«Не треба шукати пекло – воно в Олешках». Окуповане місто ставить світ перед страшним вибором

Олешки (колишній Цюрупинськ) – окуповане місто за кілька кілометрів від Херсона, яке останнім часом «гримить» на весь світ. Хоча навряд чи його мешканці тішаться такій «славі». Причина розголосу – гуманітарна катастрофа, в якій опинилося місто. На Генасамблеї ООН, що відбувалася днями, українська делегація збиралася окремо акцентувати на безвихідній ситуації в Олешках, де до великої війни проживало понад 20 тис. людей, а зараз залишилося приблизно вдесятеро менше.

«Олешки понад пів року живуть у повній блокаді. Люди гинуть від голоду і холоду. Гуманітарну допомогу окупанти не пускають. Ми давно домовляємось про евакуацію, готуємо списки, узгоджуємо режим тиші. А Росія не дає відповіді», – заявив міністр закордонних справ Андрій Сибіга напередодні засідання Генасамблеї. Урядовець пообіцяв тиснути, щоб світ почув про цю трагедію і змусив окупантів надати гуманітарний доступ.

Керівник української дипломатії звернув увагу, що на додачу блокади міста, в яке не поступає продовольство та медикаменти, там роками відсутнє електро- та газопостачання. Сибіга навів моторошні свідчення того, як люди намагаються вижити в умовах, створених Росією: шукають залишки їжі та збирають траву, бо інших харчів в місті вже не лишилося. Окремий вимір російського терору в окупованому місті – «сафарі» на цивільних FPV-дронами, яке загалом є улюбленою розвагою росіян на Херсонщині. Критичною ситуація є не тільки в Олешках, а й в інших містах окупованої області – Голій Пристані, Старій Збур’ївці та Новій Збур’ївці.

💔У фільмі «Інтерстеллар» герой летить крізь космос, щоб врятувати майбутнє людства.
Музика Ханса Зімера передає невідворотність та страх перед катастрофою.
Але це — кіно.

Олешки — реальність.
Місто, яке росіяни перетворили на привид.
І тут уже ніхто не перепише сценарій. pic.twitter.com/fzYW7O7Xx0

— 34 бригада Морської Піхоти «Борисфен» (@34obrmp) April 9, 2026

На блокаду Олешок відреагував Комісар Ради Європи з прав людини Майкл О’Флаерті: «Цивільні мешканці, зокрема діти, залишаються без достатньої кількості їжі, медикаментів, медичної допомоги, водопостачання та електроенергії. За наявними повідомленнями, вони перебувають під високим ризиком загибелі».

О’Флаерті наголосив, що відповідно до міжнародного гуманітарного права держава-агресорка зобов’язана забезпечувати населення продовольством і медичними засобами, а також сприяти наданню гуманітарної допомоги. Комісар заявив, що страждання людей, що опинилися вздовж лінії фронту та на окупованих територіях, потребують міжнародної уваги й дій.

Доносять до світу інформацію про те, що відбувається в Олешках, не тільки політики й дипломати. Про гуманітарну катастрофу заявила Всеукраїнська рада церков, яка звернулася  до Папи Римського Лева XIV, Всесвітньої Ради Церков, інших релігійних лідерів, а також до держав-членів ООН та Міжнародного Комітету Червоного Хреста, аби ті використали всі можливості для порятунку мешканців Олешок від голодної смерті. Тенісистка Олександра Олійникова після перемоги на турнірі WTA 500 у Сінгапурі закликала вболівальників загуглити назву українського міста та поширити інформацію про ситуацію в Олешках. І вона – не єдина українська селебріті, якій болить ця трагедія – останніми днями свої звернення записали Катя Осадча, Оксана Білозір, Святослав Вакарчук. 

Такий розголос були змушені коментувати у Кремлі, який вважає окуповані землі «новими російськими територіями». Речник Путіна Дмитро Пєсков визнав, що ситуація з постачанням продуктів і медикаментів до Олешок є «критичною», але традиційно перевів стрілки на українську сторону: мовляв, саме її дрони перешкоджають постачанню життєво необхідних вантажів.

«Живий щит» для окупантів

Жахи повсякденного виживання у заблокованому місті описує мешканка Олешок Алла Лихман-Малиш, яка час від часу подає «ознаки життя» у фейсбуці:  «Ще якось протягнули літо на огірках і помідорах. Наїлися оладок з кабачків і котлеток з синеньких. Але ще з тиждень і все, скінчиться сезон городини. Настрої у людей панічні і навіть суїцидальні, бо немає сил дивитися у очі дитині, яка не доїдає, літнім, хворим, скаліченим. Внутрішніх резервів вже немає, курей годувати нічим, пішли під ніж. Собаки з суцільних ребер, коти, яких носить вітер. Не поодинокі випадки крадіжки на городах. Вийшов з хати по справах, повернувся, а картоплю вже хтось викопав, гарбузи щезли».

Олешківка розповідає, що нещодавно доведені до голоду люди на свій страх та ризик йшли по замінованому шляху довжиною сім кілометрів, аби позбирати продукти з розтрощеної дронами колони автівок. Також мешканці розповідають, що особливо відчайдушні йдуть за продуктами в село Раденськ або в Голу Пристань за понад 20 км від Олешків.

Ця катастрофічна ситуація склалася не в один момент. За даними голови Олешківської міської військової адміністрації Тетяни Гасаненко, останнє постачання продуктів в місто відбулося ще чотири місяці тому – 26 травня. Після цього через замінування, атаки дронів і відсутність безпечного маршруту люди не могли ані виїхати, ані отримати гуманітарну допомогу. Українське МЗС заявляло про гуманітарну катастрофу в Олешках та прилеглих населених пунктах окупованої Херсонщини ще раніше – на початку травня. Відтоді ситуація тільки погіршувалася. Але попри всі спроби української сторони, зокрема, й по лінії омбудсмена, перемовини щодо гуманітарної операції з евакуації мешканців наштовхуються на «ігнор» з боку росіян. 

Важлива деталь: українська влада не контролює ситуацію в Олешках, що розташовані на лівому березі Дніпра, з 2022 року. Місто було окуповано з самого початку повномасштабного вторгнення. Через підрив Каховської ГЕС у червні 2023 року Олешки були майже повністю затоплені, але тоді навіть важко було уявити – ще попереду ще важча криза.

Ситуація почала наближатися до критичної межі наприкінці 2025 року, коли випав сніг, міни, які лежали на дорозі, стало неможливо розгледіти і почалися постійні підриви. За словами Тетяни Гасаненко, вже тоді було зрозуміло, що через складнощі з логістикою мешканці міста зіткнуться з нестачею продуктів.

Ексголова Херсонської обладміністрації (2020-2021 рр.), нардеп від «Слуги народу» Сергій Козир розповідає, що наразі в Олешках панує повне безвладдя:  «Там відсутнє будь-яке командування, навіть окупаційне військове. Ті ж російські військові просто кинуті напризволяще, у них немає забезпечення, продуктів харчування, і вони тероризують місцеве населення, виставляючи його як «живий щит». Замінували все, що тільки можна: під вікнами житлових будинків валяються протипіхотні міни «пелюстки». Запаси їжі та питної води за роки окупації вичерпалися повністю. Дійшло до того, що люди збирають дощову воду, а навесні спускали технічну воду з систем опалення, щоб використовувати її бодай для якихось побутових потреб і для пиття. Якщо в тилових містах біля будинків саджають квіти, то в Олешках – картоплю чи зелень, аби просто не вмерти з голоду. Дуже багато людей померли, і їхні тіла валяються просто на вулицях або в домівках».

Козир стверджує, що вже були звернення і до міжнародних журналістів, і до омбудсмана, і до Червоного Хреста з намаганнями погодити бодай якийсь коридор для евакуації або хоча б завезти в Олешки продукти й воду. Але все безрезультатно.

«Рішення зараз одне: Червоний Хрест та ООН мають нарешті втрутитися не на папері, а на ділі – примусити Росію дати людям можливість виїхати та забезпечити бодай мінімальні гуманітарні потреби тих, хто там залишається, – закликає нардеп. – Або нехай росіяни взагалі вийдуть звідти, повернуть наші землі, і ми самі забезпечимо своїх людей».

Речниця громадської організації Humanity, яка допомагає рятувати людей з окупації, Естер Вратарьова обурюється, що на цьому тлі особливо цинічною є російська пропаганда.  «Її базовий наратив – ніби Україна навмисно атакує мирних мешканців, цивільні автомобілі, швидкі та транспорт із продуктами, тоді як Росія начебто їх «захищає», – розповідає Вратарьова. – Тепер, коли ситуація в Олешках отримує розголос, з’явився ще один зручний контрнаратив: нібито гуманітарної катастрофи немає, все «під контролем», а люди просто самі не хочуть виїжджати».

Вратарьова також зауважує, що Росія традиційно намагається забрати в міста його ідентичність, намагаючись представити його як нібито історичні «Альошки».

«З «хлебушком для бабушек» будуть заїжджати дрони для «бабушек з Херсона»

Тим часом навколо пошуку шляхів порятунку жителів окупованого міста останніми днями розгорнулася гостра дискусія. Її спровокував допис головного редактора херсонського онлайн-видання «Мост» Сергія Нікітенка, який застерігає: створення гуманітарних коридорів до Олешок може призвести до посилення російських ударів з цього міста по Херсону. Також журналіст побічно нагадав, що до травня цього року у цивільних в Олешках була змога більш-менш нормально виїжджати, але «люди обрали бути заручниками у росіян».

У коментарі «Главкому» Нікітенко так пояснює свою позицію: «Ми, українці, зараз ведемо потужну інформаційну компанію щодо Олешок, але не можемо сформулювати її меседжі. Якщо ми вимагаємо коридор, аби вивести звідти людей, тоді ми потрапляємо в логічну пастку, бо росіянам це невигідно і вони цього не зроблять. Тобто ми дарма витрачаємо час. Якщо ми хочемо, щоб туди почали завозити продукти, тоді постає питання – а хто це буде робити? Міжнародні структури на кшталт Червоного Хреста засунули голову в пісок і не будуть цим займатися. Тоді лишається єдиний варіант: міжнародна спільнота спонукає росіян завозити туди продукти самостійно. Тобто ми ведемо масову інформкампанію, результатом якої стане примус України пропускати туди російські вантажі. Очевидно, що разом з «хлебушком для бабушек» тут будуть заїжджати дрони для «бабушек з Херсона».

Нікітенко впевнений, що в цій ситуації потрібно в першу чергу вислухати думки представників Збройних сил, та стверджує, що його скандальний допис з’явився якраз після спілкування з представниками різних підрозділів ЗСУ.

Окремо журналіст згадує неокупований Берислав, де ситуація, за його словами, не краща, ніж в Олешках, але це місто залишається поза інформаційним мейнстрімом. «Там залишається 200 людей, які повністю відрізані від звільнених територій, – розповідає Нікітенко. – Туди не можуть заїхати не те, що волонтери, а навіть НРК. Там в школі були свердловина, генератор і «старлінк». Все це розбито, і ми навіть не знаємо, чи є вода у цих 200 людей, серед яких троє дітей. Вже є рішення суду про їхню примусову евакуацію, але виконати його неможливо. Тим, хто каже, що в Берислав цілком можна приїхати, я готовий оплатити бензин. Хай сідають в машину та їдуть».

Поки ж в соцмережах ламаються списи про доцільність та ризики гуманітарних коридорів, у самих Олешках люди просто намагаються дожити до наступного ранку. Про те, як мешканці міста виживають без їжі, проте з мінами на кожному кроці, дронами над головами та  окупантами по сусідству, в інтерв’ю «Главкому» розповідає голова Олешківської міської військової адміністрації Тетяна Гасаненко. Як і низка керівників адміністрацій окупованих міст, Гасаненко перебуває за межами міста, яким опікується, – в Миколаєві, але намагається тримати зв’язок з місцевими жителями. Попри фізичну ізоляцію, зв’язок з українською територією в Олешках ще є.

«В Олешках не тільки жити – померти не можна!»

– Перші складнощі з доставкою продуктів в Олешки розпочалися з приходом зими, коли випав сніг і прикрив міни, якими були усіяні підступи до міста, – згадує Ганасенко. – Тоді вже було чітке розуміння, що ситуація починає ускладнюватися. Раніше постачання продуктів, хай і під обстрілами, було більш-менш періодичним. Це робили не якісь гуманітарні місії, а наші підприємці, які мали власні точки у Великих Копанях, Скадовську. І вони почали замислюватися, чи варто ризикувати життям, чи не їхати взагалі. Але зрозуміло, що люди запаслися продуктами заздалегідь і прожили зиму на попередніх запасах.

А от з весни – березня-квітня, поки природа ще не почала давати якісь плоди, – була дуже складна ситуація. Люди почали викопувати закрутки з підвалів, зруйнованих внаслідок теракту на Каховській ГЕС. Але триматися стало важко, бо постачання стало дуже рідкісним: бувало таке, що 10–14 днів немає постачання продуктів. І вже почало складатися відчуття, що наступає голод.

Влітку на присадибних ділянках під ризиком смерті – а були випадки, коли люди гинули на тих же ділянках при обстрілах, – щось вирощували. Хтось огірки, хтось кабачки, хтось картоплю, десь була шовковиця – тобто люди ще могли триматися.

А зараз знову прийшла осінь. Люди розуміють, що запасів немає, залишку продуктів немає, і на сьогодні вже можна казати про голод.

Останнє постачання продуктів було 26 травня. Але треба розуміти, що навіть тоді люди не могли насититися цими продуктами. У людей просто не було грошей! Банкоматів немає, карткою ти не розрахуєшся, обігової грошової маси вже тоді не було. Навіть за бажання люди фактично не могли придбати продукти. Придбати в запас також нереально: світла немає чотири роки, холодильники не працюють.

Я читаю повідомлення людей, з якими постійно на зв'язку, – це страшно! Їм просто їсти сьогодні-завтра нема чого.

Місцеві жителі на початку вересня повідомляли про машини з продуктами, які намагалися наблизитися до Олешок, але були розстріляні дронами. Що тоді насправді сталося?

Так, було п’ять машин, які їхали 1 вересня. Їм наче дали можливість доїхати до точки «Близнюки», де розташовані дві АЗС, але потім вони зрозуміли, що далі дорога замінована, і розвернулися. Після цього їх обстріляли дронами.

І чоловіки, які залишилися в місті, розуміючи, що це може бути дорога в один бік – бо там дрони висять постійно, відбуваються обстріли – йшли порозбирати ті розкриті мішки з продуктами, що лишилися.

Ці продукти везли підприємці, це не була якась гуманітарна місія?

Це їхали комерсанти, про гуманітарку взагалі мова не йде! Якщо вона й була, то це ще в 2022-му і, можливо, на початку 2023 року. Після того – тільки продаж. Втім, люди в Олешках навіть за продаж були вдячні, тому що це давало їм можливість хоча б не вмерти з голоду. Або придбати те, що навіть тобі не треба, щоб потім обміняти на якісь інші продукти. Але не треба думати, що це була якась гуманітарка чи хтось з росіян про нас переймався. Росіяни прийшли вбивати, а не спасати.

Вони могли умисно зупинити ці машини обстрілами, щоб пограбувати. Бо вони самі голодують! Написи «Продуктов нет» написані російською мовою не для сусідів, бо з сусідами діляться, як би там не було. Це написано російською для російських солдат, які вбивають за їжу, бо самі голодні. Зупинити машини обстрілами й пограбувати – це була їхня мета. Не можу цього стовідсотково стверджувати, просто роблю логічні висновки: я так розумію, що з окупованої території туди також нема постачань.

Мені от сьогодні прийшло повідомлення: біля дверей у людей була посаджена невеличка грядочка – картопля й часник, так її викопали російські військові. Вони озброєні, захотіли – і викопали.  

Окупаційна влада стверджує, що намагається щось завозити в Олешки, але «заважають обстріли ЗСУ». Вони намагаються хоч якось підгодовувати хоча б свій військовий контингент?

О, звичайно! Особливо мене дивує, коли вони точно знають час, дату й місце, де ЗСУ їх «обстріляють». В липні вони писали в Telegram-каналах, що евакуація все-таки потрібна, бо було зрозуміло, що ситуацію вже не приховати, вона вийшла на міжнародний рівень. А вже в серпні вони ж почали розповідати, що евакуації не буде, бо «обстріляють ЗСУ». Не знають день і час, але вже впевнені, що будуть «провокації ЗСУ». Їм повірте, на всіх все одно – хоч на місцевих мешканців, хоч на власних військових. Для них ніхто не має жодної цінності.

Які варіанти вирішення ситуації зараз обговорюються? Залучення Червоного Хреста для постачання необхідного, «зелений коридор» для евакуації...?

Варіантів багато, вони обговорюються вже протягом місяців трьох-чотирьох. Йдеться і про завезення продуктів, і про евакуацію людей – російській стороні пропонуються різні рішення. Але треба розуміти: що б не запропонував Червоний Хрест, ООН, ОБСЄ чи українська сторона, на це все має погодитися той, хто контролює територію. Якби росіяни хотіли врятувати людей – вони б це зробили. Але для них так питання не стоїть – вони прикриваються людьми як живим щитом.

Що саме заважає людям залишити місто: замінована місцевість, постійні обстріли чи росіяни просто не випускають людей?

Якогось фізичного примусу – що от стоїть блокпост і через нього не випускають – нема. Блокпостів тут немає, мабуть, з 2024 року. Вийти просто немає як. З одного боку – річка, підступи до якої заміновані ще в 2023 році, бо росіяни ж бояться наступу ЗСУ. Туди навіть близько не підійти. А з іншого боку заміновано абсолютно все: дороги, поля...

Тобто тебе не тримають фізично, але навіть у місті пересуватися не можна. Ми знаємо точно місця, де люди просто лежать посеред міста після травматичної ампутації ноги чи руки, поранення. Їх ніхто не рятує, швидкої допомоги немає! А якщо хтось прийде рятувати – одразу дрон. Як тільки починається пожежа і люди починають її гасити, щоб на них не розповсюдилося – одразу над ними висить дрон.

І люди отак і залишаються лежати... Їх або гризуть собаки, або хтось прикриє ганчіркою й придавить каменем, щоб не бачити оту наругу над людським тілом, яке їдять хробаки.

В Олешках не тільки жити не можна – померти не можна! Трупи лежать у лікарні просто в підвалі. Світла немає чотири роки, морг розбитий вже три роки. Просто трупний сморід стоїть у лікарні і в місті. В Олешках – просто пекло. Не треба його шукати – от воно там.

Мені минулого тижня прийшло повідомлення про те, що вже відомі випадки, коли їдять собак... Я не можу цього підтвердити чи спростувати, але мені про це повідомляють. І це страшні речі.

Якщо все навколо заміновано, то навіть якщо буде домовленість про «зелений коридор», наскільки швидко це можна реалізувати?

Якщо буде російська згода та на цей час не буде дронів та артобстрілів, розмінування дороги можна зробити. Минулої п'ятниці, наприклад, швидка виїхала й вивезла чотирьох важкопоранених людей, а потім повернулася. Улітку теж була вдала спроба зі швидкою, але потім цей же водій загинув при другій спробі виїхати прямо на центральному ринку.

Коли люди виходять через заміноване поле, то дрон бачить міни попереду і робить скид – міни детонують і фактично очищується шлях. Так само, якщо буде домовленість, може бути зроблено розмінування дороги. І, звісно, у таких колонах обов’язково мають бути представники міжнародних організацій. Причому не сидіти спостерігачами десь у Великих Копанях і чекати, поки колони приїдуть, а йти в Олешки. Бо люди там у складному фізичному стані, навіть молоді, не кажучи вже про літніх, людей з інвалідністю та дітей, яких сьогодні в Олешках не менше 45.

Скільки зараз залишається цивільних у місті та загалом в Олешківській громаді?

В Олешках ми рахуємо 2 тис. осіб, а загалом в громаді разом із селами – 6 тис. осіб і 180 дітей. З 13 населених пунктів громади п’ять знищено повністю, ще три села зруйновані майже на 80%: в одному з них може проживати сім людей, в другому – 12. От Кринки – лівобережний плацдарм ЗСУ – це теж було село нашої громади. В тих селах, що ще жевріють, може, трішки краща ситуація, але виїхати з них так само неможливо.  

Є така контроверсійна думка, що вирішення ситуації з допомогою мешканцям Олешок, які могли виїхати на неокуповані території ще десь до травня цього року, наразить на зайву небезпеку Херсон. Мовляв, росіяни під виглядом товарів першої необхідності зможуть безперешкодно завозити в Олешки дрони та іншу зброю, яка в результаті полетить на обласний центр. 

Журналістам інколи вигідно хайпувати на таких речах, аби підняти інтерес до свого видання. Мені навіть принизливо на таке реагувати. Але давайте дивитися правді в очі.

В Олешках, починаючи з 24 лютого 2022 року, не було офіційної евакуації. Тоді о 10-й ранку я була в Олешках, і російські солдати вже були в місті. А вибухи почалися о 4:30 ранку, бо у нас стояли військові частини. Виїхати змогли ті, хто швидко зорієнтувався і мав власний автомобіль. А потім, щоб виїхати в сторону Херсона, вже треба було проходити через блокпости.

Згадати хоча б Анатолія Тюріна – поважну людину, тренера, депутата міськради. Скільки ми пропонували йому виїхати, але він розумів, що ніколи не візьме російський паспорт, і на першому ж блокпості його затримають. А далі – арешт і знущання. Що з ним наразі – невідомо.

Люди не могли виїхати з різних причин – наприклад, не було кому вивезти лежачих хворих родичів. Волонтери вивозили, але були певні умови – або діти, або люди з інвалідністю тощо. За всіх інших треба було платити гроші, і в різний час це були різні суми.

Тому не можна звинувачувати людей, які не виїхали. Повірте, усіх «ждунів», які перейшли на той бік, в Олешках вже у 23-му році духу не було. Вони сиділи в Залізному Порту, Скадовську чи Криму, сюди приїздили тільки знімати пропагандистські ролики, що типу вони в Олешках. Коли звільнили Херсон, Олешки стали лінією бойових дій, і з цих тварюк, що настільки цінували своє життя, ніхто там не залишився. А ті люди, що залишились, пишуть мені, що чекають на ЗСУ.

Росіяни ж люблять символізм, і мені здається, що в Олешках вони всі свої криваві символи об’єднали – Хатинь, блокаду Ленінграда... І, на жаль, саме наше місто стане страшним трагічним символом цієї війни. І Європа, яка зараз «стурбована», має не просто «турбуватися», а діяти вже зараз, інакше це страхіття прийде до них.

 

Теги: Олешки, окупанти, голод, Херсонська область, Червоний Хрест, ООН