$1,5 млрд на тиждень: втрати Росії від деескалації між США та Іраном

З ранку всі економічні видання рясніють заголовками про черговий приклад "TACO-ефекту". Після заяв Трампа про паузу у війні проти Ірану акції летять вгору, нафта падає.

Скільки від цього ефекту втратить Росія? Приблизно $0,9 млрд на нафті, $0,2 на газі. А також можна розраховувати на припинення розмов про зупинку санкцій проти РФ та введення нових.

Деескалація між США та Іраном уже почала змінювати не лише короткострокову динаміку ринків, а й ширший баланс сил навколо санкційної політики та енергетичних доходів Росії.

Реакція була миттєвою: після заяви Дональда Трампа про двотижневе перемир’я та відкриття Ормузької протоки ціна Brent впала з пікових рівнів понад $110 до приблизно $94–95 за барель, WTI – до $95, а російська Urals – з $116 у порту Приморськ до $92–95.

Тож йдеться не просто про технічну корекцію, а про швидке "вимивання" воєнної премії, яку ринок закладав у ціни через ризик блокування Ормузу, через який до війни проходило близько 20% світових нафтових потоків.

Якщо виходити з базового сценарію, в якому ціна Urals знижується з $116 до $85 за барель, Росія недоотримує близько $31 з кожного бареля.

За поточного рівня морського експорту сирої нафти на рівні приблизно 4,0–4,2 млн барелів на добу це означає близько $120–130 млн втраченої виручки щодня, або приблизно $0,85–0,9 млрд за тиждень.

Навіть якщо враховувати фактор зниження фізичних обсягів через удари по інфраструктурі та тимчасове просідання до 3,2 млн барелів на добу, масштаб недоотриманої виручки все одно становить близько $0,65–0,7 млрд за тиждень.

Це лише ефект від ціни, без урахування подальших політичних рішень.

Жорсткіший сценарій пов’язаний із можливим рішенням США не продовжувати неформальні винятки для російської нафти на індійському напрямку.

Нагадую: виняток був виданий 5 березня 2026 року. Термін – 30 днів. Але 19 березня США видали оновлену ліцензію (новий waiver) – на тлі побоювань щодо зростання цін – продовжили дію до 11 квітня 2026 року. Тож у суботу побачимо, чи буде чергове продовження винятку, чи ні.

У період ескалації РФ фактично змогла вийти з традиційного дисконту до Brent у $10–13 і навіть продавала окремі партії з премією.

У разі повернення дисконту і одночасного зниження глобальної ціни Urals може опуститися до $72–75 за барель у разі Brent $85.

У такому випадку втрати відносно пікового рівня $116 перевищують $40 за барель, що дає вже $1,2–1,3 млрд недоотриманої виручки на тиждень, або близько $0,9–1,0 млрд за консервативного сценарію з нижчими обсягами експорту.

Таким чином, деескалація створює подвійний ефект: зниження глобальної ціни та повернення структурного дисконту для російської нафти.

Газовий сегмент реагує повільніше, але також формує відчутний негативний ефект для РФ.

На піку ескалації ціни на європейському хабі TTF піднімалися до $600–750 за тис. м³, після чого стабілізувалися в діапазоні $500–650.

Для трубопровідного експорту через TurkStream, який зараз становить близько 55 млн м³ на добу, або близько 0,38 млрд м³ на тиждень, зниження ціни на $100 за тис м³ означає приблизно $35–40 млн недоотриманої виручки щотижня.

Основний удар припадає на сегмент СПГ: за обсягів близько 1 млрд м³ на тиждень і зниження ціни з -$900 до -$750 за тис м³ Росія втрачає ще близько $150 млн на тиждень.

У сумі газ дає додатково $150–200 млн втрат щотижня, що доводить загальний ефект від деескалації до приблизно $1,0–1,5 млрд на тиждень з урахуванням нафти.

Проте ключовий ефект не обмежується прямими втратами доходів.

Росія втрачає так звану воєнну премію – додаткову надбавку до ціни, яка виникає не через баланс попиту і пропозиції, а через ризики.

Під час ескалації ринок закладав сценарії перебоїв постачання, атак на інфраструктуру та блокування Ормузу, що штовхало ціни вгору. РФ отримувала цю ренту автоматично, навіть без збільшення видобутку. Падіння цін на 10–15% за один день після оголошення перемир’я – це саме зникнення цієї премії.

І це структурна втрата: Росія не може її компенсувати, оскільки вона не контролює джерело цих ризиків.

Не менш важливим є політичний вимір.

Протягом останнього місяця в ЄС чітко сформувалася коаліція, яка виступає проти посилення санкцій. Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо відкрито закликав переглянути обмеження на російські енергоносії, аргументуючи це необхідністю гарантувати енергетичну безпеку. Угорщина на чолі з Віктором Орбаном продовжувала блокувати нові санкційні ініціативи та прив’язувала свою позицію до потреби збереження доступу до дешевої енергії.

Саме ця коаліція стала ключовим фактором блокування 20-го пакету санкцій ЄС, затримок із продовженням персональних санкцій, а також створювала ризики для нових фінансових рішень на користь України. Центральний аргумент цієї позиції був економічним: високі ціни на енергію роблять санкції політично і соціально дорогими для Європи.

Зниження цін на нафту і стабілізація газового ринку підривають цю аргументацію. Менший інфляційний тиск, нижчі витрати для промисловості і домогосподарств зменшують політичну ціну санкцій. У цих умовах зростає ймовірність повернення до обговорення 20-го пакету санкцій, посилення заходів проти тіньового флоту, обмежень у сфері страхування та перевалки, а також прискорення реалізації політики REPowerEU.

Деескалація не лише зменшує доходи Росії, а й знижує її здатність політично впливати на санкційний процес через фактор високих цін.

У підсумку деескалація в Ірані створює для Росії комплексний негативний ефект. Вона втрачає доходи від експорту нафти і газу, втрачає воєнну премію, яка формувала додаткову ренту, і водночас втрачає політичний ресурс у Європі, побудований на страху перед високими цінами.

Це означає, що навіть короткострокове перемир’я вже працює проти російської економічної моделі, заснованої на поєднанні енергетичних доходів і геополітичної нестабільності.

Оригінал