Держать оборону вместе с Украиной: что должен сделать ЕС и почему это выгодно Киеву

Європейська архітектура безпеки і Україна.

Чому вони так тісно пов'язані і чому нам потрібно говорити про це зараз?.

Почнімо з дуже простих фактів.

По-перше, ми в Європі безумовно живемо в зовсім інші часи, ніж це було кілька років тому.

Справді маємо чітке розуміння загроз: продовження війни в Україні, можливість російської агресії проти країн-членів ЄС і НАТО, яку прогнозують наші спецслужби.

Потім – війна в Ірані, питання, пов'язані з постачанням зброї в Європу і в Україну – вони можуть виникнути дуже скоро.

Ну й дуже голосно і досить чітко оголошені американські плани з виведення ресурсів з Європи та перекидання їх в інші регіони, такі як Індо-Тихоокеанський або західна півкуля.

По-друге, варто прислухатися до деяких нещодавніх гучних заяв.

Наприклад, держсекретар США Марко Рубіо заявив, що Україна має найсильнішу армію в Європі.

Це повторив президент Фінляндії Алекс Стубб.

Навіть сказав, що українська армія може бути найкращою у світі.

Можливо, з цим не погодяться американці – але це була гарна заява.

І це повинно підказувати: якщо ми в ЄС маємо найсильнішу армію просто по сусідству з нами, тоді інтеграція українських оборонних можливостей з європейською обороною має бути в найбільших життєвих інтересах Європи.

Зараз Україна має найсильнішу армію не лише тому, що в ній найхоробріші солдати і найрозумніші генерали.

А й тому, що в неї є найсильніша інноваційна оборонна промисловість.

Тож Європа також повинна бути дуже зацікавлена в тому, щоб інтегрувати її з європейською оборонною промисловістю.

Об'єднання замість подрібненості.

З іншого боку, нам потрібно поглянути на нашу власну ситуацію.

Маємо фрагментовану європейську оборонну політику і оборонну промисловість.

Це наша історична спадщина.

27 оборонних політик, 27 оборонних бюджетів, 27 національних армій і 27 національних вето.

І ми можемо лише запитати себе: чи стали б американці сильнішими, якби замість однієї федеральної армії у них було 50 армій на рівні штатів, 50 оборонних бюджетів, 50 оборонних політик і 50 вето?.

Мабуть, ні.

Тому потрібно розуміти: якщо ми справді з огляду на всі виклики хочемо стати сильнішими – нам потрібно стати більш об'єднаними, а не більш фрагментованими.

Це одне з ключових завдань.

І це найважче виконати, тому що політично і психологічно саме фрагментованість є історичною спадщиною.

Згідно з договорами ЄС, оборона для країн-членів є національною прерогативою, і Євросоюз досі відіграє дуже обмежену роль.

Нещодавно президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на конференції послів і міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль на конференції Аденауера підняли дуже важливе питання, яке вже має очевидну відповідь: чи відповідають сучасним викликам наші доктрини, інститути і процес ухвалення рішень у зовнішній політиці та політиці безпеки?.

Зрозуміло, що ні.

Наші інституції і наша оборонна архітектура в їх теперішньому вигляді не відповідають усім викликам, які стоять перед ЄС.

Зокрема, це великі оборонно-промислові виклики.

Незважаючи на всі фінансові ресурси, які ми вкладаємо в оборонну промисловість Європи, Росія все ще досить сильно переважає Європейський Союз у всіх сферах оборонного виробництва.

Виведення американських військ вимагає ефективної заміни їхніх стратегічних сил і засобів на європейському континенті.

Німецькі експерти нещодавно підрахували, що.

це коштуватиме європейцям близько 500 мільярдів євро.

І на додаток, у нас немає єдиного оборонного ринку.

Отже, ми потребуємо великих змін у нашій політиці і практиці щодо оборонної сфери.

Потрібен новий договір.

Вище йшлося про ширші проблеми, з якими стикається Європа.

Але головним чином через Україну нам терміново потрібно говорити про нову архітектуру європейської безпеки.

Ми не можемо інтегрувати найкращий в Європі український оборонний потенціал в старі структури.

Питання членства України в НАТО наразі не узгоджене, і ми не знаємо, коли це може статися.

Я був би дуже радий бачити Україну в Євросоюзі вже завтра, але треба бути реалістами – це може зайняти багато часу.

А Європа повинна стати набагато сильнішою не колись у майбутньому, а вже зараз.

Слід розуміти: якщо Путін зараз почне агресію проти країни ЄС або НАТО, ми стикнемося з перевіреною в боях російською армією, яка має можливість використовувати мільйони безпілотників.

Такого досвіду у країн-членів ЄС чи НАТО немає – його має лише Україна.

Тому нам потрібна європейська оборонна архітектура з можливістю для України інтегруватися інституційно зараз, а не завтра.

Ось чому нам треба те, що ми називаємо Європейським оборонним союзом.

У ньому Україна, а також Велика Британія, Норвегія, можливо Туреччина, навіть Канада могли би приєднатися до країн-членів Європейського Союзу.

Європейський оборонний союз має бути створений добровільно країнами, які прагнуть набагато сильнішої співпраці та єдності в галузі оборони – чого зараз немає.

З юридичної або конституційної точки зору такий союз міг би бути створений у різні способи.

Найефективнішим шляхом було б укладення нового міжурядового договору.

Тому що всі інші спроби знайти в договорах ЄС якісь статті про поглиблену співпрацю і так далі залишать деякі країни, які не є членами ЄС, у якійсь сірій зоні.

І ще один важливий момент.

З історичної точки зору статті Договору про Європейський Союз, які стосуються оборони, безпеки і зовнішньої політики, присвячені переважно діяльності ЄС за його межами – зовнішній активності, операціям і так далі.

Але не територіальній обороні європейських країн.

Отже, Європейський оборонний союз потрібен для залучення до оборони інших держав, насамперед України.

Але також є багато переваг і для внутрішнього розвитку Європи.

Такий союз може бути дуже сильною платформою для більшої єдності, ефективнішого ухвалення рішень і для колективного лідерства.

Європейський оборонний союз може також бути ефективним інструментом для створення нового керівного органу – Ради європейської безпеки.

Вона могла б бути меншою угодою між великими державами-членами ЄС, які мають військову силу – але також із залученням ще кількох держав-членів на ротаційній основі.

До членства в ЄС через оборону.

Членство України в Європейському оборонному союзі було б головним кроком на шляху до її повноправного членства в Європейському Союзі.

Через цю інтеграцію в ЄОС ми справді можемо створити серед європейців чітке розуміння інтересу громадян ЄС в членстві України.

Поки що такого розуміння бракує.

Зазвичай, коли європейці міркують про приєднання України, то кажуть: "Ми ж хороші люди – можливо, зробимо Україні такий гарний подарунок як членство в ЄС".

Це є неправильним підходом.

Членство України в ЄС – це також і наш життєвий інтерес.

Що потрібно для просування в цьому напрямку? Безумовно, насамперед мир в Україні.

І нам потрібно мати план того, як Україна переможе.

Україна це зараз і робить – але, можливо, потрібен ще більш чіткий план її перемоги, щоб підштовхнути Путіна до справедливого миру.

Ми повинні бути готові фінансувати такий план.

Перейти від нашої логіки допомоги – коли ми постійно говоримо, що будемо стояти з Україною стільки, скільки буде потрібно – до дещо іншої логіки.

Ми повинні підтримувати Україну для того, щоб Україна перемогла.

Саме так буде досягнуто миру.

І тоді подальша дорожня карта могла би бути дуже простою.

Перш за все, неформальна Рада європейської безпеки.

Потім створення через міжурядовий договір Європейського оборонного союзу – спочатку серед тих, хто хоче цього.

Ми можемо мати певний поріг щодо кількості країн-підписантів.

Можливо, 15 країн-членів ЄС було б достатньо для започаткування ЄОС, тоді інші могли б приєднатися пізніше.

Потім – членство України в Європейському оборонному союзі і створення офіційної Ради європейської безпеки в межах створеного Європейського оборонного союзу.

А потім всі інші речі, які нам потрібно розробити дуже скоро – такі як ключові сили і засоби, аби перебрати роль, яку зараз у Європі відіграють американські війська чисельністю близько 100 тисяч осіб.

Ну й віднайти 500 мільярдів євро на це.

До слова, до 2035 року країни-члени збільшать свої витрати на оборону до 3,5% ВВП.

Це близько 7 трильйонів євро.

Питання полягає в тому, як би Україна поставилася до можливості брати участь в Європейському оборонному союзі? Це дуже важливий момент.

Було б дуже добре, якби Київ сприйняв це як вагомий крок вперед і певним чином взяв на себе значну частину лідерства в розробці цієї нової архітектури європейської безпеки.

У ЄС мають бути життєво зацікавлені мати Україну в цій архітектурі – щоб, перш за все, використовувати українські оборонні можливості для зміцнення нашої власної оборонної спроможності.

Звичайно, на шляху до того, щоб допомогти Україні досягти миру, а потім також зміцнити українську оборону.

Але варто також дивитися ширше – аби зрозуміти всю важливість нової архітектури європейської безпеки разом з Україною.

Бачити довгостроковий вплив цього розвитку на східну частину європейського континенту, включаючи Росію.

Адже сталий мир в Європі може настати завдяки успіху України та надихаючій силі цього успіху на можливий розвиток подій в Росії.

Зрештою, з поверненням її до нормального життя.

Текст підготовлено за виступом комісара на заході Центру В.

Мартенса "Нова архітектура безпеки Європи: Україна як стратегічний стовп оборонного майбутнього континенту".