Одна мета – кілька шляхів. Як країни ЄС захищають 5G і що це означає для України

У Німеччині встановили різні строки для різних функцій мережі, у Франції діє дозвільний режим, у Швеції безпекові вимоги закріплені в умовах частотних ліцензій, а в Італії контролюють контракти. Як Україні адаптувати європейський досвід, щоб посилити безпеку 5G і зберегти стабільність зв’язку, – читайте у матеріалі РБК-Україна.

Виклики європейської інтеграції для України

Європейська інтеграція ставить перед українським телеком-ринком питання, на яке недостатньо відповісти одним словом "так" чи "ні": як підвищити захищеність мереж і водночас не послабити їхню здатність працювати?

Для країни, де зв’язок забезпечує роботу екстрених служб, бізнесу, громад і державних сервісів, безпека не може оцінюватися окремо від безперервності послуг.

13 жовтня 2026 року Україна та ЄС відкрили переговори за кластерами 2 і 3. До третього кластера – "Конкурентоспроможність та інклюзивне зростання" – належить розділ 10 "Цифрова трансформація та медіа".

У звіті Єврокомісії Ukraine 2025 Report міститься конкретна рекомендація: узгодити українське законодавство з EU 5G Security Toolbox. Отже, це не абстрактна дискусія про європейські стандарти, а визначений напрям зближення регулювання.

Європейська мета є спільною, національні механізми – різні

EU 5G Cybersecurity Toolbox, ухвалений у січні 2020 року, поєднує стратегічні та технічні заходи: оцінювання ризиків постачальників, обмеження для критичних активів, захист управління мережею, посилення контролю та диверсифікацію ланцюгів постачання.

Він не означав автоматично однакової процедури демонтажу для кожної держави. Європейський суд аудиторів у 2022 році прямо зафіксував, що країни відрізнялися за обсягом обмежень – від ядра мережі до окремих частин радіодоступу.

Ця різниця пояснюється не різним ставленням до кібербезпеки, а різними юридичними інструментами, конфігураціями наявних мереж і способами впровадження рішень. Показові чотири моделі.

Німеччина: різні функції – різні строки

Німецька влада погодила з операторами дворівневий план: до кінця 2026 року припинити використання критичних компонентів визначених постачальників у ядрі 5G, а до кінця 2029 року замінити критичні функції їхніх систем управління в мережах радіодоступу та передання даних.

Уряд підтвердив ці строки в парламентській відповіді у квітні 2026 року. Важлива деталь: другий етап стосується саме критичних функцій систем управління, а не буквально кожної антени чи кожного елемента радіомережі.

Логіка такого розмежування практична: різні вузли виконують різні функції, мають різну критичність і потребують різного планування міграції.

Це не пом’якшення цілі безпеки, а уточнення предмета регулювання.

Франція: рішення через дозвіл на конкретне обладнання

Французький закон 2019 року запровадив режим попереднього дозволу для експлуатації певного обладнання мереж 5G.

У заявці оператор зазначає конкретні моделі та версії, а дозвіл може видаватися з умовами на строк до восьми років.

Закон прямо пов’язує оцінювання з безперервністю, цілісністю, доступністю мережі та конфіденційністю зв’язку.

Це не загальний дозвіл для всіх постачальників і не гарантія відсутності обмежень: держава зберігає широкі повноваження, але реалізує їх через визначену процедуру щодо обладнання.

Італія: контроль чутливих закупівель і контрактів

Італійський механізм Golden Power надає уряду можливість перевіряти угоди, пов’язані зі стратегічними мережами 5G, та за певних умов установлювати приписи, обмеження або застосовувати право вето.

У центрі такого підходу – державна оцінка конкретних операцій і пов’язаних із ними ризиків.

Це не відмова від стратегічних обмежень, а окремий спосіб їхнього правового застосування.

Нова ініціатива ЄС змінює правила дискусії, але ще не є чинним законом

У січні 2026 року Єврокомісія запропонувала переглянути Cybersecurity Act. Проєкт, який часто називають CSA2, передбачає посилення загальноєвропейського механізму роботи з ризиками критичних ІКТ-активів, зокрема обов’язкові заходи стосовно обладнання визначених постачальників.

Станом на 22 жовтня 2026 року це законодавча пропозиція, а не остаточно ухвалений регламент. Її зміст і строки можуть змінюватися під час переговорів між інституціями ЄС.

Отже, різноманітність національних підходів не є аргументом, що Україні дозволено ігнорувати майбутні правила ЄС. Вона доводить інше: навіть жорсткі рішення щодо безпеки потребують точного визначення активів, процедур, відповідальних органів і технічно здійсненних строків.

Скільки коштує зміна мережевої архітектури

Вартість переходу не можна зводити до ціни нового обладнання. Потрібні проєктування, інтеграція, перевірка сумісності, монтажні бригади, тестування, резервування трафіку та контроль можливих перебоїв. Додаткова складність виникає, коли обладнання різних поколінь зв’язку технічно взаємопов’язане.

У дослідженні GSMA Intelligence за липень 2026 року прямі витрати на заміну обладнання визначених постачальників у мобільних, фіксованих і транспортних мережах ЄС оцінено в 30-40 млрд євро. Оцінку сформовано на основі даних семи європейських операторських груп із подальшою екстраполяцією. Автори також попереджають про потенційні ризики для інвестицій і стійкості мереж.

Дослідження не вимірює ці наслідки для України. Це сценарна галузева оцінка, а не встановлений бюджет заміни і не доказ неминучого зростання тарифів.

Принциповий висновок полягає не в тому, що заходи безпеки "надто дорогі", а в тому, що їхня вартість, послідовність і вплив на доступність зв’язку мають бути частиною державного рішення від самого початку.

Україні потрібна не слабша безпека, а точніша модель

Міжнародний союз електрозв’язку в профілі цифрового розвитку України описує пошкодження телекомунікаційної інфраструктури, перебої електропостачання та обмеження резервного живлення як чинники, що впливають на роботу мереж. За таких умов технічні ресурси операторів одночасно потрібні для відновлення, підтримання доступності послуг і модернізації.

Тому національну модель імплементації варто будувати навколо чотирьох практичних запитань:

• Які саме функції та активи потребують обмеження?
• Які ризики створює не тільки подальша експлуатація, а й сама заміна?
• Які строки сумісні з реальними інженерними спроможностями та резервуванням мереж?
• Хто й на підставі яких даних оцінює витрати, джерела фінансування та вплив на відновлення зв’язку?

Відповіді мають спиратися на українську інвентаризацію обладнання, операторські плани міграції, незалежну оцінку ризиків, моделювання CAPEX і прозору процедуру ухвалення рішень.

Такий аналіз не скасовує обмежень там, де їх вимагають безпекові критерії та зобов’язання перед ЄС. Він дозволяє встановити, як виконати їх без непропорційних ризиків для діючих мереж.

Євроінтеграція не вимагає механічного копіювання чужої мережевої топології, інвестиційного циклу чи адміністративної процедури. Вона вимагає досягнення належного рівня безпеки відповідно до застосовних зобов’язань.

Український шлях має бути погоджений із цими зобов’язаннями – і водночас виходити з української інфраструктури, її вразливостей і потреб людей, для яких зв’язок повинен працювати щодня.

Успішність упровадження 5G Security Toolbox не слід оцінювати за критерієм "заміна обладнання", адже це створило б значне фінансове навантаження на мобільних операторів, кошти яких натомість могли б бути спрямовані на розвиток мережі.

Справжнім критерієм має бути сама мережа: вона має залишатися безпечною та високоякісною, забезпечуючи безперервність зв’язку в критичні моменти.