Середньовічні манускрипти розкрили «вірусний» секрет, якому 3500 років

Вчені дослідили середньовічні манускрипти та з’ясували, що вони зберегли дві історії: ту, яку написали переписувачі, та ДНК вірусу овечої віспи, який циркулював протягом тисячоліть, повідомляє SciTechDaily.

У ході дослідження вчені дослідили шкури тварин, які використовували для створення рукописів. Завдяки цьому вони змогли простежити 3500-річну історію вірусу овечої віспи (SPPV). Виділивши вірусну ДНК з пергаменту, дослідники простежили поширення патогена по Євразії бронзової доби та середньовічній Європі. Таким чином, вчені перетворили такі знамениті документи, як Йоркське Євангеліє, на несподівані свідчення про стан здоров’я тварин.

Міжнародний проєкт очолювали дослідники з Дублінського університету. У ньому взяли участь генетики, історики, вірусологи, фахівці з хімії білків та реставратори. Отримані ними дані є першим генетичним підтвердженням того, що овеча віспа вражала європейські стада за століття до появи сучасних ветеринарних записів.

Овеча віспа — це захворювання, яке здатне стрімко поширюватися в стаді. Особливо воно небезпечне для молодняка, характеризується високою смертністю та негативно впливає на продуктивність тварин.

Пергамент зазвичай виготовляли з оброблених шкур овець, кіз або великої рогатої худоби. Хоча в процесі виробництва видалялася більшість видимих слідів тварини, у матеріалі могли зберігатися фрагменти її ДНК і сліди патогенів. Тобто кожна збережена сторінка може містити сліди тварини, зі шкіри якої її виготовлено.

У ході нового дослідження вчені виявили ДНК вірусу в кількох середньовічних рукописах, зокрема в тих, що мають важливе історичне значення. Наприклад, у Йоркському Євангелії, яке було створено 1000 років тому. Дослідники також вивчили «Глосарій Корпуса» з коледжу Корпус-Крісті в Кембриджі — один із найдавніших англійських словників — та інші середньовічні твори з Британії та континентальної Європи.

На сторінках цих рукописів вчені й знайшли ДНК овечої віспи. Це вказує на те, що під час виготовлення пергаменту використовувалися шкури заражених тварин, і що вони зберегли свідчення спалахів захворювання, які вражали цілі стада.

Нещодавно дослідник, який вивчав колекцію давньоєгипетських текстів в одній із бібліотек Нідерландів, натрапив на фрагмент «Одіссеї» Гомера. Ймовірно, він був частиною кишенькового видання поеми, яке було виготовлено в Єгипті приблизно в 300 році нашої ери.