Путін змінив тактику: Чому переговори зайшли в глухий кут?

На міжнародній арені ситуація для Росії різко погіршилася. Війна в Ірані продемонструвала, що роль Росії на Близькому Сході втрачає свою актуальність, призводячи до посилення її ізоляції. Водночас, невдачі в Сирії, Венесуелі та особливо в Малі боляче вдарили по іміджу Кремля, породжуючи міфи серед певних еліт і населення про незамінність фігури Пригожина, що лише підкреслює внутрішні розбіжності та слабкість позицій.

Ключовим моментом, що підштовхнув переговорний процес до застою, стало 9 травня. Це не стільки пов'язано з погрозами України, скільки з раптовою відмовою Дональда Трампа та Марко Рубіо тиснути на Україну. Цей епізод вперше за рік показав, що Трамп проігнорував Путіна у справі, яка мала для нього велике значення, що свідчить про зміну у геополітичних пріоритетах.

На тлі цих подій, переговори зайшли в абсолютний глухий кут, вимагаючи нового формату із залученням інших країн. Існує ймовірність, що візит Трампа до Китаю може започаткувати такий формат. У відповідь Росія намагається зіграти на випередження, підвищуючи ставки та використовуючи тактику залякування. Кремль свідомо демонструє позицію "божевільного", що розмахує ядерною зброєю та заявляє про свої претензії на "Донбас", щоб вплинути на майбутній переговорний процес.

При цьому Путін, хоч і прагне провести мобілізацію для перелому ситуації на фронті, побоюється можливих суттєвих хвилювань серед народу та еліт, адже ймовірність протестів залишається низькою, але не нульовою. Цей крок, ймовірно, буде відкладений до виборів у вересні 2026 року. Однак, на тлі цих роздумів, різко зростає ймовірність того, що приблизно 9 травня Росія може здійснити провокацію на своїй території, щоб мати підстави для оголошення мобілізації. Це може супроводжуватися масованими ударами по Україні, з особливою загрозою для мостів, дамб та енергетичної інфраструктури. Якщо цього не станеться, мобілізацію можуть оголосити в жовтні-листопаді, при цьому ймовірність ядерного удару залишається низькою.

Аналіз психології Путіна показує, що він, уникаючи особистої відповідальності, приймає колективні політичні рішення, які унеможливлюють відступ, аналогічно визнанню Запорізької та Херсонської областей частиною РФ. Така поведінка характерна для лідера, який прагне колективного прикриття для власних рішень, часто відкладаючи їхню реалізацію на невизначений термін.

Загалом, Росія втратила ініціативу в переговорному процесі, що стало наслідком низки подій. Це зумовлено не лише погрозами з боку України, а й значною мірою відсутністю тиску на Україну з боку певних міжнародних акторів, що раніше були ключовими гравцями.

«Це повʼязано з тим, що Путін боягуз і дуже тяжко приймає рішення. Йому потрібне колективне прикриття, коли рішення приймається не ним одним, з однієї сторони, а з іншої, саме рішення, ніби й прийняте, а насправді, відкладається на потім»

«Кремль вже зайняв позицію божевільного, який розмахує ядерною ракетою і кричить: "Донбас наш". Саме так вони програмують майбутній переговорний процес»

Таким чином, вихід Путіна з переговорів відображає не лише його особистісні риси, а й глибоку кризу у міжнародних відносинах. Надалі варто очікувати посилення напруги та можливих провокацій, адже Кремль намагатиметься знайти нові важелі впливу в умовах, що постійно змінюються.