Україна вперше в історії отримала місце у підкомітеті ООН із запобігання катуванням. Чому це важливо?

Постійний представник України в ООН Андрій Мельник повідомив, що вчора вперше в історії кандидата від нашої країни Антона Симковича обрали до складу підкомітету ООН із запобігання катуванням на 2027-2030 роки, назвавши це "ще однією дипломатичною перемогою". Вибори відбулися під час зустрічі держав-сторін Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань, і конкуренція була серйозною.

"На 13 вакантних місць претендували 22 кандидати з 21 країни світу. За підсумками першого туру голосування до складу підкомітету були обрані кандидати від Гани, Чилі, Греції, Лівану, Угорщини, Чорногорії, Того, Уругваю, Перу, Латвії, Хорватії та Молдови", — розповів Мельник та додав, що Україна, отримавши 60 голосів, також здобула перемогу ще в першому турі. 

За словами дипломата, сьогодні, коли росіяни продовжують катувати та застосовувати інші форми жорстокості щодо тисяч українських військовополонених і незаконно утримуваних цивільних, це призначення є особливо важливим. Також воно свідчить, що професіоналізм та досвід вітчизняних фахівців у сфері захисту прав людини визнали на міжнародному рівні. 

Симкович — кримінолог та фахівець із пенітенціарної системи. Він обіймає посаду доктора кримінології у Школі соціальних і політичних наук Мельбурнського університету та є запрошеним дослідником Каліфорнійського університету в Берклі. Науковець більше ніж 15 років вивчає тюремні системи, права ув’язнених, насильство, ієрархії у місцях позбавлення волі та механізми функціонування українських виправних колоній. 

Підкомітет ООН із запобігання катуванням (SPT) — один із найвпливовіших превентивних договорних органів організації, який займається питаннями захисту прав людини, працює на основі відповідної Конвенції ООН та контролює її дотримання (запобігання жорстокому поводженню, захист жертв, підвищення обізнаності про права людини). SPT, на відміну від інших структур ООН, має мандат прямої дії, який дозволяє його представникам, які виступають як незалежні міжнародні експерти: 

• здійснювати раптові візити до місць неволі;
• проводити конфіденційні бесіди; 
• наглядати за національними превентивними механізмами. 

Повернення з російської неволі не завжди стає фіналом: хтось мовчить про пережите, хтось вчиться жити заново, хтось відчуває провину перед тими, хто залишився в полоні, а родини тих, хто ще не повернувся або зник безвісти, намагаються зрозуміти, де закінчуються можливості держави й починається те, що залишається їм самим, — віра, пошук і дія. Журналістка Оксана Денега у статті для ZN.UA "Полонені світи. Як російська неволя змінює життя бранців та їхніх родин" розповіла більше про людей, для яких війна не має лінії фронту.