Трамп і Путін: як дизельна угода стала «пряником» для закінчення війни?

Все почалося 9 жовтня 2026 року, коли Дональд Трамп публічно подякував Путіну за домовленість про постачання російського дизеля. Метою угоди було зниження цін на пальне для американських фермерів і водіїв, а перша партія становила понад 300 тисяч тонн з планами наростити обсяги до 4,8 млн тонн. Цей крок викликав багато запитань та спекуляцій щодо його справжніх мотивів.

Міністр енергетики США Кріс Райт згодом пояснив, що угода щодо постачання російського дизельного пального на світові ринки не є економічною підтримкою Росії. На його думку, це стимул для Москви припинити війну, оскільки Росія, хоча й експортує нафту під санкціями, дизель не експортує взагалі. Рішення американського президента передбачає, що Росія отримає дозвіл постачати дизельне пальне на світові ринки лише у разі зниження інтенсивності конфлікту, згоди на енергетичне перемир'я або зменшення масштабів бойових дій.

Спецпредставники Дональда Трампа, Стів Віткофф та Джаред Кушнер, на зустрічі в Майамі з українськими чиновниками пояснили, що угода між США та РФ щодо експорту російського дизеля має на меті відновити тристоронні переговори про припинення війни. Вони розраховують, що кроки назустріч Москві та припинення українських ударів по НПЗ змусять Кремль піти на зустрічні поступки, оскільки Росія отримає вигоду від цього рішення лише якщо почне експорт.

У Вашингтоні вважають, що для експорту дизеля Росії доведеться або скоротити внутрішнє споживання та військові зусилля, або відремонтувати свої НПЗ, що стане можливим лише завдяки мирній угоді з Україною, енергетичному перемир'ю чи кроку до миру. Цей механізм має «пом'якшити» позицію Володимира Путіна, який, як вважається, наразі не готовий до діалогу.

Однак реальність виявилася складнішою. Енергетичне перемир'я, оголошене Трампом 11 жовтня, не принесло бажаних результатів. Україна три дні утримувалася від ударів по російських енергетичних об'єктах, але Росія у відповідь атакувала українські, про що повідомив президент України Володимир Зеленський. За його словами, Росія 76 разів атакувала енергетичний і нафтогазовий сектори України за тиждень після оголошення перемир'я.

15 жовтня Володимир Зеленський зняв заборону на удари по російських енергетичних об'єктах. Москва, своєю чергою, продовжує масовані удари по підстанціях, нафтових і газових об'єктах України, намагаючись спричинити блекаут. Начальник Генерального штабу РФ Валєрій Гєрасімов доповів Путіну, що російська армія розпочала кампанію масованих ударів по енергетичних об'єктах України, а перелік цілей вже визначено.

Ситуація навколо «дизельної угоди» розкриває складність міжнародної дипломатії та енергетичної політики в умовах війни. Це спроба США використати економічні важелі для досягнення геополітичних цілей, пропонуючи Росії «пряник» у вигляді експорту дизеля.

Водночас, реакція Росії на ці ініціативи та її продовження атак на українську енергетичну інфраструктуру підкреслюють, що Москва сприймає будь-яке послаблення санкцій як доказ своєї правоти та виправдання для продовження військових дій. Удари по електростанціях Києва й Харкова, за оцінкою The Guardian, є частиною плану Кремля перетворити великі міста на нежилі зони.

«Це стимул для Росії: якщо вона зможе знизити інтенсивність конфлікту з Україною, погодитися на енергетичне перемир'я або іншим чином зменшити його масштаби, щоб мати змогу експортувати дизельне пальне, ми дозволимо постачати його на світові ринки», — заявив Кріс Райт.

«Це пряник, щоб спробувати закінчити війну. Це не економічний рятівний круг для Росії», — додав Райт, чию заяву передає Axios.

«Америка має бачити, що Росія не робить жодних зустрічних кроків у відповідь на послаблення санкцій чи домовленості. Навпаки, кожен сигнал про можливість заробити вони сприймають як доказ, що їхня ставка на війну виправдовується і вони можуть далі воювати», — наголосив президент України Володимир Зеленський.

Історія «дизельної угоди» є яскравим прикладом того, як економічні інструменти переплітаються з військовими конфліктами. Попри наміри, досягнення миру залишається складним завданням, де кожна сторона має свої інтереси та методи досягнення цілей.