Дарʼя Комарова: «У Лос-Анджелесі конкуренція змушує тебе постійно працювати»

Дарʼя Комарова — модель, блогерка-мільйонниця, відома як Одарка Комарова, та засновниця власної креативної корпорації в Лос-Анджелесі. Сьогодні за її блогом стежать понад мільйон людей, але шлях до цієї цифри почався задовго до переїзду в США. В Україні Дарʼя працювала юристкою у Харкові, а блог довгий час залишався для неї радше особистим простором і способом отримувати додатковий дохід.

Після переїзду до США у 2022 році все змінилося: за кілька місяців її аудиторія почала стрімко зростати, а до співпраці стали звертатися американські бренди. Сьогодні Одарка розвиває не лише власний блог, а й бізнес у сфері креативного виробництва контенту. Ми поговорили з Дарʼєю про те, як Лос-Анджелес змінив її професійні амбіції, чому американський ринок змушує постійно підвищувати планку, як створювати контент, який справді працює, що стоїть за її мільйонною аудиторією та навіщо їй власна компанія.

Ще кілька років тому тебе знали передусім як модель та блогерку. Сьогодні ти живеш у Лос-Анджелесі, маєш мільйонну аудиторію та власну креативну компанію. Який момент у цій історії став для тебе точкою, після якої все почало розвиватися зовсім інакше?

Насправді блогерство для мене — це майже все моє життя. Я в цьому з 12–13 років, щойно з'явилася можливість щось публікувати. Спочатку це було ще й тому, що зі мною не дуже спілкувалися у школі. Блог був для мене такою віддушиною, моїм safe place. Місцем, куди завжди було комфортно повертатися. Я могла робити колаборації, якщо мені були потрібні гроші, і не робити, якщо не були потрібні. При цьому в мене була і робота – я працювала  юристкою в Харківській міській раді. 

Коли я переїхала в Америку, а саме в Лос-Анджелес, зрозуміла, що це найкрутіше місце, де можна розвивати блог. Я потрапила в епіцентр усього, що відбувається в інтернеті, отримала багато мотивації та натхнення. І зрозуміла, що над цим можна серйозно працювати й добре заробляти. Не тільки забезпечувати гарне життя собі, а й допомагати батькам. Тому юриспруденція відійшла на другий план.

Ти переїхала до США у жовтні 2022 року. Скільки підписників було на той момент і на якому етапі був блог?

На момент переїзду в мене було приблизно 230 тисяч підписників. Їх було більше до цього, але після початку повномасштабної війни я почала переходити на українську та англійську мови в блозі, говорила про війну, зокрема, що Росія напала на Україну, та закликала росіян не затримуватись на моїй сторінці. 

Спочатку в Лос-Анджелесі я працювала моделлю. Не одразу зрозуміла, наскільки тут люблять інфлюенсерів і наскільки це велика індустрія. У березні наступного року я вже побачила перший результат — близько 300 тисяч підписників. До цього в мене кілька років було близько 200 тисяч, і мене це цілком влаштовувало. Я ніколи не намагалася спеціально масштабувати свій блог.

Що стало вирішальним фактором зростання до мільйона підписників — контент, зовнішність, тренди, вміння відчувати аудиторію?

Я думаю, що великим каталізатором став саме Лос-Анджелес. Я переїхала сюди завдяки американському фотографу, з яким раніше працювала в Києві. Він дуже любить Україну і після початку війни запропонував мені стати моїм спонсором за програмою для українців.

А потім він допоміг мені потрапити на afterparty після «Оскара». Я прийшла туди з подругою, теж українкою, і це був просто шок. Ми заходимо, і перший, кого я бачу, — Леонардо Ді Капріо. Люди танцюють зі своїми «Оскарами», шампанське ллється рікою, Мадонна танцює посеред залу. Це були неймовірні враження.

Причому рівно за рік до цього, у березні 2022-го, я писала у щоденнику, що моє життя закінчилося і нічого хорошого зі мною більше не трапиться. А через рік я танцюю з Мадонною десь у Лос-Анджелесі. Я тоді подумала: життя воно отаке. Воно може дуже різко змінитися. І я зрозуміла: я хочу бути популярною. Я завжди цього хотіла. Ще з дитинства мріяла бути зіркою.

В який момент блог почав приносити не лише популярність, а й реальні гроші? Що було твоїм першим серйозним комерційним досвідом?

Насправді блог приносив мені гроші завжди. Ще в Україні я робила перші колаборації, приблизно з 14 років. Тоді я вперше зрозуміла, що можу сама заробити гроші й купити те, що хочу. Але після переїзду до Лос-Анджелеса все почало складатися в одну картину. Почали монетизуватися перегляди, з'явилися рекламні пропозиції, і завдяки блогу я вже могла забезпечувати себе та допомагати сімʼї.

Першими до мене почали звертатися американські бренди – ті, які я ще з дитинства бачила і не могла просто замовити собі в Україні. А тут вони самі почали мені писати. Спочатку це був навіть бартер. Я була новенькою і не знала, як усе працює на американському ринку. Думала: добре, спочатку зроблю щось за речі, їм сподобається, а потім перейдемо до оплачених співпраць. Так і сталося. Спочатку були речі, а потім з'явилися гроші. Брендам подобалось зі мною працювати і вони приходили знову.

За роки роботи ти бачила багато різних підходів до рекламних інтеграцій. Яка, на твою думку, головна помилка блогерів у роботі з брендами?

Якщо описувати одним словом, то я б сказала “негнучкість”. Я вважаю, треба бути easy-going, як кажуть американці. Хоча ті ж американці одночасно кажуть fake it till you make it. Тобто ти easy-going, але водночас показуєш, що вже там, де хочеш бути, навіть якщо ти ще не там. В Україні, якщо в тебе 100 тисяч підписників, ти вже можеш відчувати себе досить великим блогером. Тут і мільйонників багато, і людей зі 100 мільйонами, і конкуренція велика.

Зіркова хвороба ніде не потрібна. Тут навіть у деяких зірок її немає, а в Україні я часто бачу її у людей, які ще тільки починають. 

Чому навчив мене досвід роботи на американському ринку – конкуренція змушує тебе постійно працювати. Ти не можеш просто зупинитися. Якщо ти робитимеш те саме, що робив учора, хтось інший зробить краще — і бренд піде до нього. І ще дуже важлива стратегія. Це не просто вайб чи можливість швидко заробити. Це твій бізнес, тому ставитись до нього потрібно відповідно.

Що відрізняє роботу блогерів та інфлюенсерів в Америці від українського ринку?

Найважливіше — велика конкуренція в Америці. Кожен блогер та інфлюенсер намагається бути класним і креативним, показати продукт так, щоб бренд захотів прийти до нього ще раз.

Друге — стратегія, як я вже казала. Не тільки контенту, а і саме свого блогу. Довгострокове планування. В Україні ти можеш подумати: я зараз на хвилі, тому хочу заробити, поставлю високу ціну і відпрацюю швидко і в пів сили. Але в США, наприклад, у брендів дуже великий вибір блогерів. Вони просто не повернуться, бо знайдуть когось нового, креативнішого, гнучкішого та доступнішого по ціні. Відповідно, ви втратите потенційно постійного клієнта.

Третє — бути креативним. Конкуренція змушує робити якісний контент, який сподобається бренду. Мені здається, цього часто не вистачає в Україні. Наприклад, просто розпаковка, анбоксинг, «ось які смачні суші» — це вже не реклама. Якщо ти хочеш, щоб бренд повернувся, твоя задача — зробити так, щоб контент спрацював. Я завжди дивлюся на успішні кейси з ринку, стежу за американськими блогерами, дивлюся, як вони роблять Reels, і намагаюся постійно підвищувати свою планку. Кожного дня треба бути кращою, ніж учора.

Як ти готуєшся до рекламної колаборації? Чи є у тебе команда, яка допомагає придумувати концепції?

У мене завжди був дуже важливий брейншторм. Ще з самого початку я працювала з подругою, яку перевезла з Харкова. Вона була першою людиною в моїй команді. Ми разом сидимо, обговорюємо кожен бренд, придумуємо концепцію, виїжджаємо на локацію, знімаємо.

Для кожного бренду має бути свій підхід. Якщо він хоче, щоб ти була cool girl — ти можеш бути cool girl. Якщо в них більш елегантна лінія — можеш показати себе елегантною. Тут важлива гнучкість. Тобі не обов'язково бути лише чимось одним. У тебе є різні грані, і ти можеш їх показувати. Якщо ми отримали хороший контакт із брендом і справді загорілися ідеєю, то на підготовку може піти приблизно тиждень. Сиділи, придумали, поїхали, продумали образ буквально по секундах, знайшли якісь вінтажні деталі, відзняли — і все. У нас був такий досвід з деякими українськими компаніями в Лос-Анджелесі. 

Окрім колаборацій з брендами, у тебе є і lifestyle-ролики у блозі. Одне з твоїх відео про Харків набрало понад 20 мільйонів переглядів. Ти очікувала такої реакції? 

Я просто обожнюю Харків. Я не можу без нього жити. Навіть коли говорю вам про це – аж сироти виступають на шкірі.

Це відео народилося дуже спонтанно, під час моєї подорожі до Харкова.  Ми з мамою сиділи в кафе навпроти РАГСу і дивилися, як люди один за одним приходять туди одружуватися. І я кажу: «Мамо, давай знімемо про це».

Мені хотілося показати, що в Харкові є життя. Що люди там справді щасливі, ходять на майданчики, п'ють каву, закохуються, одружуються. Тому що американці знають, що в Україні війна, але не завжди розуміють, як її проживають люди. Як вони знаходять сили жити далі, що знаходять для себе. Для мене Харків — це якраз про таке щастя, яке не є безтурботним. Воно завжди має в собі і горе, і відчай, і тому відчувається ще сильніше. Ти розумієш, що люди борються за це життя.

Я пам'ятаю, як ще в школі слухала про Другу світову війну і думала: а як люди тоді жили? Які в них були історії кохання, як вони ходили пити каву? І от у Харкові я зрозуміла, що для людей, які ніколи не жили у війні, це теж незрозуміло.

У мене зараз найбільша частина аудиторії — американська. Тому все, що я знімаю про Україну, для мене має певну місію – показати їм нашу країну та правду про неї.

Мільйон підписників — як ця цифра змінила твою самооцінку?

Цікаво, що я думала, що вона щось змінить. Але ні. Коли ти вже підходиш до мільйона, ти хочеш два. Ти вже не думаєш: «Ось буде мільйон — і все вирішиться». Ні. Мільйон стукнув, я пораділа пів години, а потім уже зрозуміла, що мені треба бігти далі.

Оцей час перед мільйоном, до речі, для мене був найскладнішим. Останні цифри дуже важко давалися. У мене досить самокритичне мислення. Я завжди думаю, що є щось більше і крутіше, і треба рухатися далі.

Коли вже є мільйонна аудиторія, досвід, реалізовані контракти і власний бізнес, що стає наступним викликом?

Я зрозуміла, що конкуренція насправді і стає цим викликом. Тут немає часу зупинятися. Але я намагаюся вчитися не дивитися на інших, тому що тут дуже багато людей. Ти просто втрачаєш свою енергію, коли постійно дивишся, що в когось. Тобі краще бути кращою, ніж ти була вчора. І йти з цим далі. Тому цілі все ті ж: масштабування, допомога собі, допомога людям. А особисті цілі — просто гарне життя для сім'ї.