та невиразно згадав його як Ронні Локвуда – хлопця, якого він іноді бачив у недільній школі в дитинстві та про якого йому казали, що до нього треба бути добрим, бо він – "трохи інший".

Опісля чоловік запитав: "Ронні, а що це за курка?" Той відповів: "Хтось дав мені її на Різдво". І далі сталося те, що змінило життя подружжя на наступні 45 років – Роб сказав: "Заходь".

Подружжя відчуло, що мусить взяти Ронні, який мав аутизм, під свою опіку. Вони приготували його курку, дали йому помитися та погодилися дозволити йому залишитися на Різдво.

А щоб Ронні почувався якомога бажанішим гостем, вони попросили родичів принести йому різдвяний подарунок – будь-що: від пари шкарпеток до якихось косметичних дрібниць.

Я й досі пам'ятаю його. Він сидів за різдвяним столом з цими подарунками та плакав, бо ніколи не знав такого відчуття любові, розумієте. Це було неймовірно – просто спостерігати за цим,
– каже Діана.

Пара планувала дозволити йому залишитися лише до дня після Різдва, але коли цей день настав, вони не змогли змусити себе вигнати Ронні, тож звернулися по пораду до відповідних служб. У центрі допомоги бездомним їм сказали, що Ронні потрібна адреса, аби влаштуватися на роботу, але "щоб мати адресу, потрібна робота".

Коли Роб і Діана запросила Ронні до себе, йому було 30 років і він мав аутизм / Фото Rob Parsons

Що відомо про Ронні?

Як пригадують Роб і Діана, яким сьогодні 77 і 76 років відповідно, тоді Ронні було майже 30, і з 15-річного віку він не мав дому – жив у Кардіффі та на його околицях, перебиваючись випадковими роботами. Роб іноді бачив його в молодіжному клубі, який він вів.

Ронні потрапив до закладу опіки у віці лише восьми років, а в 11, за словами Роба, зник з Кардіффа. Лише під час роботи над своєю книгою "Стук у двері" він дізнався, що з ним сталося. Ще тоді юного хлопця відправили за понад 300 кілометрів до школи, яку в одному зі звітів називали "школою для розумово відсталих хлопчиків", і він прожив там п'ять років.

"У нього там не було друзів. У нього не було соціального працівника, який би його знав. У нього не було вчителів, які б його знали", – зазначає Роб.

Чоловік додає, що Ронні завжди хвилювався, що образив тебе або зробив щось не так. І часто запитував: "Я зробив щось погане?". Роб і Діана вважають, що це він виніс саме з тієї школи.

Зрештою у 15 років Ронні відправили назад до Кардіффа "в нікуди".

Яким було життя з Ронні?