Ворог Росії №1: чому Кремль боявся Шаміля Басаєва
Ворог Росії №1: чому Кремль боявся Шаміля Басаєва

Ворог Росії №1: чому Кремль боявся Шаміля Басаєва

14 січня — день народження Шаміля Басаєва, одного з ключових лідерів чеченського збройного спротиву 1990-х, який уособлював ідею незалежної Ічкерії. Фокус розповідає, ким насправді був Басаєв і чи можливе вільне існування Чечні після завершення епохи кадировської влади.

14 січня — дата народження одного з найвпливовіших і суперечливих чеченських воєначальників Шаміля Басаєва. Саме ця дата сьогодні, у 2026 році, стала приводом пригадати не лише історію чеченського опору російській імперській політиці, а й актуальну кризу Чеченської Республіки — Ічкерії під владою Рамзана Кадирова.

Стан здоров'я Кадирова нині — одна з головних міжнародних історій про Північний Кавказ. Очільник Чечні перебуває у важкому стані через гострий панкреонекроз і проблеми з нирками, востаннє показаний публіці виснаженим із тростиною. Інші джерела повідомляють, що Кадиров перебуває на діалізі та суттєво обмежений у функціональності, що стимулює розмови про наступника.

Басаєв як символ: ідея, що не зникла

Шаміль Басаєв — ім'я, що миттєво асоціюється з чеченським спротивом Росії у 1990-х і початку 2000-х. Його бойові операції, включно з рейдом на Будьоновськ у 1995 році, де понад 2000 людей були узяті в заручники з вимогою до Москви зупинити війну, навколо яких точаться суперечки щодо тактики та моралі, стали вирішальними в історії першої війни в Чечні. Ця операція фактично примусила Кремль сісти за стіл переговорів у той же рік.

Для багатьох чеченців того часу він був більше, ніж польовий командир: Басаєв був центром опору імперській політиці Москви, яка не сприймала ніяких компромісів щодо автономії Чечні. У внутрішній пам'яті чеченського суспільства він залишився тією фігурою, яка не відступила перед кінцевою метою — незалежною Ічкерією.

Тим часом сама Ічкерія залишилася без зовнішнього визнання і швидко занурилася у хаос після початку війни, що завершилося величезними людськими втратами та руйнуванням.

1 листопада 1991 року Джохар Дудаєв, який став першим президентом Чеченської Республіки Ічкерія, підписав декларацію суверенітету, що фактично проголосила незалежність від Росії. Цей крок став символом прагнення до самоідентифікації чеченського народу після розпаду СРСР.

Але Ічкерія проіснувала лише кілька років: лише три роки фактичної незалежності, потім — перша війна, хаос і економічний колапс, після чого Москва знову почала посилювати свій контроль.

Після серії кровопролитних конфліктів і розгрому збройного спротиву Кремль зробив ставку на сімейно-клієнтелістську модель влади — з Ахматом Кадировим, а потім з його сином Рамзаном, як головними союзниками Москви в регіоні. У такому контексті політична автономія, за яку загинули тисячі чеченців, сьогодні перетворилася на регіон, де стабільність забезпечується страхом і тотальним контролем.

Шаміль Басаєв і Україна: союз проти імперії

Ставлення Шаміль Басаєв до України формувалося не на рівні ситуативної симпатії, а як частина ширшої антиімперської логіки. Для нього Україна була не "зовнішнім партнером", а природним союзником у боротьбі проти Москви, яка, на його переконання, тримала під контролем поневолені народи пострадянського простору.

Ще у 1990-х Басаєв відкрито називав Україну державою, що має шанс вирватися з імперської орбіти Росії й водночас — прикладом для Кавказу. У його публічних заявах того часу Україна фігурувала як ключовий фронт ослаблення Росії, без якого, за його логікою, неможливе звільнення Чечні.

Під час Першої чеченської війни на боці Ічкерії воювали українські добровольці, зокрема члени УНА-УНСО. Вони брали участь у бойових діях проти російських військ у 1994–1995 роках. Сам Басаєв неодноразово публічно дякував українцям за участь у війні, наголошуючи, що чеченці не сприймали їх як "найманців", а саме як ідейних союзників.

Цей епізод став важливим символом: уперше після розпаду СРСР українці й чеченці опинилися по один бік фронту проти Росії, що різко контрастувало з кремлівським наративом про "внутрішній конфлікт" у Чечні.

У своїх зверненнях Басаєв неодноразово проводив паралелі між Чечнею та Україною, називаючи обидві країни жертвами однієї політики. Він стверджував, що Москва не визнає права на реальну незалежність ані для Кавказу, ані для Києва, а лише тимчасово маскує контроль.

Ключова теза Басаєва звучала так: "без виходу України з-під впливу Росії імперія залишатиметься цілісною, а отже — здатною придушувати будь-який спротив на Кавказі".

Це бачення було нетиповим для багатьох польових командирів того часу, які мислили локально. Басаєв же мислив геополітично, розглядаючи війну в Чечні як частину ширшого процесу розпаду російської імперської системи.

Від Ічкерії до війни Росії проти України

Після загибелі Басаєва у 2006 році Чечня була фактично інтегрована в російську силову вертикаль. Символом цього став Рамзан Кадиров, який не лише ліквідував будь-які прояви ічкерійського руху, а й перетворив чеченські підрозділи на інструмент зовнішньої політики Кремля.

У повномасштабній війні Росії проти України чеченські формування, підконтрольні Кадирову, воюють уже проти України — що для багатьох чеченців стало болючим історичним зламом. Ідея союзу з Києвом, яку свого часу озвучував Басаєв, була витіснена лояльністю до Москви, забезпеченою страхом і репресіями.

На відміну від Басаєва, який вів війну проти Москви, Рамзан Кадиров став правителем Чечні завдяки підтримці Кремля — після розгрому чеченського спротиву та завершення активних бойових дій у першій половині 2000-х. Його влада спирається на:

  • повну відданість Путіну;
  • сімейно-клієнтелістські мережі (близько 100 родичів на ключових посадах);
  • жорсткий контроль і репресії за невдоволення.

Попри це, стан його здоров'я тепер відкрив питання про майбутнє Чечні.

Чи може Ічкерія знову стати незалежною

Ідея незалежної Чечні, яку в 1990-х уособлювали Джохар Дудаєв і збройний спротив, а згодом — такі фігури, як Шаміль Басаєв, не зникла разом із поразкою Ічкерії. Вона була витіснена силою — але не ліквідована. Сьогодні, на тлі чуток про важкий стан здоров'я Рамзана Кадирова та загальної вразливості російської вертикалі влади, ця тема знову повертається в експертні оцінки.

Політичний експерт Тарас Загородній вважає, що Чечня є найбільш перспективними регіонами Російської Федерації з погляду можливого відокремлення. Ключовий аргумент — наявність економічної та географічної бази для самостійності, чого бракує більшості інших регіонів РФ.

За його словами, Чечня має вихід до Каспійського моря та зовнішній сухопутний кордон, що є критично важливим фактором для будь-якої потенційної державності. Водночас у регіоні сформувалися так звані пасіонарні еліти — активна частина суспільства, здатна мобілізувати людей і запропонувати політичний проєкт. Саме цей фактор у 1990-х дозволив чеченському руху чинити опір Москві, а пізніше — триматися навіть після військової поразки.

Нинішній лідер Чечні Рамзан Кадиров, за оцінкою Загороднього, повністю залежить від Кремля. Йдеться не лише про політичну підтримку, а й про фінанси, силовий ресурс і саму можливість утримувати владу. У цій системі ключовою фігурою залишається Володимир Путін.

Втім, у разі ослаблення або зникнення цього центру сили, логіка поведінки Кадирова може кардинально змінитися. На думку експерта, перехід до риторики або дій у бік незалежності в такому сценарії був би для нього питанням особистого виживання, а не ідеології. Фінансову підтримку потенційно могли б забезпечити Туреччина або окремі арабські держави — за умови швидкого формування альтернативного політичного проєкту.

Водночас Загородній наголошує: похитнути позиції Кадирова за його життя практично неможливо. За різними оцінками, він контролює до 50 тисяч озброєних людей — фактично особисту армію, що фінансується, зокрема, з російського бюджету. Саме цей силовий ресурс робить його ключовим гравцем у регіоні.

Але після його відходу ситуація може змінитися радикально. Експерт сумнівається, що син Кадирова або інші родичі зможуть утримати владу: авторитет Рамзана Кадирова є персональним і не передається у спадок. У такому разі серед озброєних людей, які залишаться без єдиного центру управління, може виникнути рух за переформатування влади — зокрема й у напрямку відновлення незалежності.

Ключовою змінною залишається стан самої Росії. Економічна криза, дефіцит ресурсів, енергетичні збої або інші системні потрясіння можуть запустити процеси розпаду, які першими проявляться саме на периферії. За оцінкою експерта, вся нинішня конструкція тримається на персональній владі Путіна, і її ослаблення неминуче призведе до ланцюгової реакції.

Теги за темою
Україна Володимир Путін
Джерело матеріала
loader
loader