Рецензія на фільм “Інший” / Other

15 січня в прокат вийшов горор “Інший” з Ольгою Куриленко у головній ролі. Фільм є результатом франко-бельгійської копродукції, а режисером виступив француз Давід Моро. Ознайомившись з черговим фільмом з колишньою дівчиною Бонда, констатуємо, що це не чергове низькопробне кіно, в якому загрузла акторка в останні роки. Що, втім, все одно не додає особливих приводів для радощів. Усі подробиці — як завжди у тексті.

“Інший” / Other

Жанр фільм жахів, трилер
Режисер Давід Моро
У ролях  Ольга Куриленко, Жан Шатц, Філіп Шурер, Лола Бонавентура, Жаклін Гайє, Анн-Паскаль Клерембур, Анж Діалот Навасадіо, Жюлі Маес, Мільтон Ріш, Саша Нюжен
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb 

Молода жінка Еліс повертається у будинок свого дитинства, розташований десь біля мальовничих міннесотських лісів, коли дізнається про смерть матері. Як виявляється, імпровізована оселя зла для чогось облаштована новітніми системами безпеки, котрі різко контрастують з незайманою кімнатою “міс юної Міннесоти”, де час ніби застиг, та стосами відеокасет з записами далекого минулого, про яке краще не згадувати.

Оскільки Еліс змушена затриматися у ненависному місці, вона таки занурюється у невтішні спогади. Але довго рефлексувати їй не доводиться, адже у будинку, здається, мешкає страшенно таємнича та явно вороже налаштована сутність, при зустрічі з якою ризикуєш позбутися власного обличчя.

Французький кінематографіст Давід Моро починав як горормейкер, дебютувавши у 2006-му з фільмом жахів “Вони”, але згодом перемикнувся на інші, на противагу жахам, абсолютно нешкідливі жанри для максимально широкої аудиторії — романтичну комедію (“Кохання напрокат”, 2012), підліткову фантастику (“Одні”, 2017) або сімейне пригодницьке кіно (“Король Левеня”, 2022). Втім, повернення до витоків відбулося у 2024-му, коли Моро видав зафільмований одним кадром, обласканий критиками горор на тему зомбі MadS.

Мабуть, найбільш відомою роботою у фільмографії кінороба є жахастик про надприродне “Око” (2008) з Джессікою Альбою, але на ньому голлівудська кар’єра Моро завершилася, не встигнувши до ладу розпочатися. “Інший”, звично для його фільмів, став результатом франко-бельгійської копродукції.

У першій же сцені стрічка недвозначно натякає на нічну псевдодокументалістику у дусі культової “Відьми з Блер” (1999), але цей стиль фільмування стрімко сходить нанівець. Одразу зрозуміло, що сюжетно фільм експлуатуватиме мотив “з цим клятим будинком щось не так” — в кращих традиціях жанру про це прямо повідомляє епізодичний персонаж. На початках авторам вдається вибудувати гарну, моторошну атмосферу, що живиться загадковістю. Підкріплюється вона зловісними звуками та любов’ю режисера до червоного світла у темряві. Ми знаємо, і чуємо, що в будинку розгулює якась почвара, але точно не розуміємо, з чим саме маємо справу.

Згодом в оповіданні вимальовується і зміст, але Моро на пару зі співсценаристом Джоном Голдманом оперують ним, м’яко кажучи, з дуже, дуже перемінним успіхом. Багатостраждальна Еліс — глибоко травмована жінка, і травми ці зумовлені суворістю непутящої матері. Тут же відчутні відгомони меседжу про ціну прагнення до ідеальної краси, зокрема ті тортури, яким піддаються молоді дівчата з боку схиблених наставниць. З цим власне і пов’язані усі ці викривлені у склі та ті, що перетворилися на криваве місиво, обличчя. Відповідно, присутня в оповіді і тема материнства, що неспроста є тригерною для головної героїні.

До певного часу спостерігати за тим, що відбувається на екрані, доволі цікаво, але щодалі творці занурюються у свої непевні сенси, то більше ті розмиваються, особливо на тлі жанрового складника. Тож виразного авторського висловлювання так і не відбувається. До того ж з плином часу історія стає все менш цікавою та все більш абсурдною.

Щодо маніпуляцій з обличчями, то персонажка Куриленко — практично єдина, чиє лице ми чітко бачимо. Знову ж таки, цей хід, окрім того, що додає наліт таємничості, з погляду змісту нічим не обґрунтований. По суті ми стаємо свідками моновистави у виконанні колишньої бердянки. Пів фільму вона розгулює у кадрі у спідньому, але якщо раптом ви маєте на меті повитріщатися на напівоголену ексмодель, краще переглянути якого-небудь “Хітмена” (2007).

У фінальному акті ми ненадовго ніби станемо персонажем якоїсь сурвайвал-горор гри від першої особи, коли у суцільній темряві Еліс візьме у руки камеру, обов’язково з майже повністю виснаженою батареєю. Прийом старий, як світ — наприклад, у іспанському “Репортажі” (2007) його використали більш ніж успішно.

За своїм потенціалом “Інший” виглядав вельми багатообіцяльно. Однак на виході ми отримали кіно з купою втрачених можливостей, фінал якого пояснює назву та водночас претендує на мем калібру “Люку, я твій батько”, не менше. Для довідки — одкровення відбувається в туалеті.