Паразит може змінювати поведінку жертви: одна деталь поставила відому теорію під сумнів

Паразит Toxoplasma gondii, якому приписують здатність змінювати поведінку заражених тварин,може бути відповідальним не за всі ефекти, які з ним пов’язують. Частину таких спостережень учені могли трактувати неправильно через складність встановлення причинно-наслідкового зв’язку.

Про це повідомило видання Science Alert з посиланням на зоолога Ендрю Давінака з Вітонського коледжу в Массачусетсі.

Toxoplasma gondii — одноклітинний паразит, здатний заражати практично всіх теплокровних хребетних. Водночас статеве розмноження паразита відбувається лише в організмі представників родини котячих.

Саме з цим пов’язана відома гіпотеза про своєрідний «контроль поведінки». Дослідження показували, що заражені щури можуть втрачати звичну відразу до запаху котів. Інфекцію також пов’язували зі змінами поведінки шимпанзе, гієн та вовків.

«Встановлення зв’язку між інфекцією T. gondii, відомою як токсоплазмоз, та поведінкою у людей історично було дещо складнішим. Це тому, що поведінка людини формується вражаючою кількістю взаємодіючих біологічних, соціальних та екологічних факторів, деякі з яких також можуть впливати на шанси людини зіткнутися з T. gondii. Давінак, спираючись на опубліковані дослідження, стверджує, що таку ж складність слід поширити і на тварин», — йдеться в статті.

Давінак вважає, що не виключено, що деякі тварини заражаються T. gondii частіше саме через особливості своєї поведінки. Наприклад, сміливіші особини, які активніше досліджують територію або долають більші відстані, можуть мати більше шансів зустрітися з паразитом.

Показовим прикладом стали вовки Єллоустоунського національного парку. Дослідження 2022 року виявило, що особини, території яких сильніше перетиналися з територіями пум, частіше були заражені T. gondii. Інфіковані вовки водночас частіше залишали зграї та ставали ватажками.

Проте встановити, що було першим, складно. Паразит міг вплинути на поведінку вовків, але можлива й протилежна ситуація: тварини, які від початку були схильні більше пересуватися та ризикувати, частіше потрапляли на території пум і там контактували з T. gondii.

Давінак називає такий механізм «екологічним сортуванням»: риси поведінки, які дослідники пов’язують із зараженням, самі можуть збільшувати ймовірність контакту з паразитом.

Водночас це не означає, що T. gondii взагалі не здатний впливати на поведінку. Контрольовані лабораторні експерименти свідчать, що зараження справді може спричиняти певні зміни. Паразит здатний формувати хронічну інфекцію в центральній нервовій системі, а серед можливих механізмів його впливу дослідники розглядають імунні та нейроендокринні процеси.

Особливо показовими вважають досліди з гризунами. Після зараження вони не просто демонстрували більшу схильність до ризику, а змінювали реакцію саме на запах котів — тварин, необхідних T. gondii для завершення життєвого циклу.

«Деякі спостереження за дикими тваринами демонструють подібну специфічність. Наприклад, інфіковані шимпанзе демонстрували знижену відразу до сечі леопарда, свого природного хижака, тоді як їхні реакції на запахи інших великих котів не демонстрували такої ж чіткої закономірності», — йдеться в статті.

На думку Давінака, для точнішого встановлення причин і наслідків ученим необхідно змінити підхід до таких досліджень. Замість простого порівняння заражених і незаражених тварин він пропонує спостерігати за одними й тими самими особинами до та після інфікування. Також допомогти можуть GPS-дані, які дозволять з’ясувати, як тварина пересувалася ще до контакту з паразитом.