Табу на "іспанський грип": чому уряди приховували найсмертоноснішу пандемію в історії людства

Проте вражає у цій трагедії не тільки сам вірус, а й тотальна змова мовчання, яку влаштували уряди наймогутніших держав того часу. Поки люди задихалися у власних ліжках, політики цинічно приховували масштаби катастрофи заради збереження ілюзорного військового бойового духу. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Звідки насправді прийшла "нульова смерть" і чому цапом-відбувайлом обрали саме Іспанію?

Історія найсмертоноснішої пандемії сучасності розпочалася зовсім не на залитих сонцем вулицях Мадрида чи Барселони. Першим офіційно задокументованим хворим став американський кухар Альберт Гітчелл – це сталося 4 березня 1918 року на військовій базі Кемп-Фанстон у штаті Канзас. Того прохолодного ранку Гітчелл звернувся до лазарету зі скаргами на температуру та біль у горлі. Вже до обіду з ідентичними симптомами злягли понад сто солдатів, а за кілька тижнів кількість інфікованих на базі вимірювали тисячами. Вірус мутував із неймовірною швидкістю, перетворюючи легені молодих і здорових чоловіків на криваве місиво.

Але чосу хвороба з американського Середнього Заходу дістала назву "іспанка"? Відповідь криється у брудній геополітиці та військовій пропаганді. Навесні 1918 року Сполучені Штати масово перекидали свої війська через Атлантику для участі у Першій світовій війні. Разом із солдатами у тісних і погано вентильованих трюмах кораблів до Європи прибув і смертоносний штам H1N1. Вірус миттєво вразив траншеї Західного фронту, викошуючи британські, французькі, американські та німецькі армії – проте жодна з країн-учасниць конфлікту не дозволила своїм журналістам написати про це бодай слово.

Військові цензори безжально викреслювали будь-які згадки про епідемію, побоюючись, що новини про масові смерті в тилу та на фронті знищать моральний дух нації та підбадьорять ворога. І от історичний парадокс – Іспанія ж зберігала нейтралітет у Першій світовій війні, відтак тамтешня преса не підлягала жорсткій військовій цензурі. Коли у травні 1918 року на невідому лихоманку захворів іспанський король Альфонсо XIII та третина його кабінету міністрів, місцеві газети почали відкрито бити на сполох.

Читаючи ті тривожні репортажі, громадяни США, Британії та Франції помилково вирішили, що епідемія зародилася саме на Піренейському півострові. Урядам країн-ворогів було надзвичайно вигідно підтримати цей міф – набагато легше звинуватити в катастрофі нейтральну державу, ніж визнати власну неспроможність захистити громадян. Так народилася чи не найбільша медична стигма в історії людства.

Що варто знати про "іспанку" – страшну пандемію часів Першої світової: дивіться відео 24Канал

Як військова цензура перетворила локальний спалах на найсмертоносніший апокаліпсис в історії людства?

Приховування правди мало катастрофічні наслідки – мовиться про десятки мільйонів трупів. Замість того щоб запроваджувати жорсткі карантини, закривати школи та забороняти масові зібрання, уряди продовжували вдавати, що нічого не відбувається. Ба більше – до прикладу, у США діяв сумнозвісний "Закон про підбурювання до заколоту" (Sedition Act) 1918 року, який передбачав до 20 років в'язниці за публікацію матеріалів, що могли "зашкодити військовим зусиллям уряду". Іншими словами, лікарі, які намагалися попередити суспільство про небезпеку, ризикували опинитися за ґратами як зрадники батьківщини.

Найбільш кричущим і трагічним прикладом того, як цензура вбиває, став парад у Філадельфії 28 вересня 1918 року. Вірус уже лютував на військових базах поблизу міста, але чиновники проігнорували благання інфекціоністів скасувати захід. Влада потребувала грошей на війну, і парад на підтримку "Позики Свободи" мав відбутися за будь-яку ціну, тож цензуровані газети не надрукували жодного попередження. Понад 200 000 людей вийшли на вулиці у щільному натовпі – і вже за 72 години всі лікарні Філадельфії були переповнені, а за кілька тижнів у місті загинуло понад 12 000 людей. Померлі тижнями лежали у будинках, бо не вистачало ні трун, ні могильників.

Схожа ситуація була й у Європі. У Великій Британії сер Артур Ньюсголм, головний медичний офіцер, свідомо відмовився запроваджувати карантинні обмеження, заявивши, що "безперебійне постачання боєприпасів є важливішим за ризик поширення інфекції". Фабрики продовжували працювати, а робітники щодня заражали одне одного у переповнених цехах. У Франції преса називала хворобу "швейцарською лихоманкою", у Німеччині – "фландрською інфекцією", та які б не були назви – скрізь політики брехали своїм громадянам, що це лише звичайний сезонний грип.

Якби уряди світу обрали шлях прозорості, якби вони дозволили лікарям говорити правду, а пресі – публікувати інструкції з виживання, пандемію можна було б приборкати набагато раніше. Але політики зробили свій вибір на користь війни. "Іспанка" стала не просто біологічною катастрофою, а моторошним пам'ятником тому, як державна брехня та цензура здатні перетворити вірус на зброю масового знищення, що вбиває ефективніше за будь-яку армію світу та швидше за кулемети.