Кіт Келлог: Путіну потрібна лише влада, і цю війну він програє
Кіт Келлог: Путіну потрібна лише влада, і цю війну він програє

Кіт Келлог: Путіну потрібна лише влада, і цю війну він програє

Цілий рік Кіт Келлог сидів у переговорній, поки Дональд Трамп вів перемовини з росіянами та українцями. Генерал-лейтенант у відставці, який пройшов В'єтнам, Панаму, "Бурю в пустелі" та Ірак, він був спецпредставником Трампа щодо України та Росії, доки не залишив посаду на початку 2026 року. У розмові для PragerU з гендиректоркою каналу Маріссою Страйт до нього долучається донька - Меган Моббс, випускниця Вест-Пойнта, десантниця 82-ї повітрянодесантної дивізії, ветеранка Афганістану та клінічна психологиня, яка всі роки війни вела гуманітарні операції в Києві. Разом вони говорять про те, чого насправді прагне Путін, про брехню, ніби війну розв'язало НАТО, про наративи, якими годують американців, і про те, чому генерал, що прожив життя на війнах, найбільше боїться третьої світової.

Америка - сила добра

Марісса Страйт: Ви багато років служили Сполученим Штатам. Яким ви бачите місце Америки у світі?

Кіт Келлог: Америка - сила добра. Це одна з причин, чому я служу. Це треба доводити, щоб люди розуміли: ми хороші. З роками це відчуття слабшало - люди почали думати інакше. Частина моєї служби була в тому, щоб нагадувати: ми тут цілком гідні люди. Другий мотив - мої онуки. Хочу залишити їм краще життя, якщо зможу. Це одна з моїх цілей.

Марісса Страйт: Ми щойно відзначили 82-гу річницю висадки в Нормандії. Коли я думаю про тих молодих хлопців, що стрибали в маленькі катери, а багато хто тонув, я думаю про мужність, про жертву, але передусім - про мораль. У багатьох армій є мужність і готовність жертвувати, але немає моралі. І, як на мене, ми не вчимо цього молодь. Меган, ви були не просто десантницею - ви командували 130 десантниками. Як ви пройшли шлях від Вест-Пойнта до 82-ї повітрянодесантної?

Від 11 вересня до 82-ї повітрянодесантної

Меган Моббс: Мій батько був у Пентагоні 11 вересня. Я навчалася в старших класах і досі чітко пам'ятаю той ранок. Пам'ятаю, як думала, чи живий тато, і як спитала маму, що це означає. Вона сказала: "Меган, це означає війну". Тоді я зрозуміла, що хочу бути частиною чогось більшого, ніж я сама. Моя мама, до речі, теж десантниця, тож я стою на плечах двох велетнів.

Почасти мене надихнуло те, про що ви казали, - Нормандія. Ми росли в домі, де всюди були книжки про війну та історію. У більшості людей у ванній квіткові картинки, а в мене висіла фотографія битви за Неймеген - десантники. Є відомий фільм про це, "Міст занадто далеко", - про неймовірно важку операцію із захоплення мостів, щоб зупинити наступ німців. На тій фотографії поряд були молодий хлопець і літній чоловік. Це було усвідомлення: одні, зовсім юні, були готові йти воювати й гинути за нашу цивілізацію, а інші, старші, передавали їм традиції та додавали сил, коли тим, напевно, було до смерті страшно висаджуватися з тих катерів чи стрибати з тих літаків.

Кіт Келлог: Не забувайте: переважна більшість тих молодих хлопців, що висаджувалися в день "Д", ніколи не бували в Європі. Усе трималося на тому, чим була Америка. Вони казали: це свобода, і ми принесемо свободу і на цей континент. Вони не розмірковували: ну, я ж був у Парижі, був у Роттердамі. Усе було заради мети, заради місії в житті. Більшість цих хлопчаків щойно закінчили школу. І вони були там, бо був ідеал.

Чому жертві треба вчити

Марісса Страйт: Меган, ви вірите, що Америка - сила добра у світі? Ми справді моральний народ?

Меган Моббс: Гадаю, ми - найбільша сила добра у світі, і це наш спадок. Тому я так гостро відчуваю, що нашу цивілізацію та наше громадянське виховання треба берегти. Жодна країна в історії не зробила для справи свободи більше, ніж Сполучені Штати, - для свободи віросповідання, для плюралізму, для верховенства права, для рівності жінок. Але це треба підтримувати. Боюся, що частина лівих, та й наші супротивники намагаються підірвати цю обіцянку.

Марісса Страйт: В основі цього ще й невдячність до таких людей, як ви, хто служив заради нас. Ви відчуваєте, що тих, хто служив в армії США, не поважають і не шанують так, як вони на те заслуговують?

Меган Моббс: Я завжди відчувала повагу американців, яких зустрічаю, бо в глибині душі ми по-справжньому добрий народ. А розрив виникає в системі освіти. Наших дітей не вчать нашої історії, і тому вони не здатні оцінити цю службу та жертву - їх цього просто не навчили. Свобода та жертва не беруться нізвідки. Це частина цивілізаційної культури, яку треба передавати наступному поколінню. Мені дуже подобається програма Birthright, що відправляє людей до Ізраїлю. Гадаю, у нас має бути своя Birthright - щоб громадяни США їздили до Нормандії. Їм треба постояти на тих пляжах. Їм треба відчути, через що пройшли ті, хто жертвував собою, щоб це оцінити.

Кіт Келлог: Я, чесно кажучи, про це ніколи не замислювався. Я просто хотів жити так, щоб людям хотілося брати з мене приклад. Мені було байдуже, що кажуть інші, - я маю прожити своє власне життя. Коли я повернувся з В'єтнаму, нам звеліли не носити форму на вулиці, і я не носив. А потім зрозумів, що навколо багато людей, яким по-справжньому подобалося те, що ми робили. Вони підходили до мене на вулиці. У глибині душі люди хочуть вірити. Якщо в них є приклад, на який можна спертися, - ось до цього я й прагнув. Це було не заради сусіда - заради себе й того, що я можу зробити для країни.

У переговорній з росіянами та українцями

Марісса Страйт: Ви сиділи поруч із президентом Трампом, коли він вів перемовини з росіянами та українцями. Чого ми, прості смертні, не знаємо про те, що відбувається в тих кімнатах?

Кіт Келлог: У розмові із Зеленським я вжив таку формулу: люди вірять, ніби Путін - джефферсонівський демократ [прибічник свободи й демократії в дусі Томаса Джефферсона - ред.], просто заблукалий ліберал. Ні, це не так. Як сказав Ден Гоффман, він кагебіст. Така в нього виучка, і ви це знаєте. Але багато радників зросли з думкою, що він піддатливий: зробить так, зробить інак. Ні. Зовсім ні. Мені доводилося сперечатися з президентом і казати, що це неправда. А є люди, які вірять у протилежне: що з цим хлопцем можна домовитися, з ним можна працювати.

Напруга всередині Білого дому справжня. Не всі думають однаково. Радники заходять і дають президентові свою найкращу пораду, але за статтею 2, розділом 2 він - головнокомандувач. Рішення ухвалює він. Не ми. Ми - лише фоновий шум. Я завжди відверто висловлював йому свою думку й давав найкращу пораду. Але інші вважали, що угода можлива, що з Путіним щось може вийти.

Частина роботи - розуміти інші народи й те, звідки вони. Я завжди казав: подивися крізь призму іншого. Про що він думає, коли бачить це? Ти мислиш так, як мислять вони, а не так, як мислять американці? Як думають українці? Як думають росіяни? Це було непросто. Завжди знаходилися ті, хто думав про себе або вирішував, що правда - це не правда.

Багато що впирається в історію. Я нажив собі клопіт, бо можу заглибитися в Третю Пунічну війну, а в американському суспільстві сьогодні людям важко сказати, хто переміг у Другій світовій - та й хто взагалі в ній воював. У президента Трампа теж не найкраще відчуття історії, тож треба допомогти йому дійти до суті. У нього чудові інстинкти, і я знаю, чого він хоче, але іноді доводиться пояснювати, чому історично все відбувається саме так. Треба було мати мужність встати й сказати президентові: тут ти трохи неправий. У групі я б такого ніколи не зробив - я знав, чим це обернеться.

Зараз в організації, де я працюю, ми намагаємося зрозуміти, як виглядатиме нова система безпеки. Назвіть це НАТО 3.0. Як виглядатиме оборона Європи? І Перша, і Друга світові війни почалися в Європі. Я волів би, щоб третьої світової не було. І це завжди мій найбільший страх. Не за себе - мене вже не буде поряд. Але наші діти й онуки будуть. Америка вже пожертвувала достатньо. Якщо це можна відвернути, саме це й треба робити - не зі страху, а з позиції сили.

Чого насправді хоче Путін

Марісса Страйт: Як виглядає перемога для Путіна і як далеко він готовий зайти?

Кіт Келлог: Віддаймо належне українцям. Але Путіну потрібна лише влада. Згадайте, що було з Радянським Союзом: вони пішли з Афганістану, втративши 18 тисяч солдатів. Путін втратив від 1,2 до 1,4 мільйона. Цифри астрономічні. Ми, американці, ніколи б такого не прийняли. А він іде на це заради влади. Він почав свою "спецоперацію", гадаючи, що займе всю Україну. Не займе. Він не перемагає. Він не отримає цю землю, якщо не завоює її, і, як на мене, зараз він боїться за власне виживання. Українці, треба віддати їм належне, билися дуже завзято й дуже вміло.

Коли я дивлюся в майбутнє - імовірно, вже за межами нашого часу, - архітектура безпеки буде не колишньою, не Німеччина, Франція та Британія. Усе зміститься на схід. Ви побачите, як це хитнеться через Фінляндію та Швецію, через Польщу, через Україну, через Румунію. Людям доведеться це прийняти: світ змінився. Україна стане Спартою Європи. У них армія у 800 тисяч. Більше такого числа немає ні в кого. У нас такого числа немає. Вони загартовані в боях, чудово знають свою справу й пишаються своєю країною.

Минула зима була для них важкою, і Путін думав, що задавить їх бомбардуваннями. Але він не бачить українців такими, якими бачу їх я. Коли я був там, мені показували кадри, як по людях б'ють дронами. Люди спускалися в укриття в метро - і що вони робили? Вони співали свій національний гімн. Вдумайтеся. Цього в них не відняти. Німці намагалися зробити те саме з британцями в Другу світову. Не спрацює, і, як на мене, Путін цю війну програє. Якщо він не остережеться, то скінчить як Микола II, останній цар. До нього хтось дістанеться, і, гадаю, він цього боїться.

Міф про те, що війну спровокувало НАТО

Марісса Страйт: У мережі кажуть, що Україна, США та НАТО дратували Путіна, що Україні взагалі не годилося вступати до НАТО, і що, підбираючись до нього, вона сама роздула війну, - і що вона сама в усьому винна. Можете це прояснити?

Меган Моббс: Усе дуже просто, Маріссо. Це як звести паркан на своєму подвір'ї, а коли хтось вдирається, почути: ну, ти сам винен, що звів паркан, а я ж думав лишитися осторонь. Ось настільки просто. Україна як суверенна країна має право сама визначати свою систему безпеки. І це не дає іншій країні права зайти й забрати це назад. Ідея про "наступ НАТО" завжди була видаванням бажаного за дійсне, відмовкою, якою пояснюють, чому Росія поводиться експансіоністськи й агресивно. Україна була нейтральною. Вона готова була бути нейтральною - і її все одно захопили.

Це завжди був беззмістовний аргумент, тим паче що НАТО - оборонний союз, а не наступальний. Якщо ти не збираєшся нападати на Росію, навіщо тобі боятися оборонного альянсу біля свого кордону? Поки ти нічого не робиш, нічого й не станеться. Це просто ще одна відмовка. Для тих, хто не знає історії НАТО, історії України чи того, що вона була нейтральною, це стає зручною зачіпкою. І це попросту неправда.

Марісса Страйт: То в чому мета Путіна - тотальна експансія: в Україну, потім, може, Молдова, Балтія, може, Польща? А чого хочуть українці?

Меган Моббс: Звичайна людина війни не хоче ніколи. Але й бути захопленою вона теж не хоче. Деякі історії, що я чула, жахливі. Ми багато говоримо про викрадених українських дітей. Але майже ніхто не говорить, скільки українських жінок і дівчат зґвалтували російські окупанти - зґвалтували так жорстоко, що вони не можуть мати дітей; дівчат років дев'яти, а декого й чотирьох. І, до слова, це частина їхньої доктрини. Зґвалтування - частина їхньої воєнної доктрини, бо вони бачать у цьому спосіб зламати народ. Тож українці, звісно, хочуть миру. Ніхто не хоче війни. Але для них є варіанти й гірші. Віддати свою землю та свої домівки окупантові - це просто інша війна.

А щодо Путіна - він завжди вважав себе Петром Великим. Недарма навпроти його столу довгі роки висів портрет Петра Великого. Він хоче знову об'єднати Радянський Союз, відіграти назад його розпад і знову підкорити всі ті країни. Ви згадали Молдову - Придністров'я вони вже окупують. Частину України вже окупують. Вони вторглися в Грузію, погрожували Вірменії, а тепер готові погрожувати Балтії. Коли перед тобою войовничий агресор-експансіоніст, єдина відповідь - назвати речі своїми іменами. НАТО тут ні до чого. Уся річ в ідеї, що СРСР можна якось зібрати заново.

Чому це має турбувати Америку

Марісса Страйт: Росія та Україна - на іншому кінці світу. У нас свої фінансові проблеми. Навіщо Америці лізти у війни, які нас не стосуються?

Кіт Келлог: Усе впирається в питання, хто ми як нація і що хочемо робити зі своїми ідеалами. Ви кажете американцям: ось за що ми б'ємося. Не просто за перемогу, а за свободу - свободу слова, свободу віри. Це наш набір цінностей, а цінності важливі. Їх почали вважати чимось віджилим - мовляв, цінності, та яка різниця, - і це неправильно. Ті хлопці в Нормандії билися не просто так, вони билися за ідеал. Історія запише, чи віддали ми це добровільно, чи билися за це. Як нація ми казали й раніше: якщо ви готові битися, ми битимемося разом із вами.

Ми ліземо в це не заради територій. Ми не забрали собі жодного клаптя землі - наприкінці Другої світової ми відступили. Ми ніколи її не утримуємо. Але цього набору цінностей більше не вчать, і багато сьогоднішніх дітей не розуміють, чому він важливий. А важливий він тому, що саме за це ти битимешся в майбутньому. Росіяни бачать у всьому цьому абсолютно грубу силу. Путін бачить у цьому грубу силу. І ми справді його недооцінюємо - не російський народ, а те, чого по-справжньому хоче його команда. А хочуть вони лише влади.

Зараз українці просто хочуть, щоб їх залишили в спокої. Залиште нас тут, у нас усе гаразд. А Путін не хоче їх так залишати. Подивіться, що розповів Усик, коли російські солдати зайняли його дім, - вони залишили після себе дві розтяжки. Навіщо так робити? Для мене в цьому немає сенсу. За цей набір цінностей я готовий битися.

"Америка передусім" - означає мораль передусім

Марісса Страйт: Я теж за "Америку передусім", у сенсі "мораль передусім". Але як обирати, в які куточки планети втручатися? Зло коїться майже всюди за межами США. Меган, ваші доньки можуть піти в армію. Для вашої родини ця жертва реальна. Російська експансія - це загроза Америці чи лише моральний обов'язок?

Меган Моббс: Як мати, я вважаю: найкращий дар, що я можу дати донькам, - це віра в те, що є щось більше, ніж вони самі, заради чого варто жертвувати собою. Я католичка й глибоко вірю: коли Ісус помер на хресті, він помирав за всіх нас, жертвував собою заради чогось більшого, ніж він сам. Це юдеохристиянське відчуття, що є щось більше за мене, треба прищеплювати нашим дітям. І коли мої дівчата кажуть, що хочуть служити, вони знатимуть, що це може вимагати жертви аж до самого життя.

Мої батьки прищепили це мені. Я знала це, коли служила в Афганістані, - який, на мій погляд, був жахливою, дурною, затяжною розтратою американських життів і ресурсів. Почасти тому ми зараз і сперечаємося про жорстку силу та інтервенціонізм - через провальні війни в Афганістані та Іраку. Але я знала, чого від мене можуть вимагати, і все одно була готова платити. Потрібні покоління громадян, готових на це, бо саме це тримає нашу цивілізацію.

Ресурси не безмежні. Ми не можемо воювати всюди. Жахливі речі коються щодня - у Китаї стерилізують уйгурських жінок, в Африці переслідують християн і насилують жінок, є діти-солдати, в Афганістані дівчат видають заміж у дев'ять років. Чи означає це, що ми маємо втручатися всюди? Ні. Але ми можемо чітко сказати з моральної позиції, що така ідеологія не збігається з нашою. Інтереси випливають із цінностей. Є місця, як-от Україна, де наші інтереси й наші цінності збігаються, - і саме туди варто вкладатися.

Кажучи про втручання, я не маю на увазі сухопутні війська - я за це не виступаю. Я виступаю за морально чітку позицію, бо саме вона служить нашим інтересам. Коли я йду воювати чи підуть мої доньки, я хочу, щоб той, хто праворуч і ліворуч, казав: візьміть мене з собою. Коли ми проводили операцію Epic Fury в Ірані, окрім Ізраїлю відгукнулися лічені країни. Була лише одна, яка сказала: візьміть нас, ми допоможемо. Це була Україна. Я хочу націю бійців, які вірять у свободу віросповідання, верховенство права, плюралізм, рівні права жінок, - і щоб вони билися поруч зі мною. Ось мій лакмусовий папірець. Якщо вони на це готові, я готова вкладатися.

Звинувачення, ніби Зеленський украв допомогу США

Марісса Страйт: Ще один наратив у мережі - що більшість грошей, які ми дали Україні, вкрали Зеленський із родиною й витратили на себе. Це правда?

Меган Моббс: Тату, хочеш відповісти першим?

Кіт Келлог: Ми це справді перевіряли, бо хотіли знати. Ми глибоко копнули, коли я був в адміністрації, і відповідь - ні, він цього не робив. Гроші, які є в Зеленського, прийшли з його телевізійної кар'єри. Він ані на гріш не розбагатів на американських внесках. Тож усякий, хто це каже, бреше. Це геть неправда. Я бачив звіти - ми глибоко копнули по лінії ЦРУ, хотіли з'ясувати, чи корумповані ці люди. Щодо Зеленського відповідь була - ні. Люди кажуть: та не може такого бути. Може. І більшість тих грошей була реінвестована в Сполучені Штати, а не в Україну.

Проти нас ведуть психологічну операцію?

Марісса Страйт: Слово "брехня" зринає знову і знову. Звідки беруться всі ці теорії змови - що Америка не сідала на Місяць, що Зеленський обікрав Америку, що справжні християни - це росіяни, вони й моральні, а американці - з воук-порядком денним? Проти нас ведуть психологічну операцію?

Меган Моббс: На тисячу відсотків так. І скажу: у нас із татом трохи різна думка про Зеленського - я до нього значно жорсткіша. Гадаю, дещо на початку війни він зробив дуже добре, а з часом це змінилося. Через те, як погано ми відпрацювали в Афганістані, ми створили 16 незалежних генеральних інспекторів, щоб контролювати всю допомогу Україні, бо дуже боялися її історичної корупції. Скажу прямо - на моє бажання допомагати це не впливає. В України жахлива історія корупції. Тож, звісно, ми вибудували всі ці механізми, і треба бути вдячними республіканцям у Конгресі, адже саме вони домоглися, щоб у всіх цих додаткових пакетах допомоги був контроль. За всю нашу допомогу ми можемо відзвітувати.

Зрештою, коли я думаю про "Америку передусім", я думаю про американські інтереси передусім. Мені не обов'язково любити Зеленського, і, скажу чесно, я його не люблю. Це про мене добре відомо. Але я люблю Україну та українців і вірю, що американські інтереси - там. Якщо ми й справді за "Америку передусім", то маємо відділити себе від особистої неприязні до того чи іншого світового лідера.

Звідки все це береться? Від наших супротивників. Проти нас ведуть психологічну операцію, бо хочуть, щоб ми були роз'єднані, ослаблені, налякані, невпевнені в собі, - адже тоді вони зможуть перемогти, не зробивши жодного пострілу. Хай там що - корупція чи вся ця брехня про нашу історію, - нам брешуть. І ось у чому проблема: вони захопили нашу психологію. Я за освітою психологиня. Китай, та й Росія, розуміють таку штуку, як ефект приєднання до більшості. Вони запускають ферми ботів, щоб суперечлива ідея виглядала звичною, загальноприйнятою й дуже популярною. Через наші когнітивні викривлення, бачачи всі ці лайки, ми думаємо: раз це так популярно, значить, це правда. І люди приєднуються до більшості, бо не хочуть лишитися осторонь. Зрештою ціла група людей виявляється втягнута в те, у що вони насправді ніколи й не вірили. Ось чому освіта така важлива.

Кіт Келлог: Скажу зовсім просто. Відповідь у тому, що люди дурні. Вони неосвічені. У них немає відчуття історії, немає розуміння американської громадянськості. Вони не знають, на чому заснована наша нація, і просто хапають усе, що відбувається сьогодні. Багато років тому вийшов фільм "Тупий і ще тупіший". Ось де ми зараз. Я дійшов до межі, коли просто викреслюю людей. Якщо ти настільки дурний, що не можеш розібратися сам і мені доводиться читати тобі ази історії, я більше не хочу мати з тобою справи. У мене немає часу бути в оточенні тупих людей.

Марісса Страйт: Багато хто з нас намагається зрозуміти, що сталося з людьми, яких ми вважали проамериканськими, а вони тепер виглядають радше проросійськими. Їм платили росіяни від самого початку - чи вони самі попалися на психооперацію і стали справжніми адептами?

Меган Моббс: І те, і те, залежно від того, про якого блогера мова. Усі вони, схоже, роблять приблизно те саме. Я не берусь ставити їм діагноз. Скажу одне: обирати Росію замість Америки - дивна поведінка. Почасти це ідеологія. Але тут я відступлю на крок. Гадаю, перегин лівих із наративом про "змову з Росією" по-справжньому зламав людям мізки й підірвав довіру. Американцям стільки товкмачили про змову з Росією, а коли всі розслідування не знайшли жодної змови - так, було втручання, росіяни завжди втручалися в наші вибори, усі це знають, але змова - геть інше звинувачення, - коли це виявилося брехнею, а по президентові, його родині та радниках усе одно вдарили через суди, для декого це стало серйозним психологічним надломом.

Вони були такі злі й такі недовірливі, що лишили навстіж відчинені двері, у які наші супротивники змогли пролізти й використати цілком реальну злість. Ось тут ферми ботів це й розгойдали. Так працює будь-яка радикалізація - крок за кроком, потроху. А далі ти або справжній адепт, або просто зайшов так далеко, що назад уже не повернуть. А потім це підкріплюють грошима.

Кіт Келлог: Я був у першій кампанії з Трампом, і тоді вже говорили про змову. Я відповідав: ми й між собою не могли змовитися, не те що з кимось іще. Я брав участь у розслідуванні комісії Мюллера та в комісії ФБР, і вони все зрозуміли настільки неправильно. Я все думав: звідки вони це взяли, адже я точно знаю, що це неправда. Ми, учасники, казали їм це, а вони: та не може такого бути. Ні, ми мали рацію. У мене було більше ваги, ніж у них, бо я там був. Я бачив, що відбувалося і що робилося. Ось чому я не міг не сміятися з тієї змови. Та годі вам.

Що Байден і Трамп зробили правильно, а що ні

Марісса Страйт: Ми бачили, як ці перемовини вели дві адміністрації. Байденівська зробила це правильно чи неправильно і як це порівняти з Трампом?

Кіт Келлог: У адміністрації Байдена була та сама репліка - "залежно від масштабу вторгнення". Перепрошую - це було повномасштабне вторгнення. Пам'ятаю, як президент Зеленський сидів у кабінеті, дивлячись на карту, і президент Трамп спитав його: скільки солдатів ви втратили ось тут? Він відповів: жодного. Трамп: як це - жодного? А той: ви звеліли нам не битися. Там був Марко Рубіо, і він підтвердив: ми звеліли їм не битися. Тож тут вони помилилися.

Але все погіршила й наша власна реакція - а вона впирається в думку, ніби Путін, загалом, непоганий хлопець. Він не непоганий. Я торочив, що він за виучкою агент КГБ. Найдалі на захід він забирався як резидент у Німеччині. Фіона Гілл, дуже добра фахівчиня з Путіна з Брукінгського інституту, сказала мені: Путін не розуміє Заходу. Я кажу: вам треба це знати. Президентові Трампу люди навіювали, що Путін не такий уже й поганий. Ні, такий. І я один із тих радників, хто вперто стояв на своєму й казав: це неправда. Обидві адміністрації в чомусь помилилися. Я волів би діяти жорстко, будь що буде, і, гадаю, нам було б краще, якби ми все робили набагато рішучіше й швидше, бо тоді знімаєш питання з порядку денного. За жодної адміністрації цього не сталося.

Як Трамп домовляється з диктаторами

Марісса Страйт: Президент Трамп іноді робить компліменти нашим супротивникам і говорить про них приємне, не маючи цього на увазі, - це його манера торгуватися, чи в нього є чітка картина, хто ці люди? Адже є очевидний зв'язок між Росією та Іраном.

Меган Моббс: Для президента це типовий торг. Він завжди казав: ніколи не ображай того, з ким збираєшся укласти угоду, - навіщо йому тоді мати з тобою справу? Тож багато його публічних заяв - це про те, що нам треба посадити їх за стіл, тому я буду з ними люб'язний, поки це не станеться. Було багато повідомлень - і тато розповість про це докладніше, - що наодинці він куди жорсткіший, що він казав їм дуже різкі речі й крив їх, бо він людина тверда й вольова, яка вірить в американську міць. На жаль, довкола нього часом є радники, які вмовляють його йти проти власних інстинктів.

Трамп - переможець, а американці люблять переможців. Вони не люблять півзаходів, які тягнуться й не дають результату. Ось чому я була категорично проти політики Байдена щодо України. Її вистачало рівно на те, щоб Україна вижила, але не на те, щоб перемогти. Зрештою ми затягнули війну й витратили більше грошей, ніж було потрібно. Якби ми діяли рішуче й дали їм усе необхідне, щоб розбити Росію на полі бою, це стало б смертю Путіна. Розбий російську армію на полі бою - і Путіна більше немає. Трампові дісталося дещо куди складніше, ніж Байденові.

Його стиль - пряник, пряник, пряник, а потім велика палиця. І зараз я чекаю на цю велику палицю. Хай то Іран із його небажанням домовлятися - і, здається, він сказав сьогодні, що ми б'ємо знову. Добре. Бо вони ведуть переговори недобросовісно, і Путін теж.

Кіт Келлог: Тут почасти треба й люб'язнити з ними, а це буває важко. У деяких його радників немає правильного чуття, і вони вмовляють його йти проти інстинктів. А інстинкти в нього чудові. Ще за першої адміністрації Трампа я казав йому: довіряйте чуттю. Коли ми переносили американське посольство з Тель-Авіва до Єрусалима, у кабінеті казали: ви розв'яжете третю інтифаду. Йому було байдуже. Він сказав: ні, так буде правильно, - і мав рацію. Нічого не сталося. Я міг би в усіх подробицях перелічити випадки, коли люди заламували руки, а я казав: сер, просто слухайте своє нутро, і все буде добре.

Чи стане Конгресу мужності вести за собою

Марісса Страйт: Щоразу, входячи у війну, ми майже перемагаємо, а потім відступаємо, бо в Конгресу істерика або на носі вибори. В'єтнам, Корея. Ми ось-ось зробимо це знову в Ірані та з Росією? Як чотирирічний термін, ці гойдалки туди-сюди, впливає на нашу нацбезпеку?

Кіт Келлог: Скажу жорстко, але все ж скажу. Конгрес складається з безлічі боягузів. Був би Джон Кеннеді живий і напиши він ще одні "Профілі мужності", - тоді він назвав вісьмох сенаторів, але зараз, гадаю, вісьмох він би вже не знайшов. Добре, якщо набереш п'ятьох. Прочитайте Конституцію. Їхня справа - стаття 2, розділ 2. Президент - головнокомандувач. Дайте йому спокій і дайте робити свою справу. Це вирішує американський народ, і лишається сподіватися, що в президента хороші радники. Джон Адамс, наш другий президент, влучно сказав: один безкорисливий чоловік - це трагедія, двоє безкорисливих - це юрфірма, троє безкорисливих - це Конгрес. [в оригіналі жарту - "нікчемний", а не "безкорисливий" - ред.]

Марісса Страйт: Політики так часто боягузи, а солдати США так часто - найхоробріші люди у світі. Який дивний парадокс.

Меган Моббс: Цілком згодна. Я велика прихильниця конгресмена Пета Гаррігана, який виступав раніше. Він сказав: недарма в нас три гілки влади. Сенату належить мислити на довгу перспективу - недарма його термін набагато довший: сенатори завжди переживуть президента, а отже, мають зважувати довгострокові наслідки для нацбезпеки. Але якщо в тебе Конгрес, який так боїться робити свою роботу, настає параліч. Конгресу треба стати сміливішим. Треба відростити хребет. Нам потрібні такі, як Пет Гарріган, "зелений берет", який воював у формі й розуміє, що таке справжня жорстка сила. Я хочу більше ветеранів у Конгресі.

Марісса Страйт: Чудовий спосіб завершити цю розмову. Я хочу висловити величезну вдячність вам обом і всій вашій родині за те, що ви невтомно служите Сполученим Штатам, а отже, і всьому світу. Хай береже вас обох Бог.

Кіт Келлог і Меган Моббс: Дякуємо, Маріссо. Щиро дякуємо.

Джерело матеріала
loader
loader