Фараджаллах: Китай рятує Іран заради нафтового транзиту

Глобальне геополітичне протистояння на Близькому Сході яскраво продемонструвало крихкість сучасної системи міжнародної безпеки та нездатність Організації Об'єднаних Націй оперативно реагувати на критичні виклики. Коли військовий конфлікт навколо Ірану досяг апогею, а західні союзники намагалися консолідувати зусилля для легітимізації жорстких санкційних та силових дій проти Тегерана, ключову роль у дипломатичному захисті ісламської республіки відіграли її стратегічні партнери - Китай та Росія.

Про це повідомив експерт з питань Близького Сходу Мохаммад Фараджаллах в ефірі політолога Юрія Романенка.

Використовуючи своє право вето в Раді Безпеки ООН, КНР і РФ фактично стали дипломатичним щитом, який вберіг залишки іранського режиму від повного міжнародного знищення та політичної ізоляції.

"Ми пам'ятаємо, напередодні було засідання Радбезу, на якому не змогли прийняти рішення проти Ірану. Схоже, саме вето, китайське та російське, вони врятували Іран на один момент", - зазначив Мохаммад Фараджаллах.

Цей дипломатичний маневр не дозволив західній коаліції отримати мандат на більш радикальні дії, змусивши шукати компромісні шляхи вирішення конфлікту в обхід традиційних інституцій.

Однак, як пояснив аналітик, ця підтримка не була безумовною, і за свій порятунок Тегерану довелося прислухатися до жорстких вимог Пекіна.

Китай, як найбільший світовий імпортер нафти, був категорично проти намірів Ірану перекрити Ормузьку протоку, що завдало б колосального удару по китайській економіці: "Китай якоюсь мірою тиснув на Іран", - наголосив Фараджаллах.

Саме цей прагматичний розрахунок Піднебесної став одним із вирішальних факторів, який змусив іранську владу відмовитися від подальшої ескалації та сісти за стіл переговорів.

"Навіть самі союзники... Китай все-таки порадив Ірану прийняти угоду Трампа і порадив Ірану все-таки розблокувати Ормузьку протоку", - резюмував експерт.

Таким чином, Китай продемонстрував свою здатність ефективно контролювати дії радикальних режимів на Близькому Сході, виступаючи не лише в ролі їхнього захисника від Заходу, але й суворого наглядача, який жорстко захищає власні глобальні економічні інтереси.