Економіка в'язниць проти потреб армії: чому пенітенціарна служба боїться порожніх камер

Системний спротив керівництва українських виправних колоній процесу мобілізації засуджених до армії має під собою цілком прагматичне та економічне підґрунтя. Працівники пенітенціарної системи відверто побоюються, що масовий відтік ув'язнених на фронт призведе до закриття тюрем, розформування штатів та втрати ними робочих місць, через що вони штучно гальмують видачу дозволів добровольцям.

Про це повідомив інструктор і рекрутер батальйону "Шквал" (59-та бригада) Антон Чорний в ефірі політолога Юрія Романенка.

Відповідаючи на ремарку про те, що зменшення кількості в'язнів означає урізання фінансування для колоній, військовий погодився з наявністю конфлікту інтересів. "Будемо говорити відкрито, адміністрація колоній переживає про те, що якщо її розформують, куди їм іти працювати. Вони переживають за свої робочі місця, за своє життя", - констатував рекрутер, аналізуючи мотивацію керівників пенітенціарних установ.

Водночас він підкреслив, що завдання зберегти робочі місця для тюремників наразі не є пріоритетом для воюючої країни. "Завдання-то від держави не стоїть. У нас же не сказано, ви так набираєте з колонії для того, щоб колонія не розвалилася", - наголосив він. За його словами, закон чітко визначає критерії відбору (стаття та стан здоров'я), і не містить жодних квот на кшталт "набрати лише 30%, а 70% залишити для утримання установи".

Аби вирішити цю кризу довіри, рекрутер запропонував державі надати гарантії працівникам пенітенціарної системи. "Держава мала б якось продумати або якусь бронь їм давати, навіть якщо колонія розформована, то не закривати на замок, а залишити цей особовий склад. Адже після війни в'язниці знову будуть забиті, і нам треба буде звідкись брати цих працівників", - розмірковує представник ЗСУ.

Однак доти, поки ці питання не врегульовані на вищому рівні, армія продовжує втрачати потенційних солдатів через відомчі страхи.