Судді-мільйонери: як "бідні" служителі Феміди вибивають нові привілеї на тлі недовіри 80%

На початку 2026 року, коли країна зосереджена на економії та виживанні, голова Верховного Суду Станіслав Кравченко, виступаючи на спеціальному Пленумі, публічно скаржився на те, що інфляція нібито «з'їла» доходи суддів. Його слова пролунали як заклик про допомогу, незважаючи на те, що місячні доходи служителів Феміди значно перевищують середні показники по країні.

Микола Томенко, аналізуючи цю ситуацію, із сарказмом вказав на «скромність» суддівських зарплат. За його даними за червень 2026 року, судді Верховного Суду отримували 447 тисяч гривень на місяць, члени Вищої ради правосуддя — 319 тисяч гривень, а Вищої кваліфікаційної комісії — 301 тисячу гривень. Навіть працівники апаратів органів судової влади центрального рівня мали зарплату у 50 тисяч гривень.

На диво, реакція влади на ці скарги не забарилася. Уряд та парламентський корпус у терміновому порядку почали «допомагати армії суддів». У проєкті державного бюджету на 2027 рік було закладено значне збільшення видатків на судову систему, зокрема на заробітну плату.

Фінансові апетити суддів виросли майже на 10 мільярдів гривень, оскільки запланована сума на їхню зарплату зросла з 18,5 до 27,7 мільярда гривень. Паралельно з цим, Рада суддів України виступила з ініціативою щодо «радикальних реформ», які, однак, стосувалися не боротьби з корупцією чи прискорення розгляду справ, а зміни дизайну суддівських мантій для місцевих, апеляційних та вищих судів, нібито для «покращення роботи в умовах тривалих судових засідань».

Ці події розгортаються на тлі вражаючої суспільної недовіри. За словами Миколи Томенка, рівень довіри українців до судової системи становить лише близько 10%, тоді як показник недовіри сягає рекордних 80%. Це свідчить про глибоку кризу у відносинах між суспільством та судовою владою.

В умовах повномасштабної війни, коли держава змушена економити на критично важливих статтях, зростання видатків на судову систему викликає гострі питання. Фінансування суддівських привілеїв, включаючи зміну мантій, на тлі зниження довіри до цієї гілки влади, підкреслює прірву між очікуваннями суспільства та діями державних інститутів.

Попередні та поточні «реформи» судової системи не принесли бажаних результатів, а лише поглибили проблему, що, за словами громадського діяча, призвело до формування класу «чесних і бідних» суддів, чий добробут продовжує зростати за рахунок платників податків.

«Воно й не дивно, бо скажіть: як вижити суддям Верховного суду на фактичну місячну зарплату у 447 тисяч гривень, Вищій раді правосуддя — за 319 тисяч, Вищій кваліфікаційній комісії — за 301 тисячу, а працівникам апаратів органів судової влади центрального рівня — за 50 тисяч?» — зауважив Микола Томенко.

«Тож, скажемо спасибі попередній та нинішній владі за потужну 'рехформу' судової системи Держави. Щоб Ви жили так як наші 'чесні і бідні' судді!» — підсумував громадський діяч.

Історія "зубожіння" суддів у сотні тисяч гривень та їхніх вимог на мільярдні збільшення фінансування є яскравим прикладом глибоких системних проблем, що потребують не косметичних змін, а справжніх трансформацій. Майбутнє судової системи та її роль у відбудові довіри суспільства залишаються під питанням, особливо з огляду на іронічні побажання громадського діяча.