Мік Раян: Путін матиме шанс на успіх, лише якщо перетягне Трампа на свій бік

У подкасті School of War ведучий Аарон Маклін розмовляє з генерал-майором австралійської армії у відставці Міком Раяном, автором розсилки Futura Doctrina, про зв'язок між війнами в Україні та Ірані. Вони обговорюють тиск США на Київ через удари по російській енергетичній інфраструктурі, залежність України від американської підтримки, нові російські дрони й українські наземні операції. Розмову записали 18 жовтня 2026 року; випуск опублікували 19 жовтня.

Дві війни й ціни на енергоносії в Америці

Аарон Маклін: Війна на Близькому Сході й війна між Росією та Україною пов'язані і у військовому, і в політичному сенсі. Президент Трамп не раз говорив американцям, що високі ціни на енергоносії виправдані, якщо це ціна за те, щоб Іран не отримав ядерної зброї. Але з наближенням проміжних виборів ці ціни явно почали його непокоїти. Не маючи змоги суттєво змінити ситуацію з Іраном, він намагається змусити Україну припинити одну з найефективніших кампаній цієї війни: удари по російській енергетиці. Логіка така: припинення цих ударів допомогло б знизити ціни в Америці.

Вашингтон, Київ і рятівне коло для Путіна

Аарон Маклін: Кілька разів на рік ми обговорюємо Україну, Близький Схід і можливу війну в Тихоокеанському регіоні. Ці війни завжди пов'язані між собою, але іноді цей зв'язок стає особливо помітним. Минулий тиждень був саме таким. Ми записуємо розмову в неділю, 18 жовтня, приблизно о четвертій дня за вашингтонським часом. Усе може швидко змінюватися, особливо коли йдеться про адміністрацію Трампа.

За останні пару тижнів президент Трамп, схоже, знову різко налаштувався проти України. Ми бачили, як відносини зіпсувалися після потворної сутички в Овальному кабінеті за участю президента Зеленського, віцепрезидента Венса та інших на початку 2025 року. Потім вони стабілізувалися, а певний час цього року навіть здавалися теплими.

Тепер маємо нову суперечку через високі ціни на енергоносії, особливо на дизельне пальне у Сполучених Штатах. Наскільки я розумію, війна на Близькому Сході впливає на це більше, ніж українська кампанія проти російських нафтопереробних заводів. Та йдеться все ж про світові енергетичні ринки, і українська кампанія не може зовсім на них не впливати. Не маючи змоги змінити ситуацію на Близькому Сході, Трамп зосередився на цій кампанії. Україна відмовилася припиняти її назавжди, хоча, здається, короткі паузи були.

На тлі повідомлень про Starlink, Starshield та американську підтримку ми досі намагаємося зрозуміти, що відбувається. Це гірше, ніж було під час кризи у відносинах на початку 2025 року, ще один варіант того самого чи все краще, ніж здається?

Мік Раян: Гадаю, це гірше, ніж ситуація після зустрічі в Овальному кабінеті 28 лютого 2025 року. Тоді сталася гостра сварка, яка за кілька тижнів вщухла. Нинішню ситуацію буде значно важче розрядити, адже президент США фактично кинув Путіну два рятівні кола.

Останній рік чи два я пишу, що єдиний спосіб для Путіна отримати бодай якийсь шанс на успіх - перетягти президента Трампа на свій бік. Інших можливостей домогтися перемоги в цій війні в нього вже немає. Усе інше він перепробував, і це не спрацювало. Продовжувати те саме - це і є божевілля.

Думаю, Путін дуже багато зробив, щоб дійти до цього моменту. Саміт на Алясці був частиною тривалої кампанії, покликаної домогтися, щоб адміністрація Трампа, не стаючи союзником Росії - ніхто не стверджує, що Сполучені Штати ним стали, - послабила підтримку України. Вона вже припинила надавати військову допомогу, хоча й досі продає товари військового призначення. Але є ще розвіддані для далекобійних ударів, підготовка старших українських офіцерів, яка дає результат на рівні корпусів, та інша підтримка України й НАТО.

Путін може бути тихо задоволений. Президент США паплюжить Зеленського й поширює принаймні частину російських наративів про війну. Як я писав учора, майбутні історики, можливо, назвуть це переломним моментом. Я поки що не впевнений, що це так. Але якби я був українцем, то через події минулого тижня принаймні трохи занепав би духом.

Що показують дані про ціни на дизель

Аарон Маклін: Схоже, США обмежують деякі види підтримки. Водночас вони напряму закуповують дизельне пальне й послаблюють санкції проти російських енергоносіїв. Це вражає, адже лише кілька тижнів тому ухвалили закон, який дозволяє президентові запроваджувати нищівні вторинні санкції проти всіх, хто купує російські енергоносії. І ось такий несподіваний поворот.

Мік Раян: Одна з чудових рис Сполучених Штатів - доступ до державних даних, який багато країн, зокрема й моя, забезпечують не завжди. Тут доречно згадати Управління енергетичної інформації США. Можна побудувати графік цін на дизельне пальне в Америці за багато десятиліть.

У 2022 році, коли Росія вторглася в Україну, ціни підскочили до п'яти-шести доларів. Це сталося не з вини України, хоча війна вплинула. Потім ціни знизилися приблизно до трьох-чотирьох доларів і трималися на цьому рівні до березня цього року. Українські удари по нафтопереробних заводах почалися задовго до того. Дані про цей стрибок є, і надає їх сам уряд США.

Аарон Маклін: Навіть якби саме українська кампанія проти НПЗ спричинила високі ціни на дизель в Америці, я все одно вважав би дії адміністрації останніх кількох тижнів хибними. Я дуже захоплююся українцями й співчуваю їм, але моя підтримка їхньої боротьби насамперед спиралася на американські інтереси у сфері світової безпеки та безпеки в Європі. Ці аргументи залишалися б чинними.

Але я з вами згоден. Я розмовляв із людьми, які аналізують ці ринки. Українська кампанія, ймовірно, дещо впливає на ціни, і з її продовженням цей вплив може посилитися. Проте причиною високих цін, схоже, є війна на Близькому Сході. Перейдімо до важелів тиску, які використовує Вашингтон. Що таке Starlink і Starshield та як ними користуються українці?

Starlink і Starshield

Мік Раян: Starlink - це цивільне супутникове угруповання, яке забезпечує навігацію та точну синхронізацію часу за допомогою вже тисяч супутників. Завдяки цьому воно надзвичайно стійке й надійне для користувачів у всьому світі. Українці користуються ним майже від першого дня і, ймовірно, зараз мають сотні тисяч терміналів різних типів.

Вони застосовують його для всього: від звичайної навігації замість стандартного GPS до наведення дронів і дронів-перехоплювачів на російські безпілотники, а також для інших військових і цивільних завдань по всій Україні. На території Росії його вимкнено, тож там вони не можуть використовувати його для наведення на цілі, хоча для цього є інші способи.

Starshield з'явився після Starlink. По суті, це версія для Пентагону, також розроблена Маском, але належить вона Пентагону, а не Ілону Маску, і не перебуває під його контролем. Це дещо інше супутникове угруповання, більш захищене й стійке, у власності військових. Україна вже певний час домагається доступу до нього. Я не цілком упевнений, чи має вона цей доступ, та, мабуть, нам і не варто підтверджувати це в цій програмі. Але це дві різні системи.

Обидві стали надзвичайно важливими для здатності України вести війну на всіх рівнях. Росіяни певний час наслідували цей приклад, доки термінали не внесли до білого списку, а Росію не позбавили доступу. Вони втратили пару сотень квадратних кілометрів на півдні, бо українці скористалися тим, що в росіян зник зв'язок через Starlink. Це показує, наскільки він важливий: центральна нервова система сучасної війни.

Що можуть означати обмеження роботи супутникових систем на високих швидкостях

Аарон Маклін: Наскільки я розумію, принаймні частина подій минулого тижня стосувалася обмежень швидкості для окремих складових сервісу. Здається, саме Starshield - можливо, ви мене виправите - більше не міг підтримувати взаємодію з об'єктом, який рухається швидше за 100 миль на годину. Це суттєво позначилося б на досконаліших безпілотних системах.

На початку цієї суперечки українці заявили - можливо, це був сам Зеленський, - що обмеження безпосередньо вплинули на їхні зусилля з перехоплення нових російських реактивних дронів. Перехоплювач, який полює на реактивний дрон, рухатиметься швидше за 100 миль на годину.

Цими вихідними мені було важко зрозуміти пояснення держсекретаря Марко Рубіо. Він сказав, що Starlink - цивільна справа Маска, а не уряду США. А про Starshield обережно висловився приблизно так: українці не мають його "на цей момент". Було незрозуміло, чи мали вони його раніше і чи отримають його згодом. Що саме відбувається, досі неясно.

Мік Раян: Starlink критично важливий для роботи української системи управління військами Delta, яка відіграє центральну роль у тому, як українці воюють, спілкуються та обмінюються інформацією про обстановку. Обмеження швидкості, можливо, зачепить не кожен стаціонарний штаб. Але дрон-перехоплювач, який намагається наздогнати російський безпілотник, що летить зі швидкістю від 400 до 600 кілометрів на годину, виявиться безпорадним.

Україна також використовує дрони для ударів на середні відстані, щоб порушувати російську логістику та знищувати штаби управління безпілотниками. Цим дронам потрібно літати швидше за 100 миль на годину. Я не бачив інформації про те, як обмеження Starlink або Starshield впливають на Delta, але впевнений, що якийсь вплив вони вже мали. А якщо ви їздили з українськими військовими, то знаєте: вони часто полюбляють їздити швидше за 100 миль на годину.

Аарон Маклін: Українці взагалі, якщо судити з мого досвіду поїздок там. Не хочу вдаватися до широких етнічних узагальнень, але мій досвід теж саме такий.

Мік Раян: Здається, єдиний раз, коли я відчув справжній жах в Україні, був не на передовій, а в машині з українськими водіями. Упевнений, є й інші окремі свідчення про наслідки цих обмежень, яких ми ще не бачили.

Російські реактивні дрони

Аарон Маклін: Що відбувається з російськими реактивними дронами та спробами їх перехоплювати? "Герань-4" і, можливо, "Герань-5" стають дедалі швидшими, аж до того, що фактично перетворюються на крилаті ракети. Чи не стає апарат із такою швидкістю зрештою таким самим дорогим, як крилата ракета? Чому це інновація, а не просто інший різновид крилатої ракети?

Мік Раян: "Герань-3" - це, по суті, традиційна російська версія іранського "Шахеда". "Герань-4" була версією з турбореактивним двигуном: швидшою, але зовні все ще схожою на звичайну "Герань". "Герань-5" - гібрид старої "Герані" та крилатої ракети.

Україна також уже певний час працює над таким гібридом дрона й ракети: чимось, що нагадує крилату ракету, але побудоване на технологіях безпілотників. Воно дещо поступається крилатій ракеті швидкістю й малопомітністю та має іншу бойову частину, але робота йде в цьому напрямі.

Думаю, росіяни обрали їх, бо вони швидші, їх важче виявляти й відстежувати, вони залишають менше часу на рішення про перехоплення, а технічно перехопити їх складніше. Тож імовірність того, що вони дістануться цілі, вища. Частка успішних перехоплень "Гераней-4" і "Гераней-5" обвалилася.

Певний час Росії вдається вражати більше цілей в Україні: енергетичні об'єкти, багатоквартирні будинки, торговельні центри, лікарні й потяги. Це припиниться або принаймні сповільниться, коли Україна адаптується. Але українцям це завдало великої шкоди. Це посилює тиск на уряд Зеленського й підкріплює путінський наратив про перемогу всередині Росії, адже він може показувати більше руйнувань в Україні. Ми також побачимо, як ці системи поширюються серед інших потенційних противників у світі.

Скільки важелів впливу ще має Америка?

Аарон Маклін: Коли адміністрація Трампа повернулася до влади, я побоювався, що президент спробує виконати обіцянку закінчити війну за день, максимально натиснувши на Україну. Тиснути на Росію було важче; виживання України залежало від західної підтримки. Певний час у лютому й березні 2025 року здавалося, що так і може статися, аж поки ситуація не стабілізувалася.

Тоді я вважав, що широкий спектр американської підтримки зробив Україну певною мірою залежною від нас. Зараз, восени 2026 року, Starlink, безперечно, є одним із важелів впливу. Якби події розвивалися за найгіршим, на нашу з вами думку, сценарієм і Сполучені Штати рішуче стали на бік Росії проти України, наскільки болючим це було б порівняно із ситуацією півтора року тому?

Мік Раян: Тут є кілька рівнів. Це було б моральною трагедією: українці шукали в Америці не лише підтримки, а й натхнення.

Це створило б величезні труднощі насамперед із визначенням і ураженням цілей. Це складне завдання. Недостатньо завантажити пару карт з інтернету: для ударів углиб території потрібні розвіддані дуже високого рівня. Деякі напрями підготовки теж значною мірою залежали від Сполучених Штатів, особливо на рівні корпусів. Ніщо із цього не є незамінним, але європейцям було б дуже важко це відтворити.

Європейці намагаються відтворити ці спроможності для України й для себе. Вони виходять із найгіршого припущення: значна частина цієї підтримки може зникнути. Це не те, чого вони хочуть, і не те, чого хоче будь-хто з нас. Але таке може статися, тож вони розробляють альтернативи.

У короткостроковій перспективі повна відмова Америки від підтримки надзвичайно ускладнила б життя Україні. Надалі це поставило б НАТО у вкрай складне становище й змусило б багатьох американських союзників в інших частинах світу переглянути власні спроможності та відносини зі Сполученими Штатами.

Переговори - це ще не дипломатичний процес

Аарон Маклін: Схоже, ми маємо два фактично заморожені процеси: переговори принаймні про припинення вогню в Україні та поодинокі дипломатичні жести щодо Ірану. Мій прогноз: найближчими тижнями жоден із них помітно не просунеться. Які перспективи й що далі чекає на Близький Схід?

Мік Раян: Останні пару років ми не бачили дипломатичного процесу щодо України. Ми бачили переговорний процес. Це дуже різні речі.

Переговорний процес - це коли двоє людей, які не є дипломатами, то з'являються, то зникають, ведуть переговори, паралельно займаються бізнесом, а потім зникають на пару місяців. Дипломатичний процес - це те, що Річард Голбрук, приміром, провадив упродовж багатьох місяців, а то й років. Це безперервна взаємодія, як між американцями й північнокорейцями після 1968 року: професійні дипломати на різних рівнях розв'язують різні проблеми, і обидві сторони готові продовжувати розмову, навіть якщо їхні цілі змінюються.

Саме такої сталої й серйозної налаштованості бракувало. Держсекретар США в цьому не бере участі. Варто називати речі своїми іменами: це спорадичні переговори, а не послідовний дипломатичний процес. Якби це змінилося, результат для України міг би бути іншим. Те саме можна сказати і про Близький Схід.

Перспективи миру там примарні, про які б військові успіхи не доповідав командувач CENTCOM. Війни мають політичну природу. Іранці вважають, що мають перевагу й небагато причин для серйозних переговорів з Америкою. Змінити їхню думку буде дуже важко.

Нещодавно я подивився фільм HBO "Шлях до війни" про Ліндона Бейнса Джонсона та шлях до операції Rolling Thunder, яка не спрацювала проти Північного В'єтнаму. Нам не завадило б повернутися до тих уроків. Смерть із неба не завжди є найкращим політичним рішенням для держав.

Економічні годинники у війні з Іраном

Аарон Маклін: Нинішня стратегія адміністрації, схоже, полягає в економічній війні. Блокада іранських портів і далі завдаватиме нищівного удару економіці Ірану. Тим часом CENTCOM супроводжує дружні судна, насамперед нафтові танкери, через протоку за допомогою своєї системи човникового супроводу. Ми чекаємо й дивимося, який із двох годинників - світових енергетичних ринків чи іранської економіки - зупиниться першим.

Я не знаю, що буде між Сполученими Штатами й хуситами. Можливо, усе залежатиме від ставлення Трампа до хуситів і MBS, а також від інших чинників, які найкраще відомі йому самому. Але я вважаю, що CENTCOM доведеться провести ще одну кампанію в протоці та довкола неї. Схоже, за останні тижні частка успішних іранських ударів по суднах різко зросла.

Я підозрюю - не знаю напевно, це обґрунтоване припущення, - що відсутність сильнішої американської відповіді пояснюється проміжними виборами. Гадаю, після виборів ми побачимо новий раунд бойових дій. Президент може вирішити розгорнути масштабну повітряну кампанію для зміни режиму, а ви вже зауважували, що це може бути нерозумно. Але з оперативних міркувань, думаю, він не зможе уникнути дій навколо протоки. Такий мій прогноз станом на неділю, 18 жовтня.

Я поділяю ваше побоювання: є значний ризик, що після чергової спроби завдати Ірану нищівного удару пил осяде, а Іран устоїть. Якими будуть політичні, військові та економічні наслідки? Не певен.

Мік Раян: Я не маю жодних симпатій до іранського режиму. Він огидний: убивав і катував власних громадян, експортував смерть і руйнування по всьому світу. Убивав американців та австралійців. Я був би радий побачити кінець цих людей.

Але ми досі не бачили стратегії, яка поєднувала б різні інструменти національної та міжнародної сили, необхідні, щоб повалити режим, зробити Близький Схід стабільнішим і відновити постачання газу, добрив та інших необхідних світові речей.

Аарон Маклін: Добрива для мене залишаються відкритим питанням. Про нафту написано надзвичайно багато, а от обговорень добрив я бачив мало. Я не знаю, якими є обсяги їхнього експорту в межах малопомітної ініціативи Project Freedom, що триває від літа. Сподіваюся, великими, бо, наскільки я розумію, в значній частині світу наближається посівна. І мене цікавить, що відбуватиметься з цінами на продовольство в найближчі місяці. Я питаю саме тому, що не маю інформації. Не впевнений, що її взагалі оприлюднювали.

Мік Раян: Я бачив окремі повідомлення про скарги фермерів на значне подорожчання або відсутність деяких добрив. Але ви маєте рацію: аналіз переважно зосереджений на нафті. Це зрозуміло, адже вона визначає ціни на все. Мені було б дуже цікаво побачити дані про добрива й гелій, які теж у значних обсягах експортують через Ормузьку протоку.

Аарон Маклін: Не впевнений, що маю кращу ідею, ніж економічна кампанія. Певною мірою шкодую, що ми не почали саме з неї. За умов цієї блокади іранська економіка не зможе безкінечно існувати в нинішньому вигляді. Але зв'язок між економічним крахом і здатністю режиму втримувати владу надзвичайно складний. Я посміююся, коли політологи намагаються його змоделювати: здається, це майже неможливо передбачити.

Мене непокоїть, що це забере дуже багато часу. Водночас я вболіваю за успіх цієї кампанії, бо, на мою думку, врегулювання на кшталт меморандуму про взаєморозуміння фактично означало б поразку Америки, справжній американський "суецький момент". Цього року ми наближалися до такої межі, але не перетнули її, і я хочу, щоб ми цього уникнули.

Мік Раян: На добре чи на зле, держави надзвичайно стійкі. СРСР десятиліттями ледве тримався, перш ніж зрештою впав, насамперед з економічних причин, хоча й з інших також. Поставити Іран на коліна економічно - цілком реальна можливість. Але сучасні держави, особливо такі великі, як Іран, стійкі й готові прирікати своє населення на тяжкі злидні. Люди цього не хочуть; влада готова на це піти. Демократії зазвичай не готові.

Український контрнаступ і російські втрати

Аарон Маклін: Перейдімо до наземної війни. У висвітленні подій в Україні основну увагу приділяють повітряній війні, політичним суперечкам і російським ударам по українських містах. Це надзвичайно важливо. Але поза спеціалізованими матеріалами, такими як ваші чи Інституту вивчення війни, мало говорять про величезну, криваву й спустошливу наземну війну. Україна проводить масштабну контрнаступальну операцію "Вівальді". Що відбувається?

Мік Раян: Росіяни програють або принаймні втрачають значно більше людей, ніж будь-коли раніше в цій війні.

На початку року, коли термінали Starlink внесли до білого списку й росіян позбавили доступу, Україна скористалася нагодою для низки контратак. Вона повернула більше території, ніж переходило з рук у руки за кілька років. Це стало великим оперативним полігоном для випробування тактик із застосуванням дронів, введення противника в оману та інших методів, які доповнили традиційні загальновійськові дії.

Потім Україна розпочала операцію "Вівальді" силами Третього армійського корпусу на сході, в районі Лимана. За чотири етапи вона відкинула те, що я назвав би північною частиною російських кліщів, якими планували охопити східний пояс міст-фортець із двох боків. Росіян відтіснили на рубежі, з яких вони починали наступ значно більше ніж рік тому. Україна повернула кілька сотень квадратних кілометрів і звільнила міста.

Для мене найважливіше - вироблення способів наземного маневру або, з огляду на кількість задіяних дронів, повітряно-наземного маневру. Позиційні бойові дії - частина війни. Іноді ви самі обираєте їх як перехід між наступальними чи оборонними операціями, а іноді їх вам нав'язують. Але ви ніколи не хочете залишатися в них надовго.

Україна явно вирішила, що повернення територій - частина зусиль, аби цього року завдати путінським військам важких втрат і звільнити власних громадян від російського гніту. І вона це зробила. Інші командири корпусів дивитимуться на це й думатимуть: "Гадаю, я можу ще краще". Найближчими місяцями ми побачимо більше таких дій.

На початку року президент Зеленський і міністр оборони поставили мету: 50 000 убитих і поранених російських військових на місяць. У вересні її досягли, а в попередні місяці були близькі до цього. Зараз втрати Росії перевищують те, що може компенсувати щомісячний набір 30 000 - 35 000 людей. Постає питання, чи не доведеться їй оголошувати мобілізацію, щоб покрити цю різницю.

Як маневр знову стає можливим

Аарон Маклін: Як на практиці працюють ці нові способи маневру? Це одне з найцікавіших питань останніх років. Технології та виснаження разом можуть ускладнити просування. Найвідоміший приклад - Західний фронт Першої світової, але такі моменти були в обох світових війнах, і згодом люди знаходили спосіб знову рухатися вперед. Що роблять українці, аби маневр став можливим?

Мік Раян: Це не так уже й відрізняється від того, до чого союзники дійшли в останні роки Першої світової війни: перш ніж маневрувати, треба активно вводити ворога в оману й придушувати його. Тоді був рухомий артилерійський вогневий вал, тепер - рухомий вал ударів дронів.

Це операції з підготовки поля бою в глибині із застосуванням дронів на відстані до 200 кілометрів за лінією фронту або сірою зоною. Вони придушують центри управління безпілотниками, артилерію та інші цілі. Це глибша й складніша версія рухомого артилерійського вогневого валу, який повернув можливість маневру в Першу світову війну.

Така підготовка в глибині, яка відкриває шлях для просування, була центральним елементом українських дій. Безпека операцій і введення противника в оману також мали вирішальне значення. Командир Третього армійського корпусу оприлюднив відео про досягнення корпусу, які дають уявлення про ці підходи. Одне з них присвячене введенню в оману та оманливому маневру: впливу на мислення російських командирів, щоб вони реагували так, як потрібно українцям, а не обирали інші можливі варіанти дій.

Швидке наслідування у війні

Аарон Маклін: Нещодавно ви писали про "швидке наслідування" у війні. Що означає ця ідея, як вона втілюється в Україні й чому це важливо?

Мік Раян: Цей термін прийшов із бізнесу у 1980-х. Дослідники запитували, чи краще бути першопрохідцем, чи дозволити першопрохідцям вкладати гроші й ризикувати, розробляючи продукт, а коли він з'явиться, скопіювати його та випередити їх.

Хоча термін прийшов із бізнесу, військові роблять це тисячоліттями. Тео Фаррелл називає це військовим наслідуванням: ви бачите, що робить ворог, вирішуєте, що вам теж варто так робити, а потім удосконалюєте це.

Росія й Україна робили це протягом усієї війни. Росія наслідувала Україну в застосуванні дронів. Україна наслідувала Росію в застосуванні дронів з оптоволоконним керуванням. Вони копіювали одна в одної наземну тактику та розробки дронів для ударів углиб території. Росія наслідувала Україну в розробці перехоплювачів.

Нещодавно американські військові зробили те саме в Затоці. Услід за іранськими "Шахедами" вони створили дрон LUCAS - можливо, це було радше повільне наслідування. Але Україну вони точно наслідували швидко: після перших іранських ударів по аеродромах та інших об'єктах у Затоці почали використовувати українське програмне забезпечення для ППО й перехоплювачі Merops.

ВМС США наслідували Україну, створивши власний безекіпажний надводний апарат, який рятував членів екіпажів збитих літальних апаратів і завдавав ударів по іранських укриттях для підводних човнів. Думаю, американські військові також наслідували українські Сили безпілотних систем, створивши в Затоці оперативну групу Scorpion і нове командування автономної війни, яке має запрацювати в жовтні наступного року. Його повноваження ширші, ніж у звичайного бойового командування. Воно уповноважене створювати, формувати, навчати й забезпечувати війська, що майже робить його ще одним самостійним видом збройних сил.

Чого вчиться Китай

Аарон Маклін: Китай особливо вправний у швидкому наслідуванні в бізнесі, почасти тому, що не надто переймається законом. Це чемна назва того, що в іншому контексті можна було б назвати крадіжкою всього, що не прикручене до підлоги. Гадаю, багато американських компаній стикалися з цим у співпраці з китайськими партнерами. Ви уважно стежите за Тихоокеанським регіоном. Чого Китай вчиться в Україні, а тепер і в Ірані, та яке місце посідає в цій картині?

Мік Раян: Китай завжди приділяв велику увагу спостереженню за чужими війнами, особливо від часу Фолклендського конфлікту. Він бачив паралелі між тим, що довелося робити британцям, і тим, що, можливо, доведеться робити Америці в майбутній війні проти Китаю. Війна в Затоці 1991 року докорінно змінила Народно-визвольну армію Китаю. Війна в Україні та війни на Близькому Сході зосередили китайську увагу на політичних і стратегічних питаннях, зокрема на тому, як ми ухвалюємо рішення та налагоджуємо масштабне виробництво.

Останнім часом особливо цікавою стала швидкість такого навчання. Зв'язки між Іраном, Росією, Китаєм і Північною Кореєю дають їм змогу обмінюватися уроками майже в реальному часі. Я називаю це авторитарним блоком навчання й адаптації.

Нещодавнє дослідження Катерини Бондар із Центру стратегічних і міжнародних досліджень відстежує інновації та час від перших спостережень Китаю до впровадження в НВАК. Грубо кажучи, вони виявляють новації за чотири місяці, а впроваджують протягом року. Це може здаватися довгим строком, але для західних військових така швидкість змін - швидкість світла. Нам слід за цим стежити, непокоїтися через це, наслідувати й робити краще.

Аарон Маклін: Не думаю, що хтось краще за вас поєднує всі ці різні аспекти ведення війни та підготовки до неї в усьому світі. Я завжди вдячний, коли ви приходите на програму. Я хочу, щоб Китай вдалося стримати, а Росію та Іран - перемогти. З нетерпінням чекаю нагоди відкоркувати з вами напій на ваш вибір, коли ці радісні результати будуть досягнуті.

Мік Раян: Якщо все це станеться, світ стане кращим. І я з нетерпінням чекаю нашої скорої зустрічі.