Ядерні винятки: чому Європа не може розірвати зв'язки з "Росатомом"

На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну стало очевидно, що бізнес, особливо в енергетичному та фінансовому секторах, не може існувати поза політикою. Західні партнери активно працювали над зменшенням залежності від російських газу та нафти, прагнучи встановити стратегічну автономію та енергетичну безпеку.

Проте в ядерній галузі Кремль досі зберігає вплив, залишаючись повноправним учасником чутливих науково-технологічних проєктів. Державна корпорація "Росатом" продовжує брати участь у програмах МАГАТЕ, зокрема в місіях з оцінки ядерної інфраструктури (INIR), позиціюючи себе як незалежного експерта. Насправді ж, це дозволяє компанії просувати власні технології та фінансові моделі.

Такий підхід створює конфлікт інтересів, який європейські інституції воліють ігнорувати. Як наслідок, країни, що приймають місії INIR за участю російських фахівців, нерідко стають клієнтами "Росатому". Досвід Єгипту, Узбекистану та Казахстану ілюструє, як експертна присутність трансформується в механізм геополітичної експансії, прив'язуючи ці держави до російського палива, сервісу та кредитного фінансування.

Ще тривожніша ситуація склалася навколо проєкту ITER – міжнародної ініціативи, що фінансується Євратомом, яка передбачає будівництво Міжнародного термоядерного експериментального реактора у Франції до 2035 року. Росія не лише зберегла статус повноправного учасника проєкту, а й посилила свою роль у постачанні критично важливих компонентів, зокрема елементів надпровідних магнітних систем та частин вакуумної камери.

ITER фактично став санкційним винятком, що надає Росії доступ до передових технологій, матеріалів та наукових розробок, частина яких має потенціал подвійного призначення. Це сприяє розвитку російських ядерних програм, особливо в сферах надпровідних матеріалів, магнітних і кріогенних систем. Ці розробки, створені за участю російських державних наукових центрів, афілійованих з Курчатовським інститутом, паралельно виконують завдання в інтересах оборони та стратегічної безпеки РФ, що викликає сумніви щодо мирного характеру такої співпраці.

Попри ядерний шантаж і обстріли українських АЕС, Москва продовжує ігнорувати міжнародне право. Наразі Європейська організація з ядерних досліджень (CERN) є позитивним прикладом того, як політичне рішення про припинення співпраці з державою-агресором може бути реалізоване, демонструючи, що ключовим обмеженням є політична воля, а не правові конструкції.

Питання участі Росії в міжнародних ядерних проєктах є перевіркою послідовності європейської політики. Санкційна політика Європейського Союзу в ядерній сфері не завжди є послідовною, оскільки, декларуючи обмеження доступу РФ до критичних технологій, ЄС водночас зберігає винятки для окремих міжнародних науково-дослідних проєктів.

Міжнародна наукова співпраця можлива лише за умови дотримання базових принципів міжнародного права, безпеки та етики. Неможливо одночасно захищати міжнародний порядок і дозволяти державі-агресору, яка перетворила Запорізьку АЕС на військову базу, залишатися співавтором глобальних ядерних правил. Посилання на науковий нейтралітет у цьому контексті можуть означати ігнорування безпекових ризиків.

Олена Лапенко, генеральна менеджерка у сфері безпеки та стійкості DiXi Group, підкреслює, що питання російської участі в міжнародних ядерних проєктах "вимагає не простих відповідей, а відкритого політичного обговорення з урахуванням безпекових ризиків, санкційних зобов’язань і довгострокових наслідків для самої міжнародної науки".

Чи готова Європа до аналогічних кроків у ядерній сфері, як це було у випадку CERN, залишається відкритим питанням. Відповідь на нього не лише визначить дієвість санкцій, а й рівень довіри до ідеї відповідальної міжнародної наукової співпраці в умовах агресії та порушення міжнародного права.