Чому відмова від польських нагород була правильною

Попри те, що українські посадовці солідарно повертають державні нагороди полякам, у нас досі триває дискусія – варто чи не варто було робити аж так. Висловлюється думка, що потрібно було шукати менш різких відповідей і більш витонченої дипломатичної гри з чинною польською владою.

У цієї дискусії насправді глибокі передумови. Йдеться навіть не про сучасні українсько-польські відносини, а про процеси, які почалися у другій половині 90-их.

Прихід до влади Леоніда Кучми ознаменував завершення короткого періоду національного романтизму на початку девʼяностих і перехід до жорсткого прагматизму у внутрішній і зовнішній політиці, яка згодом отримала визначення «багатовекторність».

Де-факто ця стратегія хоч і вважалася постійним мудрим дипломатичним балансуванням, насправді означала залежність дій від конʼюнктури. Треба сказати, що ця лінія цілком відповідала духу суспільства, глибоко ураженого комплексом меншовартості.

Згодом, після Кучми, «багатовекторність» трансформувалася в зручний інструмент вже в руках проросійських політиків для виправдання зрадницьких рішень і паплюження всього українського.

Цей імпульс прагматизації зовнішньої політики, закладений у дев’яностих і трансформований потім проросійською колоною в Україні, був настільки потужним, що навіть після повалення проросійського режиму у 2014 році, принаймні в експертних середовищах «стерильний прагматизм» і «безмежна гнучкість» багато ким досі вважаються вищим пілотажем у зовнішній політиці.

Безумовно, дипломатичний хист полягає, в тому числі, у високій маневреності залаштункових дій. Але ця маневреність повинна мати жорсткі кордони національної гідності. Гнучка дипломатія – це не політика в дусі «чого забажаєте?» і не готовність на все, що завгодно, аби тільки вітрина виглядала нарядною.

У даному випадку жодним чином не йдеться про заклик до агресії чи самоізоляції. Мова лише про те, що динамічний рух у багатошарових залаштунках міжнародної політики повинен мати чіткі і непорушні кордони національної гідності. Про це мають знати в Україні і деінде у світі. Солідарна відмова від польських нагород саме про це.

Важливо розуміти, що з тих часів моди на «безмежну універсальність» та «безмірну гнучкість» істотно змінилася і міжнародна політика, і статус України в ній. Життя не стоїть на місці. Тож варто на це також зважати.

Ми нарешті не повинні прагнути сподобатися усім, бо це далеко не всі розуміють. Бажання сподобатися дуже часто у фіналі грало проти нас. Зараз у нас є повне право бути нарешті собою.