Трагічна історія Романа Сікідіна: від мирної праці до останнього бою під Авдіївкою

Після закінчення школи Роман освоїв професії слюсаря-монтажника та електрозварника. Багато років він працював за фахом на місцевому заводі, що виробляв промислові деталі, а згодом — на будівництві. У мирному житті Роман створив сім'ю, де народилося двоє дітей. Він любив риболовлю, захоплювався велоспортом і прищепив цю любов своєму синові. Дружина Тетяна згадує, що після народження сина він дуже мріяв про доньку, і між ними був особливий зв'язок.

У лютому 2015 року життя Романа різко змінилося — його мобілізували. Він рік прослужив у Нацгвардії, беручи участь у бойових діях на Донецькому напрямку. З 2016 року Роман підписав контракт із Збройними силами України, а в останні роки війни був командиром відділення у складі 110-ї окремої механізованої бригади. Рідні згадують його як надійну людину, яка завжди боролася за правду.

Під час повномасштабного вторгнення Роман зустрів перший бій у Конотопі, а згодом його підрозділ перекинули на Донеччину. За майже два роки великої війни Тетяна бачилася з ним лише чотири рази. Востаннє вони розмовляли телефоном 3 листопада 2023 року. Наступного дня в їхньої доньки був день народження, а Роман вирушав на позиції. Дружина вже знала, що зв'язку може не бути кілька днів, але чекала хоча б на «плюсик» у повідомленні, який він іноді надсилав.

Однак «плюсика» не було. 5 листопада Тетяна почала телефонувати побратимам чоловіка, відчуваючи біду. Вони розповіли, що коли Роман прибув на позиції, почався бій, і місце, де вони перебували, зайняли російські військові. Повідомлялося, що Роман зазнав поранення, але залишалася слабка надія на полон. Лише пізніше дружина впізнала чоловіка за татуюванням, жетоном та браслетом, а загибель підтвердила ДНК-експертиза.

Тіло захисника повернули додому лише у червні 2024 року під час репатріаційного обміну. Попри гірке усвідомлення втрати, цей обмін дав можливість родині попрощатися з Романом. Його поховали на Ново-Центральному Баранівському кладовищі в Сумах, вшановуючи пам'ять про його жертовність та відданість Батьківщині. Посмертно Роману присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми».

Роман Сікідін мав численні нагороди за сумлінну службу, серед яких відзнака Президента «За участь в Антитерористичній операції», медаль «Ветеран війни – Учасник бойових дій», а також медалі «Учасник АТО», «Захиснику України. За честь! За славу! За народ! Піски» та «За оборону України».

Про трагічну долю Романа Сікідіна повідомляє «Главком» з посиланням на платформу пам'яті Меморіал. Українці щодня о 9 ранку вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна, згадуючи таких героїв, як Роман.

«Перший бій під час повномасштабного вторгнення чоловік прийняв у Конотопі. Потім їх відправили на Донеччину. За майже два роки великої війни я бачила його чотири рази. Востаннє ми розмовляли телефоном 3 листопада 2023 року. Наступного дня був день народження нашої доньки, а Роман ішов на позиції», — розповіла дружина Тетяна.

«Я знала, що кілька днів може не бути зв’язку, проте очікувала хоча б на «плюсик» у повідомленні. Іноді йому вдавалося його відправити. Але плюсика не було. І 5-го числа я почала дзвонити побратимам, відчувала щось лихе. Вони розповіли, що коли Роман прийшов на позиції, почався бій. Місце, де вони були, зайняли російські військові. Він точно зазнав поранення, але залишалася слабка надія на полон», — додала Тетяна.

Історія Романа Сікідіна — це не тільки особиста трагедія, а й відображення загальнонаціонального горя, яке спіткало Україну. Його пам'ять, як і пам'ять тисяч інших захисників, є вічним нагадуванням про ціну свободи та необхідність зберегти незалежність для майбутніх поколінь. Роман залишив після себе не лише дружину, двох дітей та маму, а й світлий спомин про відданого сина України.