Регіонально адаптоване насінництво: як український агросектор відповідає на нові виклики

Українське сільське господарство входить у період, коли передбачуваність стає винятком, а не нормою. Поєднання воєнних ризиків та різних умов виробництва змушує аграріїв переосмислювати базові рішення — зокрема, вибір сорту та насіння. У таких умовах ключовим критерієм стає не максимальна врожайність у сприятливий рік, а здатність сорту чи гібриду стабільно працювати за стресових умов.

Цей зсув формує попит на інший тип даних — незалежних результатів польових випробувань, прив’язаних до конкретних регіонів. Саме на це відповідає модель регіонально адаптованого насінництва, яка поєднує системні випробування з практичними рекомендаціями для фермерів.

За підтримки Уряду США в Україні у 2025 році розпочали роботу регіональні центри кліматично-адаптованого насінництва. Три майданчики, у Дніпропетровській, Одеській та Хмельницькій областях, працюють у різних природно-географічних  зонах, проводять польові тестування, а також збирають, аналізують та презентують порівнювані польові дані. Разом вони закладають основу для системи, де рішення про вибір сорту дедалі більше базуються на доказах, а не на припущеннях. Паралельно ініціатива інтегрує міжнародний досвід, адаптуючи перевірені підходи до українських реалій.

Дніпропетровщина: селекція в степу та дефіцит вологи 

Для степової зони Дніпропетровської області посуха часто вже є базовою умовою сезону. Тож у фокусі стає не лише потенціал культури, а її результативність за обмежених ресурсів. Саме на цьому фокусується регіональний центр на базі науково-виробничої компанії «Маїс» — найбільшого приватного селекційного підприємства кукурудзи в Україні.

У центрі вже досліджують десятки сортів зернових культур, понад сотню гібридів кукурудзи, а також соняшнику. Випробування проводять за стандартизованою методологією зі спеціальною селекційною технікою, щоб виключити вплив випадкових факторів і дати можливість коректно порівнювати результати, оцінювати реакцію рослин на дефіцит вологи, температурні та інші стреси. 

«Для фермера регіональний центр дає можливість ухвалювати рішення не на основі реклами чи порад продавців, а на основі реальних польових даних. Фермер може приїхати на полігон і сам побачити результати», — розповідає директор з розвитку проєктів компанії «Маїс» Микола Федько.

У «Маїс» додають: масштаб випробувань — умова довіри до результатів. 

«Просто зараз на наших полігонах ми тестуємо близько ста гібридів кукурудзи, шістдесят гібридів соняшнику й кілька десятків сортів пшениці ярої групи. Кожну ділянку обмолочує селекційний комбайн, який одразу фіксує вологість і вагу — усе записується автоматично, з кількома повтореннями на кожен сорт. Це не демонстраційне поле для реклами, а науковий експеримент зі статистичним обліком», — пояснює Микола Федько.

Одещина: випробування культур на південному рубежі посухи 

Одещина зіткнулася з системним дефіцитом вологи раніше за інші регіони — і фактично вже давно працює з тими викликами, з якими зараз стикаються аграрії північніше. Саме цей досвід ліг в основу роботи другого регіонального центру на базі фермерського господарства «Балкани», що вже 30 років займається насінництвом на Бессарабії.

Як і центр на Дніпропетровщині, «Балкани» проводять польові тестування культур і досліджують їхню адаптацію до регіональних умов. Водночас тут зробили додатковий акцент: вибір гібриду разом із супроводом технології його вирощування. Для цього ФГ «Балкани» мають сучасну агрохімічну лабораторію, де фермери можуть отримати аналізи ґрунту, води, добрив, насіння, щоб налаштувати живлення та технологію вирощування культури.

«Центр фактично дає можливість адаптувати сорти під дуже конкретні умови — Бессарабію та Причорномор’я. Фермер обирає для себе не лише сорт, а й можливість отримати технологічний супровід: від норм висіву до рекомендацій щодо живлення і захисту культур. Це дозволяє йому точніше планувати витрати і підвищувати ефективність виробництва», — розповідає керівник польових досліджень СФГ «Балкани» Віктор Задорожний.

У компанії наголошують: в умовах дефіциту вологи ключовим стає контроль витрат, а не гонитва за максимальною врожайністю. Наприклад, центр рекомендує норму висіву, підтверджену на демонстраційних ділянках із різними варіантами, — і фермер бачить різницю на власні очі, а не перевитрачає кошти на насіння. Далі, спираючись на аналізи ґрунту з лабораторії, він точніше вибудовує систему удобрення й захисту. У підсумку це і економія, і вища віддача від кожної вкладеної гривні.

Хмельниччина: все більша мінливість умов вирощування  

Якщо південь вчиться працювати з дефіцитом вологи, то захід України — з нестабільністю умов. Саме ця варіативність стала відправною точкою для третього регіонального центру, створеного на базі компанії «Агрокрай» у Хмельницькій області.

Випробування зосереджені на продуктивності культур та їхній реакції на нерівномірний перебіг сезону. У центрі досліджують пшеницю, ячмінь, сою та квасолю, формуючи дані для умов, де результат дедалі більше залежить від мінливості тепло-вологого режиму.

«Ми бачимо, як кожен сорт реагує на зміни температур, холодні ночі, нестачу ефективних температур чи різкі погодні коливання. Це дозволяє отримати об’єктивні дані, а не випадковий результат з одного поля», — говорить агроном з насінництва компанії «Агрокрай» Богдан Дмитревич.

Демонстраційні полігони відкриті для фермерів, але їхня роль виходить за межі огляду посівів: вони формують масив даних про поведінку культур у мінливих умовах сезону. Це дозволяє робити вибір на користь більш адаптованих рішень, а не орієнтуватися на результат одного року.

Синергія центрів

Три майданчики не охоплюють усі природно-географічні зони України, однак уже формують нову якість інформації для ринку. Йдеться про накопичення порівнюваних даних у різних зонах та умовах — від дефіциту вологи до мінливості умов вегетації.  Центри працюють як єдина система: вони дозволяють краще зрозуміти, як поводяться культури в різних сценаріях сезону. Для мікро-, малих і середніх агровиробників це означає доступ до незалежної аналітики, яка раніше була обмеженою або й зовсім недоступною.

Цю логіку підсилює проєкт Всеукраїнської аграрної ради, спрямований на розвиток стратегічного партнерства у насінництві, що реалізується за підтримки Уряду США. Ініціатива зосереджена на тому, щоб дати фермерам більше даних про сорти й гібриди, адаптованих до сільськогосподарських зон України. Вона передбачає співпрацю з міжнародними, зокрема американськими, компаніями, посилення роботи регіональних центрів та запуск цифрової платформи SeedsVision Global, де будуть зібрані результати польових випробувань і практичні рекомендації. Так формується середовище, в якому аграрії зможуть приймати рішення на основі системних даних, а не окремого досвіду.

Що Україна може перейняти у світових лідерів насінництва 

Розвиток регіональних центрів не обмежується лише польовими випробуваннями в Україні. Одним із напрямів проєкту стало також вивчення міжнародного досвіду, щоб адаптувати до українських умов найкращі практики організації насінництва, співпраці науки з бізнесом та підтримки фермерів. Саме тому представники центрів відвідали Сполучені Штати — країну, яка є одним зі світових лідерів у сфері селекції та насінництва.

«Ми побачили весь ланцюг — від університету, де готують фахівців, до компаній, які виробляють, доробляють і реалізують насіння. Це фактично система, до якої ми поступово наближаємося», — говорить керівник польових досліджень СФГ «Балкани» Віктор Задорожний.

Окремо співрозмовники виділяють роль університетів у цій моделі. За словами Миколи Федька, у США вони виконують значно ширшу функцію, ніж просто освітню: «Університет там — це не просто навчальний заклад. Він має бути візіонером — інституцією, яка формує бачення розвитку галузі, розвиває методологію досліджень і залишається авторитетом, якому довіряють і фермери, і бізнес. І це не безкоштовно: самі фермери та приватні компанії вкладають кошти в університети, щоб ті продовжували цю роботу», — зазначає він.

Ключова відмінність цієї моделі — у злагодженій взаємодії її елементів. Університети беруть участь у дослідженнях, бізнес швидко впроваджує їх у виробництво, а фермер отримує рішення, підкріплені даними й перевірені в різних умовах.

Ще один момент, який відзначають учасники поїздки, — швидкість, із якою напрацювання доходять від лабораторії до виробництва. У низці університетів студенти проходять практику безпосередньо на насіннєвих заводах, збудованих на базі навчального закладу: нові підходи одразу перевіряють у виробничих умовах, а не лишають теорією. За словами Богдана Дмитревича, подібний принцип можна поступово переносити й на регіональні центри в Україні, вибудовуючи пряміший зв’язок між випробуваннями і господарствами. Про комерційний вимір моделі говорить і Віктор Задорожний: провідні агрокомпанії там самі визначають напрями досліджень і фінансують їх, тому наукові напрацювання швидко перетворюються на продукт, а не залишаються лабораторною розробкою.

Водночас учасники поїздки наголошують: цей досвід неможливо механічно перенести в Україну. Натомість слід поступово впроваджувати окремі елементи — розвиток незалежних випробувань, посилення ролі науки у практичних рішеннях, швидшу передачу результатів досліджень у виробництво тощо. 

У цьому контексті регіональні центри  насінництва розглядаються як перший крок до формування такої системи в Україні — системи, де фермер отримує доступ до перевірених даних, наукового супроводу та рішень, адаптованих до варіативності умов.