Не дожив до 43-х: мобілізований з Чернігівщини помер під час навчань

Осіння тиша Козельця ще зберігала спокій, коли 28 грудня 2025 року Віталій Музиченко, сповнений рішучості захищати свою країну, приєднався до лав Збройних сил України. Чоловік, що народився 25 лютого 1983 року в Києві, мав за плечима життя, наповнене творчістю та прагненням до знань.

Віталій здобув освіту в гімназії №261, яку закінчив з відзнакою, а потім поглиблено вивчав англійську мову на факультеті економіки та права Київського університету туризму, економіки і права. Після навчання він працював менеджером у приватній компанії, але його справжньою пристрастю були музика та риболовля.

Він грав на гітарі, писав пісні та виступав на концертах, ділячись своєю творчістю з оточуючими. Його близькі та друзі пам'ятають його як принципову людину, яка цінувала чесність, порядність і доброту. Ці якості визначали його шлях до останнього дня.

З початком повномасштабного вторгнення Росії Віталій разом зі своєю родиною шукав прихисток у Козельці, де невдовзі отримав повістку. Його мобілізували до ІІ відділу Чернігівського РТЦК та СП, і він розпочав бойове злагодження.

22 січня 2026 року, під час військових навчань, життя Віталія обірвалося. Ця трагічна подія стала болючою звісткою для його родини — батька, матері та сестри, які чекали його вдома. Його світлі спогади залишаться в серцях усіх, хто його знав, любив та шанував.

Громада Козелецької селищної ради повідомляє, що дата та час поховання Віталія Музиченка будуть оголошені додатково, а його пам'ять буде вшановано тими, хто розділяє біль цієї втрати.

Ця втрата — лише одна з багатьох, що спіткали Україну в її боротьбі за незалежність. Нещодавно на Сумському напрямку загинув молодий воїн Євгеній Лукаш з Полтавщини, не доживши кілька днів до 19-річчя. А на Тернопільщині оплакують Миколу Васильчука, який загинув у Донецькій області, та Ігоря Худика, котрий поліг у Запорізькій області.

Бойова медикиня Олександра Ліскунова, завідувачка медичного пункту 32-го окремого стрілецького батальйону, загинула 26 січня під час евакуації поранених. Кожна така історія свідчить про глибокі особисті трагедії, що стоять за статистикою військових втрат, і підкреслює необхідність пам'ятати та шанувати кожного, хто віддав своє життя.

Історія Віталія Музиченка є частиною великої та болісної оповіді про жертовність українців, які виступають на захист своєї країни. Вона змушує задуматись про ціну миру та важливість кожної людської долі, яка перетинається з реаліями війни. Пам'ять про нього, як і про тисячі інших захисників, назавжди залишиться в серцях українського народу.