Слово, яке в СРСР було знайоме практично кожному: що таке каніфоль

Тверда смола з сосни досі залишається робочим стандартом для паяння, а понад половину світового обсягу дає Китай.

Ви дізнаєтесь:

• Що таке каніфоль і для чого вона потрібна
• Які існують технології її виробництва
• Скільки коштує шматок смоли сьогодні

Каніфоль, без якої в СРСР не обходилося жодне з'єднання дротів, нікуди не зникла з ринку: янтарно-коричнева смола досі продається в магазинах радіодеталей, господарчих мережах і на маркетплейсах за кілька десятків гривень за шматок. Попри появу численних синтетичних флюсів вона залишається робочим стандартом для всіх, хто паяє - від школяра-радіоаматора до досвідченого інженера, повідомляє Oboz.ua.

Причина такої довговічності - у фізиці процесу. Каніфоль отримують із живиці хвойних дерев, переважно сосни: рідкий сік, що виділяється при пошкодженні кори, переганяють із водяною парою, леткі терпени випаровуються, а на виході залишається тверда крихка речовина жовтого або темно-коричневого кольору.

При нагріванні вона плавиться, добре змочує метал і не проводить електричний струм. Саме цей набір властивостей зробив її незамінним флюсом - речовиною, яка очищає поверхні металів від оксидів та жиру, щоб припій міг надійно схопитися.

Під жалом паяльника смола розчиняє оксидну плівку на міді, не вступає в реакцію з металом і не лишає агресивних залишків. Для радіоелектроніки, де критично не пошкодити тонкі деталі, це виявилося ідеальним поєднанням.

Не лише для паяльника: де ще використовують каніфоль

Сфера застосування смоли давно вийшла за межі майстерні. Музиканти натирають нею смички струнних інструментів, щоб волосина краще зчіплювалася зі струнами й давала чистий звук.

У промисловості речовина йде на виробництво лаків, клеїв, мастил і паперу. Нею також проклеюють книжки - і саме вона частково відповідає за характерний запах свіжого видання.

Як виробляють цю смолу

Способів отримати каніфоль існує три, і вони суттєво різняться за якістю та ціною. Живична - найстаріша й найякісніша: натуральну живицю збирають із живих дерев, переганяють і отримують чисту прозору смолу. Екстракційну добувають зі старих пнів і деревних відходів за допомогою розчинників, а талова є побічним продуктом целюлозно-паперового виробництва і вважається найдешевшою технологією.

Географія випуску за останні десятиліття змінилася кардинально. Сьогодні найбільшими виробниками у світі є Китай, Бразилія та Індонезія, причому на Китай припадає понад половина світового обсягу.

За радянських часів виробництво було зосереджене переважно в Росії та Білорусі, де великі масиви хвойних лісів давали достатньо сировини.

У роздрібному продажу смолу пропонують шматками вагою від 25 до 200 грамів, а також у рідкому вигляді - розчиненою в спирті, у флаконі з пензликом. Другий варіант зручніший для точних робіт.

Вас може зацікавити: