Неочікуване повернення: Південна Корея розчарована публічним оголошенням про полонених КНДР

На початку січня 2025 року, під час інтенсивних боїв на Курщині, українські військові взяли в полон двох солдатів із Північної Кореї. Ці військовополонені, які воювали на боці Росії, становили не лише військову здобич, а й рідкісний випадок, що дозволяв отримати інформацію про внутрішній світ закритих режимів. Президент Зеленський зазначав, що взяти їх живими було надзвичайно складно, адже північнокорейські солдати були виховані так, що намагалися накласти на себе руки, аби не здатися в полон.

Після захоплення полонених розпочалися тривалі переговори між Україною та Південною Кореєю. Північнокорейські солдати, які письмово висловили бажання залишитися в Південній Кореї ще наприкінці 2025 року, розповіли про своє важке життя та репресії в КНДР, а також про шлях в армії Кім Чен Ина. Ці свідчення стали важливим елементом у переговорному процесі, який тривав понад півтора року.

Приблизно в червні минулого року, після складних закулісних переговорів, між Україною та Південною Кореєю було досягнуто принципової угоди про репатріацію полонених. Для досягнення цієї базової домовленості Україна таємно направила спеціального посланця. Пізніше цю політику підтвердили на зустрічах міністрів закордонних справ та вищому рівні між двома країнами.

Вже після досягнення угоди, коли полонені вже ступили на південнокорейську землю, Президент Володимир Зеленський на Генасамблеї ООН у Нью-Йорку публічно оголосив про відправлення двох північнокорейських військових до Південної Кореї. Це повідомлення стало першим офіційним підтвердженням факту передачі, оскільки уряд Південної Кореї раніше утримувався від коментарів заради безпеки військових та їхніх родин.

Ця заява викликала несподіване невдоволення президента Південної Кореї Лі Чже Мьона. Він висловив жаль у соцмережі Х, оскільки вважав, що Україна порушила угоду про нерозголошення. За словами Лі Чже Мьона, це питання є дуже делікатним і може мати значний вплив на дипломатію, безпеку та ситуацію на Корейському півострові, тому конфіденційність була необхідною.

Представники Офісу Президента України, у відповідь на занепокоєння Сеула, зазначили, що оприлюднили лише сам факт передачі через прямий діалог із Південною Кореєю, вважаючи приховування всієї операції недоцільним. Репатріація відбулася згідно з конституційною процедурою Республіки Корея, яка зобов'язує країну приймати громадян Півночі за їхнім бажанням.

Південнокорейські ЗМІ підтвердили прибуття північнокорейських військовополонених, які воювали на боці Росії в Україні. Про це заявив південнокорейський депутат Ю Йон Вон, зазначивши, що він не знає, чи отримала Україна від Сеула якусь вигоду від передачі цих солдатів. Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон, як цитують The Korea Times і французьке видання Le Monde., висловив своє розчарування тим, що Україна оприлюднила інформацію, яка, на його думку, мала залишатися конфіденційною.

Вперше українські воїни взяли в полон північнокорейських військових на Курщині в січні 2025 року. Президент Зеленський тоді пояснював, що полонити солдатів КНДР – завдання надзвичайно непросте, адже вони роблять все, щоб не збереглося доказів їхньої участі у війні проти України. 12 січня Президент Зеленський опублікував перше відео допиту полонених північнокорейців.

Один із них, коли опинився тут, зрозумів, що його візьмуть у полон, і спробував накласти на себе руки. Він був шокований тим, що доля не дала йому померти. Ось як вони виховують людей у КНДР. Це реальність. У них відбирають свободу, відбирають право вибору та переконують, що вони мусять загинути — за будь-яку ціну, — сказав Президент України Володимир Зеленський.

Я не знаю, чому українська сторона порушила угоду та оприлюднила це питання, але це дуже розчаровує, — заявив президент Південної Кореї Лі Чже Мьон.

Цей інцидент слугує нагадуванням про складність міжнародної дипломатії, де навіть добре налагоджені операції можуть наштовхуватися на несподівані перешкоди. Він підкреслює потребу в делікатності та конфіденційності в питаннях, що стосуються чутливих національних інтересів, та показує, як одне публічне висловлювання може спричинити значний дипломатичний резонанс.