Іран змінив Ормузьку протоку: як Ірак та Пакистан рятують енергетику

Услід за цими змінами, Ірак і Пакистан, зіткнувшись з наслідками війни та різким скороченням постачань, були змушені укласти індивідуальні угоди з Тегераном. Це дозволило їм забезпечити проходження танкерів з нафтою та скрапленим природним газом (СПГ) через протоку, до війни що забезпечувала близько 20% світового експорту нафти та СПГ.

Ірак, для якого нафтові доходи становлять 95% бюджету, отримав згоду Ірану на прохід двох своїх танкерів, кожен з яких перевозив близько 2 мільйонів барелів сирої нафти. Ці судна успішно пройшли протоку під наглядом іранських сил. Багдад не лише забезпечив цей транзит, а й активно працює над збільшенням цих обсягів, розуміючи, що економічне благополуччя Іраку безпосередньо впливає на інтереси Ірану як близького союзника.

Не менш гострою була ситуація й для Пакистану, який отримував приблизно 10 партій СПГ на місяць до початку конфлікту. Зіткнувшись із високим літнім попитом на електроенергію для кондиціонування, Ісламабад також уклав двосторонню угоду з Тегераном. У результаті, до Пакистану вже прямують два танкери, завантажені катарським СПГ.

Джерела повідомляють, що жодна з країн не здійснювала прямих платежів Ірану чи Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) за цей «транзит». Катар, хоч і не брав безпосередньої участі в цих домовленостях, інформував США перед відправкою вантажів до Пакистану.

Іран, змінивши тактику з повної блокади Ормузької протоки на її вибірковий контроль, запровадив нові суворі правила для суден. Тепер кожен танкер повинен проходити процедуру погодження через спеціалізовані групи, надаючи повні дані про пункт призначення, характеристики вантажу, власника танкера та визначені морські маршрути під наглядом військово-морських сил Ірану. За даними судноплавства, зараз трафік через протоку становить лише 5% від довоєнного рівня, що спричинило зростання цін на нафту марки Brent більш ніж на 50% і на СПГ на 35-50%.

Ці угоди є частиною ширшої картини, де регіональні держави змушені адаптуватися до нових реалій, які накладає Іран, прагнучи зберегти контроль над ключовим морським шляхом. Влада Ірану підкреслює, що хоче зберегти контроль над протокою після війни, вимагаючи репарацій, скасування санкцій та доступу до заморожених активів як частини будь-якої мирної угоди.

«Ірак є близьким союзником Ірану, і будь-яке погіршення стану іракської економіки також зашкодить економічним інтересам Ірану в країні», – зазначив представник іракського міністерства нафти, пояснюючи логіку переговорів з Тегераном.

Клаудіо Штойер з Reuters, аналізуючи ситуацію, підкреслив, що Іран «змінив тактику з блокування Ормузької протоки на встановлення контролю над доступом до неї, перетворивши її на коридор, який контролюється іранською стороною».

Пристосування до нових умов в Ормузькій протоці свідчить про глибокі зміни в регіональній енергетичній стратегії. Поки ціни на енергоносії залишаються високими, інші азіатські економіки також розглядають подібні угоди, намагаючись забезпечити стабільні поставки, адже світ завмер в очікуванні подальшого розвитку подій і ставилення міжнародної спільноти до цих змін.