Ядерний удар Росії: Чи дійсно Москва зважиться на небезпечний крок?

З моменту повномасштабного вторгнення в Україну, Москва регулярно використовує ядерну риторику, що лише посилилася у 2024 році зі змінами в її ядерній доктрині, що знизили поріг можливого застосування ядерної зброї. Це викликає постійні дискусії щодо готовності Росії вдатися до такого радикального кроку.

Багато хто припускає, що Росія, будучи ядерною державою, не може програти війну, і в разі серйозної поразки вдасться до ядерної зброї, щоб уникнути приниження. Захід, згідно з такою логікою, повинен враховувати цей ризик і йти на поступки за рахунок територіальної цілісності України.

Однак Андреас Умланд, німецький політолог, у матеріалі для Neue Zürcher Zeitung спростовує ці міркування. Він наголошує, що Україна та її західні партнери не мають на меті захоплення Москви чи знищення Росії. Натомість Київ прагне лише звільнити власні території, які Росія до 2014 року визнавала українськими. Це кардинально змінює контекст можливої "поразки" Росії.

Історія підтверджує, що ядерні держави вже зазнавали воєнних поразок від країн, які не мали такого озброєння. Прикладами є поразка Франції в Алжирі, завершення війни США у В'єтнамі, поразка Радянського Союзу в Афганістані, війна Китаю з В'єтнамом та завершення американської кампанії в Афганістані. Жодного разу ядерний арсенал не був застосований для уникнення військової поразки.

Крім того, після атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі у 1945 році ядерна зброя більше не застосовувалася у війнах. Це свідчить про потужне міжнародне табу на її використання. Порушення цього табу мало б наслідки далеко за межами російсько-української війни, що може бути значно гіршим для Росії, ніж будь-яка військова поразка.

Навіть коли Україна неодноразово перетинала так звані "червоні лінії" Москви, наприклад, під час операції в Курській області у 2024 році, ударів безпілотників по цілях у глибині Росії та використання західних ракет для ураження російських військових об'єктів, ядерної відповіді не відбулося. Це свідчить про те, що Кремль усвідомлює наслідки, які переважують потенційні здобутки від ядерного удару.

Умланд також допускає сценарій, висловлений історикинею ядерної енергетики Меріаною Буджерин, що Кремль може розглянути застосування ядерної зброї не після поразки, а навпаки, за наявності значної переваги на полі бою. За такого розвитку подій Москва могла б спробувати перетворити вже сприятливу військову ситуацію на повну перемогу, розраховуючи, що переможній державі буде легше витримати міжнародні наслідки.

Цей сценарій відрізняється від поширеного уявлення про ядерний удар як останній крок держави, що опинилася в безвихідному становищі. Він підкреслює необхідність для західних держав ухвалювати рішення щодо підтримки України не винятково під впливом страху перед ядерною ескалацією, а на основі реальної оцінки військової та політичної ситуації.

«Якщо Київ не капітулює повністю, Москва, найімовірніше, втратить більше, ніж здобуде від такої ескалації», – зазначає Андреас Умланд, підкреслюючи потенційні міжнародні втрати для Росії після ядерного удару.

Таким чином, ядерний статус не робить державу непереможною, а міжнародне табу та потенційні наслідки для Росії значно обмежують її можливості застосувати таку зброю. Західним державам важливо базувати свою підтримку України на тверезій оцінці реальних ризиків, а не на страху, який, можливо, використовується як інструмент маніпуляції.