Як ультраправі нащадки і родичі іммігрантів роздмухують антимігрантські настрої на Заході

Обурлива поведінка сучасних правих популістів стала успішною виборчою стратегією. 

Політична тактика ультраправих на Заході зводиться до того, щоб поводитися настільки обурливо, брехливо або аморально, що приголомшені опоненти просто не встигають вчасно сформулювати відповідь.

Дописувач Project Syndicate Славомір Сераковський звертає увагу на лицемірство правих популістів. Ті, хто найбільше кричить про проблему мігрантів на Заході, самі або є нащадками іммігрантів, або у стосунках з іммігрантами.  

Приклади і пояснення – в його колонці Тіні забутих предків. Як Вайдель, Трамп та інші борються з іноземцями попри власні історії. Далі – стислий її виклад. 

Автор колонки спочатку наводить приклад Німеччини, де продовжують зростати рейтинги ультраправої партії "Альтернатива для Німеччини" ("АдН").

Минулого місяця ультраправа та антимігрантська партія "АдН" здобула 43,8% голосів у землі Саксонія-Ангальт. Іноземні громадяни, за словами Славоміра Сераковського, там становлять лише 7,9% населення.

"АдН" забракло лише трьох місць до абсолютної більшості у місцевому парламенті – ландтазі. Тому їй потрібно заручитися підтримкою іншої антимігрантської партії – Альянсу Сари Вагенкнехт. Її очолює жінка, чий батько походить з Ірану.

Усього за два тижні "АдН" знову вийшла на перше місце – цього разу на виборах у землі Мекленбург-Передня Померанія, економіка якої значною мірою тримається на праці близько 50 тисяч людей з міграційним минулим. 

"Відчувши, що суперник ослаб, лідерка "АдН" Аліс Вайдель закликала провести загальнонаціональні вибори "до Різдва". Сама ж вона, вочевидь, уже повернулася додому – до Швейцарії. Там на неї чекала дружина, уродженка Шрі-Ланки, та двоє синів", – підкреслює дописувач Project Syndicate.

А ще він наводить приклад і польських націоналістів. Ті, хто найгучніше виступають проти Німеччини, нерідко мають прізвища німецького походження – як-от Славомір Менцен із "Конфедерації" чи Гжегож Браун із "Конфедерації польської корони". 

"Так само багато лідерів антиіммігрантських партій Європи самі є іммігрантами або їхніми дітьми. Чеський націоналіст Томіо Окамура народився в Токіо", – пише автор колонки. 

Він нагадує, що нідерландський націоналіст Герт Вілдерс веде свій родовід по материнській лінії з Індонезії та одружений з угоркою, а у Великій Британії Зія Юсуф, який відповідає за імміграційну політику правопопулістської партії Reform UK, є сином мусульманських іммігрантів зі Шрі-Ланки.

Схожа ситуація, за його словами, й у Франції та у Сполучених Штатах.

Наприклад, не можна оминути увагою Стівена Міллера – архітектора масових депортаційних рейдів президента США Дональда Трампа. Дядько Міллера свого часу опублікував статтю, в якій зазначив, що політика його племінника, найімовірніше, не дозволила б в’їхати до країни навіть його власному дідові. 

А суддя Верховного суду США Емі Коні Барретт підтримала судові рішення, які дозволяють депортувати тисячі гаїтян – попри те, що сама всиновила двох дітей із цього острова.

"Тим, хто голосує за політику, що ставить інтереси корінного населення вище за інтереси іммігрантів, варто добре подумати", – резюмує автор.

Докладніше – в колонці Славоміра Сераковського Тіні забутих предків. Як Вайдель, Трамп та інші борються з іноземцями попри власні історії.