Трагічна звістка: після 20 місяців підтверджено загибель ексфутболіста збірної України

Восени 2022 року, коли країна потребувала кожного захисника, Роман Максимюк, залишивши футбольні поля, добровільно долучився до лав Збройних сил України. Спершу він був частиною мобільної вогневої групи, що нищила ворожі повітряні цілі, а згодом його перевели з Луцька на Харківський напрямок.

На фронті Максимюк став навідником у складі 25-ї Січеславської повітрянодесантної бригади ДШВ ЗСУ. Ця бригада відома тим, що перебувала на найважчих ділянках фронту. За свою безкомпромісність та сміливість він заслужив повагу побратимів, які згадували, що на полі бою він «бився, як лев», за що пізніше був відзначений військовою нагородою.

Востаннє Роман виходив на зв'язок 30 січня 2025 року. Тоді він зателефонував дружині та повідомив, що вирушає на бойову позицію на Покровському напрямку і може певний час бути поза зоною досяжності. Після цього дзвінка звісток від нього не надходило, і він вважався зниклим безвісти за особливих обставин під час спроби вийти з оточення ворога.

Понад півтора року родина, друзі та побратими трималися надії, що диво станеться і Роман повернеться додому. «Чуда не стало. Рік надії, очікування, молитв і віри… Рік, упродовж якого ми жили між небом і землею, хапалися за найменшу надію та вірили, що Рома повернеться додому», — написала Віра Максимюк у своєму дописі.

ДНК-експертиза, для якої зразки здала його донька Дар’я, остаточно підтвердила найгірші побоювання. Роман Максимюк загинув під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку на Донеччині, намагаючись вийти з оточення російських окупантів.

Роман Максимюк народився в селі Битків на Івано-Франківщині та розпочав займатися футболом у четвертому класі. Його доросла кар'єра розпочалася у Вищій лізі України 25 липня 1995 року за івано-франківське «Прикарпаття». На вищому рівні він виступав за київське «Динамо», дніпропетровське «Дніпро», луцьку «Волинь» та одеський «Чорноморець», а також грав за кордоном у складі петербурзького «Зеніта» та казахстанських клубів.

З 1998 по 2002 рік Максимюк зіграв 5 матчів за національну збірну України. Серед його досягнень — бронзові нагороди чемпіонату України 2001 та 2004 років у складі «Дніпра», а також здобуття Кубка Росії 1999 року. У січні 2017 року він очолював ФК «Тернопіль». У червні 2025 року, коли футболіст ще вважався зниклим безвісти, національна збірна України вшанувала його перед товариським матчем проти Канади, вийшовши на фото з його військовим кітелем і футболкою луцької «Волині».

Юрій Вернидуб, відомий український тренер, згадував про Романа як про безкомпромісного футболіста: «Він був надзвичайно сміливим гравцем, який ніколи не боявся спортивної боротьби та завжди йшов до самого кінця. Роман сам ухвалив рішення піти захищати країну і воював на найгарячіших ділянках фронту».

Дружина футболіста Віра Максимюк повідомила, звернувшись до всіх, хто підтримував родину: «Прошу пам'ятати мого Рому. Він був не просто зниклим безвісти. Він був чоловіком, татом, сином, другом. Людиною, яку любили й чекали».

Історія Романа Максимюка — це гірке нагадування про ціну свободи та відвагу тих, хто віддає своє життя за Батьківщину. Пам'ять про його жертовність та спортивні досягнення назавжди залишиться в серцях рідних, вболівальників та всієї України.