Відлуння війни проти Ірану. Поки багаті країни бідніють, у бідних настає колапс – NYT

Війна на Близькому Сході запустила ланцюгову реакцію: дефіцит нафти, паніка і стрімке зростання цін, що найбільше б’є по найбідніших країнах. Багатші держави скуповують ресурси й накопичують запаси, підсилюючи кризу і залишаючи бідніші на межі енергетичного колапсу.

Експортні обмеження й страх розкручують спіраль дефіциту – від авіапального до базових товарів. Історія повторюється: у часи потрясінь світ перестає бути єдиним ринком і стає ареною жорсткої боротьби за ресурси, пише The New York Times. LIGA.net переповідає коротко.

Під час криз кожен сам за себе

Війна на Близькому Сході серйозно обмежила постачання нафти та газу з Перської затоки. Ті, хто має гроші – як-от Китай, Японія, Європа, США – скуповують ресурси.

Конфлікт спричинив зростання цін у всьому світі. Водночас дефіцит нафти більше загрожує біднішим країнам Азії, Сахелю та Латинської Америки.

Зростання цін на нафту і газ посилюється петлею зворотного зв'язку через тривогу та ажіотаж. Уряди прагнуть захистити себе від браку життєво важливих товарів: платять вищу ціну, що спонукає інших також купувати та не витрачати накопичені ресурси. Ця ситуація призводить до ще більшого здорожчання енергоносіїв у світі.

Великий непередбачуваний шок вразив світову економіку, і кожна країна грає за себе. Це не глобальний ринок, який спільно розв'язує проблему. Кожен вмикає режим власного виживання", – каже експерт з міжнародної торгівлі Корнелльського університету Есвар Прасад.

Минулого тижня МВФ, Світовий банк і Міжнародне енергетичне агентство закликали країни не накопичувати запаси нафти й газу і не забороняти експорт, бо ці кроки погіршують ситуацію у світі. Заява пролунала після того, як Китай і Таїланд припинили експорт авіапального, щоб зберегти запаси.

Для Таїланду проблеми з авіацією – пряма загроза туристичній галузі. Страхи щодо браку пального в країні виявилися небезпідставними. Коли уряд обмежив зростання цін на дизпальне, водії влаштували паніку на заправках. Влада почала нормувати пальне.

Наслідки заборони експорту авіапального поширилися на країни Азії, що спричинило дефіцит у країнах-імпортерах – В'єтнамі, М’янмі та Пакистані.

Великі авіакомпанії Європи теж попередили про ризик браку авіапального. Lufthansa заявила, що скоротить 20 000 рейсів до жовтня.

Європа на 75% залежить від постачальників авіапального з Перської затоки. Основну частину возять через заблоковану Ормузьку протоку.

Бідніші країни не мають запасів

Китай роками нарощував власні резерви нафти й газу, стурбований залежністю від близькосхідних постачань. Пекін також став світовим лідером у виробництві зеленої енергії – сонячної та вітрової.

Проте 13% нафти країна імпортувала з Ірану, що змушує уряд непокоїтись через можливу затяжну війну в регіоні. Китайська влада намагається замінити нафту з Перської затоки на російську та бразилійську.

У США Дональд Трамп вивів на ринок мільйони барелів нафти зі стратегічного резерву. Японія зробила так само.

Європейські імпортери купують енергоресурси за вищими цінами, підштовхуючи їх угору на світовому ринку. Азійські конкуренти не можуть із ними змагатися.

Післявоєнна система була заснована на ідеї, що кордони не мають значення. Усе має глобальну ціну. Але щойно виникає криза, то активується накопичення країнами резервів. Кордони знову мають значення", – каже лауреат Нобелівської премії з економіки Колумбійського університету Джозеф Стігліц.

Менші економіки не мають таких запасів, що робить їх становище значно гіршим. Філіппіни імпортують 90% нафти з Перської затоки. Минулого місяця Маніла оголосила надзвичайний стан через різке зростання цін на бензин.

Філіппінський президент Фердинанд Маркос спробував полегшити ситуацію через субсидії водіям триколісних авто та автобусів джипні – місцевого транспорту. Але це не заспокоїло водіїв, які влаштували страйки. Уряд також призупинив стягнення податків на зріджений газ – основне джерело палива для приготування їжі.

В Індії, де зріджений газ також є основним паливом для готування, влада проводить рейди на підприємствах, які звинувачують у накопиченні палива заради спекулятивного перепродажу. Це посилює дефіцит і створює зайвий ажіотаж.

На межі голоду і в передчутті хвороб

Це не перший випадок глобального дефіциту. У 1972 році посуха спустошила врожаї рису в більшій частині Південно-Східної Азії, поставивши під загрозу втрату основної їжі для десятків мільйонів людей. Наступного року найбільший у світі експортер рису Таїланд заборонив експорт, щоб зберегти запаси. На початку 1974 року глобальні ціни на рис зросли вчетверо.

Багаті імпортери, як-от Японія та Велика Британія, платили за рис більше. Китай теж скоротив експорт. Бангладеш та Індія, які залежали від імпорту і не мали зайвих грошей, із великими труднощами намагалися прогодувати населення.

У 2007 році зростання цін на пшеницю і кукурудзу спричинило глобальну продовольчу кризу. Країни, які дуже залежали від рису, кинулися накопичувати запаси. Філіппіни різко збільшили імпорт рису. Індія та В’єтнам обмежили експорт. У 2008 році ціни на рис зросли більше ніж удвічі, що змусило сім’ї у більшій частині Азії обмежити споживання калорій. Це призвело до перебоїв з їжею у майже 1 млрд людей.

Пандемія – ще один урок. Протягом перших місяців 76 країн ввели обмеження на експорт критично важливих медичних товарів. У результаті виник дефіцит компонентів для виробництва апаратів штучної вентиляції легень та іншого медичного обладнання, необхідного для лікування пацієнтів з COVID.

Обмеження в Китаї були особливо відчутними: китайські фабрики виробляли 40% цих товарів. Світові ціни на відповідне медичне спорядження зросли вдвічі.

Ця ж динаміка визначила доступ до вакцин проти COVID. До середини 2021 року три чверті щеплених людей жили у 10 країнах – серед них США, Велика Британія, Німеччина і Франція.

Американський фармацевтичний гігант Pfizer, який розробив провідну вакцину, продавав її тим, хто запропонував найвищу ціну.