Імпортна залежність: як зупинка метзаводів змінює ринок сталі України

Простій українських підприємств збільшує присутність постачальників із Китаю, Туреччини, Єгипту та інших країн. Війна призвела до великих втрат для української металургії: потужності з виплавки сталі скоротилися на 68,4% (з 25,3 млн т у 2021 році до 8,0 млн т у 2026-му), а обсяг виробництва сталі впав на 65,4% (з 21,4 млн т 2021-го до 7,4 млн т у 2025 р.), пише GMK Center.

Закономірно почала зростати присутність імпорту на українському ринку: якщо у 2021-му, за даними Укрметалургпрому, частка імпорту у споживанні становила 22,6%, то за підсумками 9 місяців 2026 року аналогічний показник дорівнював уже 46,8%. Зупинка металургійних підприємств внаслідок російських обстрілів є передумовою для подальшого зростання частки імпорту.

Показовою є ситуація у вересні, коли більшу частину місяця українські металургійні заводи простоювали і могли продовжувати постачання лише у невеликих обсягах завдяки накопиченим запасам. За таких умов споживачі мусять переорієнтовуватися на імпортні джерела постачання, та це процес, який потребує часу. Зокрема щонайменше два місяці потрібно, щоб доставити імпорт. Основні його обсяги надійдуть десь у листопаді, тому остання статистика не дасть змоги зробити висновки щодо масштабів. Проте можна зрозуміти, постачальники з яких країн з найбільшою імовірністю задовольнятимуть попит українських споживачів у найближчому майбутньому.

Імпортна карта українського ринку у вересні 2026-го

За багатьма позиціями найбільшими постачальниками імпорту є Китай і Туреччина. Так, із Китаю надійшло 33,3% імпорту г/к рулону і товстого листа, 57,3% імпорту х/к листа, 40,2% імпорту фасонного прокату, 51,4% імпорту сталевих труб. Зі свого боку Туреччина поставила в Україну 33,2% імпорту г/к рулону і товстого листа, 33,6% імпорту х/к листа, 49,8% листового прокату з покриттям, 20,9% арматури та інших прутків, 37,9% фасонного прокату, 12,8% сталевих труб.

У сегменті листового прокату з покриттям можна ще виокремити В’єтнам, звідки надійшло 12,5 тис. т (19,2% імпорту). Найбільшим постачальником арматури і прутків став Єгипет (71,8%) — обсяг поки що невеликий (3 тис. т), але є перспектива збільшення. Імпорт катанки у вересні також був незначним, усього 523 т, а основним постачальником виявилась Молдова.

Цінова конкурентоспроможність азійських виробників набагато вища, ніж європейських, тому й не дивно, що, попри на територіальну близькість країн ЄС, в Україну заходить імпорт з Азії, зокрема Китаю та В’єтнаму. Китай узагалі здійснює світову експансію на ринках сталі завдяки низьким цінам: за даними MySteel, у вересні 2026 р. лише 7,8% із 247 китайських металургійних підприємств були прибутковими. Це означає, що решта 92,8% постачали продукцію у збиток. Фактично, Китай коштом експортної експансії переносить збитки на інші ринки.

Тому весь світ закривається від китайського експорту. Окрім того, розвинені країни загалом обмежують імпорт сталевої продукції: у США діє секція 232, у межах якої увесь імпорт сталі обкладається митом 50%, у ЄС, Канаді, Великій Британії діють імпортні квоти на сталь. На тлі цього ринок України залишається відкритим і цікавим для експортерів з різних країн, навіть попри невеликі обсяги внутрішнього споживання.

Умови для повернення української сталі

Український ринок не зможе обійтися без імпорту, оскільки через зупинку місцевих металургійних підприємств очікується провал у постачанні найбільш масової продукції: г/к та х/к рулону, арматури, катанки. За нашими розрахунками, місячні потреби в імпорті г/к рулону дорівнюють 80–90 тис. т, х/к рулону — 15–20 тис. т, арматури — 70–85 тис. т, катанки — 28–30 тис. т.

Раніше імпорт з азійських країн був обмежений через довгі терміни очікування й логістичні складнощі. Але зараз українським споживачам доведеться вчитися, як із цим працювати. І вони навчаться. Зрештою, вплив Китаю на ціноутворення на українському ринку може виявитися значним.  Коли настане час запуску українських заводів, постане цілком очікуване питання, а як вони можуть відновити виробництво, коли внутрішній ринок заповнений імпортною продукцією, яка ще й постачається за низькими цінами?

Для відновлення роботи, з одного боку, потрібні замовлення, які забезпечують певну завантаженість потужностей (хоча б  на рівні червня 2026-го, коли українські підприємства постачали на внутрішній ринок 1,1 млн т сталевої продукції). З іншого боку, потрібна певна мінімальна маржинальність продажів, яка б давала можливість сплачувати підвищені тарифи «Укрзалізниці» та інших логістичних операторів, високі ціни на електроенергію і газ, покривати вартість ремонтів для підтримки обладнання у робочому стані.

У ситуації, коли ЄС суттєво обмежив доступ українських виробників на свій ринок через квоти, а внутрішній ринок заповнюється імпортною продукцією, підтримати запуск українських металургійних підприємств могло би введення торговельного захисту внутрішнього ринку. Таку практику застосовують країни, які не стикаються з таким масштабом викликів, як Україна. Обґрунтувати доцільність вжиття заходів торговельного захисту цілком можливо, з огляду на ті виняткові умови, у яких опинилася українська металургійна галузь. Дуже важливо, щоб ці заходи були гнучкими і стосувалися лише тих позицій, які Україна може самостійно виробляти.

В основі рішення має лежати збалансований підхід, щоби підтримка українських виробників поєднувалася зі збереженням доступу споживачів до необхідної продукції за конкурентними цінами. Для цього варто розглядати не лише традиційні обмежувальні заходи, а й розробку інноваційних інструментів, які б сприяли поверненню українських заводів на внутрішній ринок після запуску. Важливо, щоб відновлення виробництва сталі відбувалося без створення додаткового тиску на підприємства, які є споживачами сталевої продукції і також роблять внесок в українську економіку.