Децентралізована енергетика: чому красиві гасла не гріють батареї

В Україні сьогодні багато говорять про необхідність децентралізованої генерації електроенергії та тепла. Війна, удари по ТЕС і підстанціях, ризик блекаутів — усе це робить ідею розподіленої енергетики логічною. Але між гаслами Кабміну і реальною можливістю подати тепло в будинки лежить прірва з технічних, фінансових і логістичних проблем.

1. Мережі, які не готові прийняти генерацію

Головна проблема – електромережі. Українські розподільчі мережі будувалися як односторонні: від великих ТЕС і АЕС до споживача. Вони не розраховані на масове підключення тисяч локальних генераторів.

Сьогодні більшість регіонів фізично не може прийняти нову генерацію:

• трансформатори перевантажені,
• лінії зношені,
• релейний захист не адаптований до реверсних потоків.

У підсумку інвестор, який побудував газову або біоТЕЦ, отримує від обл­енерго відповідь: «технічної можливості приєднання немає». І на цьому проєкт закінчується.

2. Теплогенерація без тепломереж – це нісенітниця

Для тепла проблема ще гірша. Котельню або міні-ТЕЦ можна побудувати, але:

• тепломережі зношені на 60–80%,
• втрати тепла доходять до 30–40%,
• пропускна здатність часто не відповідає новим потужностям.

У результаті можна мати сучасну котельню – і неможливість фізично доставити тепло до споживача.

3. Біоенергетика впирається в логістику

Біомаса і пелети подаються як «золота куля» для регіонів. Але тут реальність ще жорсткіша.

Пелети і тріска – це не газ по трубі. Це вантажівки, склади, дороги і відстані. Економічно виправдане перевезення біопалива – 50–70 км максимум. Далі паливо стає золотим.

У багатьох регіонах:

• немає достатніх обсягів сировини,
• немає складів для зберігання,
• немає стабільних постачальників.

У результаті котельня є, а палива – немає або воно вдвічі дорожче за газ.

4. Газова генерація впирається в ліміти і труби

Малі газові ТЕЦ – ще один популярний рецепт. Але газові мережі в містах і громадах:

• часто не мають резерву тиску,
• не розраховані на додаткове промислове споживання,
• вимагають дорогих реконструкцій ГРП і газопроводів.

Тобто навіть якщо гроші на установку є, підключити її до газу часто фізично неможливо або це коштує більше, ніж сама станція.

5. Кадри, яких не існує

Децентралізована енергетика – це тисячі об’єктів, які треба:

• обслуговувати,
• ремонтувати,
• керувати ними в режимі 24/7.

Але енергетиків, теплотехніків, автоматики катастрофічно бракує. Людей або мобілізували, або вони виїхали. Система, яка мала би бути гнучкою, стає крихкою.

6. Головна проблема – відсутність системного плану

В Україні децентралізацію намагаються будувати не як систему, а як набір випадкових проєктів:

• тут дали грант,
• тут купили когенератор,
• тут поставили біокотел.

Без балансу мереж, без паливної логістики, без теплових схем міст.

Це не енергетична стратегія. Це енергетичний хаос.

Висновок

Децентралізована генерація Україні потрібна. Але сьогодні її намагаються впроваджувати в інфраструктурі, яка до цього не готова.

Без модернізації мереж, без реальної теплової логістики, без планування і кадрів – мільярди гривень просто перетворяться на метал і бетон, які не дають ні світла, ні тепла.

Впровадження нової інфраструктури це мільярди, десятки мільярдів гривень інвестицій, які ляжуть тягарем у собівартість тарифів, які вже насьогодні населення не готове сплачувати.

І це  все – головні ризики енергетичної політики країни в умовах війни.