Як виховати чотирьох дітей без ревнощів: поради від багатодітних

Тимур та Інна Мірошниченки — одні з найвідоміших популяризаторів усиновлення в Україні. В інтерв'ю Vogue UA подружжя розповіло, як виховує чотирьох дітей — двоє біологічних і двоє усиновлених — і поділилося порадами психологів, що допомагають не обділити увагою жодного з них.

Телеведучий Тимур, якому 40 років, згадує, як ще студентом на спеціальності «Психологія» в Національному авіаційному університеті їздив із командою КВК до дитячих будинків. Після візиту до школи-інтернату для дітей із порушеннями інтелектуального розвитку в Трипіллі зазвичай галаслива команда поверталася мовчки, втупившись у вікна. Саме тоді, за його словами, сяйнула думка, що колись він міг би подарувати дім покинутій дитині.

Як у родині з'явилися Марсель та Ангеліна

На початку повномасштабного вторгнення Інна з двома біологічними дітьми евакуювалася на захід України, а згодом — у Німеччину. Саме перебуваючи на відстані тисяч кілометрів одне від одного, подружжя вирішило усиновити дитину. У січні 2023 року вони подали документи до служби у справах дітей, а вже за місяць пройшли обов'язкові для усиновлювачів курси.

Дорога до дитини виявилася довгою. Попри те що в інтернатах живуть тисячі малюків, знайти дитину, яку можна забрати в сім'ю, надзвичайно складно: більшість не мають юридичного статусу для усиновлення, адже біологічних батьків роками не позбавляють прав. Зрештою в Житомирській області знайшовся хлопчик, якого можна було усиновити — ним став Марсель, якому на той момент було рік і сім місяців.

Адаптація після інтернату

Перші місяці були найважчими. «Він не дозволяв до себе торкатися, міг битися головою об асфальт, а я не сміла його навіть обійняти, бо це лише посилило б травму», — згадує Інна. Зараз маленький кучерявий блондин обожнює обійматися і каже, що любить маму й тата.

За рік після появи Марселя родина удочерила восьмирічну Ангеліну. Тоді почалися справжні труднощі: довелося залучити нейропсихолога, дефектолога, наставника, який щодня супроводжує дівчинку в школі, а також психолога, психіатра, невролога й генетика. «З нами вона провела всього два роки, а в інтернатній системі — цілих вісім», — пояснюють батьки.

Чому діти в інтернатах майже не плачуть

Інна, яка з 2023 року входить до моніторингової групи при Офісі Омбудсмана, розповіла, що бачить за закритими дверима інтернатів. «Знаєте, чому діти в інтернатах майже не плачуть? На їхній плач ніхто не прийде. Якщо продовжать — це може закінчитися покаранням. А в деяких закладах дітей ще й заспокоюють транквілізаторами».

За словами правозахисниці, на утримання інтернатів щороку йде від 11 до 15 мільярдів гривень. «Левова частка цих коштів спрямовується на обслуговування й амортизацію будівель та зарплатний фонд. Добре, якщо на дітей припадає 10% цієї суми». Інна каже, що діти в інтернаті не граються — просто не знають, як: парадна лялька та трактор в ігровій стоять показовими експонатами для волонтерів, а бавитися ними дітям не дозволено.

Порада психологів: окремий день для кожної дитини

Коли дітей четверо, найскладніше — щоб ніхто не почувався обділеним увагою. Психологи порадили батькам влаштовувати окремі дні для кожної дитини. «Діти дуже люблять ці дні, чекають, вигадують, що ми робитимемо. І це насправді має фантастичний ефект», — розповідає Тимур. Наприклад, шестирічний Марко з татом ідуть до барбершопа та в McDonald's.

У родині також діє жорстке правило: сторонні дорослі, включно з родичами і друзями, не ночують у домі Мірошниченків, а діти не залишаються ночувати в інших. Інна визнає, що це «професійна деформація», яка з'явилася після десятків історій, побачених під час моніторингів.

Що робити, якщо любов приходить не одразу

Прив'язаність до усиновленої дитини не завжди виникає миттєво, і Інна радить батькам не картати себе за це. «Якщо любов приходить не одразу — це не означає, що я погана мама. Ми просто будуємо наші стосунки — крок за кроком». Подружжя також підтримує проєкт «Ресурсні вихідні», який допомагає прийомним батькам запобігати вигоранню. Про нього обидва знають із власного досвіду, але жартують, що батьківство — «не та робота, з якої можна звільнитися».