Що робити, якщо контрагент відмовляється оплачувати врожай

Для аграрія кожен сезон – це місяці праці та значні вкладення в насіння, добрива, пальне і техніку. Тому ситуація, коли покупець вже вивіз зерно, соняшник чи фрукти, але не поспішає розраховуватися, загрожує фермерському господарству справжньою фінансовою кризою. Відтягування оплати, посилання на «тимчасові труднощі» чи несподівані претензії до якості продукції – типові сценарії, з якими виробники стикаються щороку. Проте закон дає продавцю досить дієві інструменти, щоб повернути свої кошти, і важливо почати діяти якомога раніше. Про це повідомляє Ольга Брус юрист EvrikaLaw.

Насамперед варто розуміти, що з 28 серпня 2025 року Господарський кодекс України втратив чинність відповідно до Закону № 4196-IX, тож відносини між аграрієм та покупцем тепер повністю регулюються Цивільним кодексом України. Продаж врожаю найчастіше оформлюється договором поставки, купівлі-продажу або договором контрактації сільськогосподарської продукції, за яким виробник зобов’язується виростити і передати продукцію, а заготівельник – прийняти її та оплатити за встановленими цінами (стаття 713 ЦК).

Якщо строк оплати в договорі не визначено, покупець повинен розрахуватися одразу після прийняття товару (стаття 692 ЦК). Ключову роль у майбутньому спорі відіграватимуть документи, що підтверджують факт передачі продукції: договір, видаткові та товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі, складські квитанції елеватора, рахунки на оплату та ділове листування. Цінним є підписаний боржником акт звірки взаєморозрахунків: він засвідчує визнання боргу та перериває перебіг позовної давності. Проте судова практика часто вимагає, щоб такий акт підписував керівник підприємства або уповноважена особа, адже підпису лише бухгалтера для суду може бути недостатньо.

Першим кроком має бути офіційна письмова претензія з вимогою сплатити борг у конкретний строк. Хоча Господарський процесуальний кодекс не робить досудове врегулювання обов’язковим, претензія часто спонукає боржника до розрахунку, а також фіксує дату пред’явлення вимоги.

Якщо договір передбачає поставку кількома партіями, продавець має право зупинити передачу наступних партій до повної оплати вже переданої продукції (статті 538 та 692 ЦК). А якщо в договорі було закріплено умову про збереження права власності на товар за продавцем до моменту оплати, у разі прострочення можна вимагати повернення продукції (стаття 697 ЦК), хоча на практиці зерно швидко переробляється або змішується з іншими партіями, тож цей механізм працює лише за умови оперативних дій.

За кожен день прострочення боржник несе фінансову відповідальність. Згідно зі статтею 625 ЦК він зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних, якщо договором не встановлено більший розмір процентів.

Важливою новелою є доповнення статті 549 ЦК, відповідно до якого боржник, що прострочив грошове зобов’язання, на вимогу кредитора сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, навіть якщо в договорі про неї нічого не сказано (договором можна передбачити лише менший розмір).

Якщо ж сторони погодили штраф чи пеню у договорі, суд може зменшити їх розмір, коли вони значно перевищують збитки. Варто пам’ятати і про строки: загальна позовна давність щодо стягнення основного боргу становить три роки, а щодо стягнення неустойки – лише один рік.

Якщо боржник ігнорує претензію, потрібно звертатися до суду. Спори між юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, зокрема фермерськими господарствами, розглядає господарський суд, тоді як за участі фізичної особи без статусу підприємця, наприклад власника особистого селянського господарства, справа розглядатиметься загальним судом за правилами цивільного судочинства.

Якщо сума безспірної заборгованості за письмовим договором не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2026 році це 332 800 грн), можна подати заяву про видачу судового наказу (стаття 148 ГПК). Це найшвидший спосіб стягнення без виклику сторін, проте якщо покупець хоча б формально заперечує борг (наприклад, посилаючись на претензії до якості), наказ буде скасовано або суд відмовить у його видачі, і стягувати кошти доведеться через позовне провадження.

Для більших сум подається позов у спрощеному або загальному провадженні. Якщо є ризик, що боржник виведе кошти чи майно, ще до подання або разом із позовом варто заявити клопотання про забезпечення позову – арешт грошових коштів та майна відповідача (статті 136 і 137 ГПК), щоб рішення суду згодом можна було реально виконати.

Окремо варто згадати про профілактику. Перед відвантаженням урожаю нового покупця слід перевірити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Єдиному реєстрі боржників і на порталі «Судова влада»: недавня реєстрація, масова адреса чи велика кількість судових справ про стягнення боргів мають насторожити. Найбезпечніше працювати за умови повної або часткової передоплати, а великі обсяги відвантажувати партіями з оплатою кожної попередньої.

Крім того, дедалі популярнішим інструментом захисту виробників стає оформлення аграрних розписок або електронних аграрних нот: у разі нерозрахунку за ними кошти чи продукція стягуються безпосередньо через виконавчий напис нотаріуса, оминаючи тривалі судові тяганини.

Якщо ж контрагент після отримання продукції зник, перестав виходити на зв’язок, а надані ним реквізити виявилися фіктивними, йдеться вже не про звичайну заборгованість, а про ознаки шахрайства, тож паралельно з цивільним позовом варто подати заяву до поліції.