Тінь Дракона над Кремлем: Росія усвідомлює ціну "безмежної дружби" з Китаєм?

Початково відносини між Росією та Китаєм, за офіційною риторикою, базувалися на ідеї спільного протистояння Заходу та формування нового світового порядку. Росія, відрізана від європейських ринків після 2022 року, активно переорієнтувала свою торгівлю на Схід, що тоді здавалося стратегічним вибором, але швидко перетворилося на структурну необхідність.

Проте, як зазначає політолог Юрій Баранчик, поведінка Китаю завжди була прагматичною. Пекін продавав компоненти для дронів обом сторонам конфлікту, ігноруючи прохання Росії припинити постачання Україні, і не надавав Москві ні зброї, ні кредитів. Ця асиметрія ґрунтується на значній економічній перевазі Китаю, його величезному ринку та контролі над критичними промисловими ланцюгами.

Нещодавня публікація у російському інтернет-виданні «Репортер» під назвою «Тому що може: чому КНР не вигідна перемога Росії у СВО» стала своєрідною сенсацією. У ній відверто ставиться під сумнів теза про те, що Пекіну потрібна швидка і повна перемога Росії. Натомість аналітик вказує, що сильна Росія стала б менш залежною та отримала б більше можливостей для торгівлі з Китаєм.

Згідно з цією точкою зору, Китаю не потрібен ані тріумф, ані капітуляція Москви. Йому потрібна стабільна, ресурсна та військово спроможна Росія, яка не програє настільки, щоб спричинити крах її державності, але й не є настільки сильною, щоб стати незалежним конкурентом у Євразії. Саме тому Пекін не здійснював масштабних поставок озброєнь Росії, попри її прагнення отримати їх від "головного стратегічного партнера".

Ця стаття, що з'явилася в пропутінському виданні, свідчить про те, що в Москві починають замислюватися над справжньою сутністю своїх відносин з КНР. Російські еліти усвідомлюють ціну власної залежності від Китаю, який отримує значні вигоди від російсько-української війни, зокрема сировину на менш вигідних умовах та розрахунки в юанях.

Китай продовжує використовувати Росію як постачальника ресурсів, ринок для своїх товарів та стратегічний тил. Це створює парадокс: чим довше триває війна проти України, тим менше Росія здатна вести переговори з КНР як рівний із рівним, а її залежність від Пекіна лише поглиблюється.

До 2022 року Москва могла балансувати між Європою та Китаєм, продаючи ресурси в Європу та залучаючи європейський капітал, водночас розвиваючи відносини з Пекіном. Проте після повномасштабної війни, коли європейський ринок значною мірою закрився, Росія втратила значну частину альтернатив, тоді як Китай їх не втратив. Це створило фундаментальну асиметрію, де Москва потребує китайського ринку значно більше, ніж Пекін потребує російського.

Китайська модель мислення базується на логіці балансування, залежностей та вигод, тоді як російська оперує категоріями "друзів" та "ворогів". Для Пекіна Росія є ключовим елементом стратегії протидії американському домінуванню та перебудови міжнародного порядку. Це дозволяє Китаю одночасно підтримувати Росію, забезпечуючи її функціональність, та стримувати її, не дозволяючи стати надто незалежною.

«Багатьох дивує китайська політика стосовно Росії: на словах безмежна дружба і спільне протистояння Заходу. Насправді Пекін продає компоненти для дронів обом сторонам, ігнорує російські прохання перекрити поставки Україні і не дає Москві ні зброї, ні кредитів. На цей факт звертає увагу політолог Юрій Баранчик. Він зазначає, що дивувати такій поведінці КНР не варто».

Поява критичних голосів у російському інформаційному просторі не є сигналом про неминучий російсько-китайський розрив, а швидше про усвідомлення Москвою нової стратегічної реальності. Росія, що прагнула створити багатополярний світ, де вона є одним із рівноправних центрів сили, в результаті війни проти України ризикує опинитися в системі залежності – тільки не західній, а китайській.