Фінський суд пом'якшив вирок командиру "Русича" з довічного до 12,5 років ув'язнення

У вересні 2014 року на Луганщині розігралася трагедія, коли підрозділ українських військових потрапив у засідку. Бойовики, використовуючи український прапор для обману, атакували бійців, внаслідок чого загинуло 22 військовослужбовці, а четверо отримали поранення. Ян Петровський, один із командирів угруповання "Русич", брав участь у цьому нападі, ведучи вогонь із ручного кулемета по українських захисниках. Цей епізод став одним із ключових у справі проти нього.

Протягом 2014-2015 років Петровський був активним учасником бойових дій на Донбасі, очолюючи диверсійно-штурмове розвідувальне угруповання "Русич", відоме своєю неонацистською ідеологією та жорстокістю. Він був причетний до знущань над тілами загиблих українських військових, фотографуючись на їхньому тлі, та публічно заявляв про невизнання полону для українських бійців. Ці дії сформували образ Петровського як безкомпромісного та жорстокого учасника конфлікту.

У 2023 році Ян Петровський, який намагався в'їхати до Фінляндії під ім'ям Воїслава Тордена, був затриманий за порушення міграційного законодавства. Україна негайно подала запит на його екстрадицію, оскільки з 2017 року Петровський перебував у розшуку за підозрою у створенні терористичної групи. Однак Верховний суд Фінляндії відмовив у видачі, посилаючись на занепокоєння щодо умов утримання в українських в'язницях.

Справа Петровського почалася розглядатись у Фінляндії, де в березні 2025 року Окружний суд Гельсінкі засудив його до довічного ув'язнення, визнавши винним у чотирьох воєнних злочинах. Цей вирок став значною подією, адже вперше винуватість російського бойовика у тяжких міжнародних злочинах, скоєних в Україні, була встановлена судом іншої держави. Проте, Петровський не погодився з рішенням і подав апеляцію, вимагаючи скасування звинувачень або пом'якшення покарання.

Апеляційний суд Гельсінкі переглянув справу та оголосив своє рішення. Суд дійшов висновку, що доказів недостатньо для того, аби стверджувати, що Петровський особисто розстрілював поранених українських військових або був головним відповідальним за цей злочин. Водночас його визнали частково відповідальним як учасника подій. Також із переліку воєнних злочинів був виключений епізод із нанесенням символу угруповання "Русич" на щоці українського військового, оскільки поранення визнали поверхневим та таким, що не спричинило тяжких страждань.

У підсумку, замість довічного ув'язнення, Яна Петровського визнали винним у трьох воєнних злочинах та призначили покарання у вигляді 12 років і 6 місяців позбавлення волі. Генеральний прокурор України Руслан Кравченко повідомив, що українська сторона передала фінській матеріали розслідування, включаючи свідчення потерпілих та експертизи. Фінський мовник Yle зазначив, що суддя врахував відсутність достатніх доказів прямої участі у розстрілах.

Ян Петровський, також відомий як Воїслав Торден, є однією з ключових фігур неонацистського диверсійно-штурмового розвідувального угруповання "Русич", яке активно воює проти України з 2014 року. Ця група відома своїми зв'язками з ПВК "Вагнер" та надзвичайною жорстокістю до полонених. Проти Петровського були застосовані санкції Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки, що підкреслює міжнародне визнання його причетності до серйозних злочинів.

Історія Петровського у Фінляндії почалася з його спроби в'їзду до країни, під час якої він був затриманий. Хоча Україна неодноразово вимагала його екстрадиції, фінська сторона відмовляла, покликаючись на власні процедури та умови утримання в українських в'язницях. Це рішення призвело до того, що судовий процес відбувався на території Фінляндії, а його перебіг та результати уважно відстежувалися міжнародною спільнотою. Фінський прокурор наполягав на засудженні за п'ятьма епізодами воєнних злочинів, але апеляційний суд переглянув цю позицію, як пише видання Yle. Дізнатися більше новин можна через посилання.

Рішення Апеляційного суду Гельсінкі є важливим прецедентом у міжнародному правосудді щодо воєнних злочинів, скоєних в Україні. Воно підкреслює складність доказування безпосередньої участі у певних епізодах, але водночас підтверджує невідворотність покарання за вчинені злочини. Цей вирок може слугувати сигналом для інших учасників конфліктів, що їхні дії матимуть правові наслідки, незалежно від країни, де їх буде затримано.