Українці у кілька разів переплачують за сміття: експерт пояснив, як знизити тарифи на прикладі Німеччини

Німеччина змогла вибудувати систему поводження зі сміттям так, що для звичайних громадян вона не перетворюється на серйозний фінансовий тягар. Ключовим елементом стала так звана «подвійна система», яка перекладає основні витрати з домогосподарств на виробників упаковки. Саме завдяки цьому німці платять за вивезення та переробку відходів у рази менше, ніж могли б за ринкових умов.

Як пояснює експерт Олег Попенко, повна ринкова вартість якісної утилізації сміття є надто високою навіть для заможних країн. Якби мешканці Німеччини оплачували всі процеси самостійно, щомісячні рахунки могли б сягати 100–150 євро. Натомість реальні витрати значно нижчі. Наприклад, у Мюнхені сім’я з трьох осіб у середньому сплачує близько 15–17 євро на місяць.

Такий результат став можливим завдяки дуальній системі, яка акумулює кошти з виробників та імпортерів упаковки. Саме бізнес фінансує значну частину інфраструктури для збору, сортування та переробки відходів. Йдеться про контейнери, пункти прийому тари, автомати для пляшок та інші елементи, які роблять систему зручною для населення. Щороку через цю модель залучаються мільярди євро.

Ще одна принципова відмінність Німеччини полягає в управлінні галуззю. Вивезення твердих побутових відходів там є зоною відповідальності муніципалітетів, а не приватного бізнесу. Сміттєспалювальні заводи та ключові об’єкти інфраструктури зазвичай належать громадам, що забезпечує контроль за тарифами та прозорість процесів.

В Україні ситуація виглядає інакше. Ринок часто поділений між приватними компаніями, а механізм формування тарифів для населення залишається складним і непрозорим. У результаті фінансове навантаження здебільшого лягає саме на громадян. Досвід Німеччини показує, що за іншого підходу сміття може перестати бути дорогою проблемою для звичайних українців.

Раніше ми розповідали, як зміняться тарифи на комунальні послуги до квітня 2026 року

Також, відсутність опалення через блекаути:сплачувати чи ні – що каже закон