Євроінтеграція. Плану "Б" немає

По-перше, бо ще триває страшна війна з відкритим фіналом. І по-друге, я свідомий того, що початок перемовин — то лише старт, а не фініш. Туреччина, нагадаю, застрягла на цій стадії 20 років тому. 

І все-таки це великий прорив. Пригадую, коли я лише починав кар'єру журналіста у львівському "Поступі", мене страшно дратували прогнози тодішнього єврокомісара з питань розширення Гюнтера Фергойгена. Всі вони були невтішні для України й для мене особисто. 

Пам'ятаю, як він приїхав до Києва в 2004 році, навесні, і заявив, що Україна приєднається до ЄС не раніше як за 50 років. "Мені буде 78, чи я взагалі доживу до цього", - думав я. 

Пізніше німець визнав, що помилився в оцінках. Хоча його можна було зрозуміти. В Києві єврокомісара зустрічав президент Кучма, який перед тим встановив контроль над Конституційним судом і "протягнув" через нього дозвіл балотуватися на третій термін. 

Усе виглядало на те, що Україна піде шляхом інших постсовєтських республік, де президенти ставали довічними правителями через зміни до конституції — Білорусь, Росія, Казахстан, Азербайджан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан. Україна мала стати восьмою в цьому переліку. Але вже восени Кучма відмовився брати участь у виборах — не тому, що не хотів, а тому, що в нього не було ані найменшого шансу бути переобраним. 

Потім була "Помаранчева революція", контрреволюція проросійських сил і, нарешті, "Євромайдан", який поставив крапку в геополітичних хитаннях молодої української держави. 

Євроінтеграція стала якщо не національною ідеєю української політичної нації, то точно її наріжним каменем. 

 

Читайте також: Таймер нашого вступу в ЄС запущено, час пішов

Я спробував пригадати, які Уряди називали імовірну дату вступу України.   Прем'єр-міністерка Юлія Тимошенко обіцяла вступ у 2015 році. Прем'єр-міністр Гройсман прогнозував вступ до ЄС у 2026. Прем'єр-міністр Гончарук — до 2024. Прем'єр-міністр Шмигаль — до 2025. В Уряді Свириденко кажуть про 2027 рік

Давайте чесно, серед нас є ті, хто в це вірить? Я дуже хотів би, щоб всі скептики, включно зі мною, зараз помилилися. Щоб уряд і парламент встигли за 18 місяців ухвалити й імплементувати 140 реформ в усіх галузях нашого життя. Тих самих, які ми 30 років відкладали. Щоб вже наступного року ми змінилися б як держава докорінно. Так, що самих себе б не впізнали. 

Я б дуже цього хотів, але... Зрозумійте мене правильно, ми маємо величезний прогрес за 30 років, проте між гібридним режимом і повноцінною демократією — прірва. Між "економічним "Гулагом" і вільною економікою — прірва. Між "беспрєдєлом" 90-х і правовою державою — прірва. 

Ми подолали половину цієї прірви, ми вже бачимо берег. Просто він не настільки близько. А втім, війна надає всім процесам ефект "перегонів Червоної Королеви". Пам'ятаєте? Треба бігти з усіх ніг, щоб просто залишатися на місці. Щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше.

Плану "Б" немає. Мусимо бігти так швидко, наскільки це можливо. Інакше до вступу в ЄС може не дожити сама країна.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.