«Українська мова — це свобода»: що малюють школярі, коли їх просять зобразити рідну мову

Українська мова для дітей — це родина, щастя, свобода. А ще Герої та «Азов». У малюнках школярів київського ліцею №179 поруч опиняються речі, з яких мало б складатися дитинство, і війна, яка це дитинство змінює.

До Дня української писемності та мови ми запропонували школярам намалювати українську мову. Не обмежували їх конкретними образами. Це могла бути істота, місце, предмет, улюблене слово. Діти взялися до роботи — і показали, як бачать рідну мову.

«Українська мова — це свобода», — написала одна дитина. Інша назвала її мовою Героїв. Для когось українська — це «мова щастя. І моєї родини».

На малюнках є й образи, які важко сприймати без думки про війну. Їхні асоціації з українською мовою не обмежуються піснями, казками чи розмовами з близькими. У них є місце і для тих, хто захищає країну.

Дитинство мало б давати їм інші сюжети. Малювати сонце, родину, музику. Навчатися у світлих класах, а не в укриттях. Війна змінила цю реальність, і її відбиток є навіть у дитячих зображеннях про мову.

Чому українська мова — це більше, ніж слова

В українському контексті розмова про мову неминуче виходить за межі граматики й правопису. Протягом тривалого часу право української мови на самостійне існування заперечували, а її намагалися підпорядкувати російській. Тому питання мови стосується не лише того, як ми спілкуємося, а й того, ким себе усвідомлюємо.

Цей історичний вимір розкриває редакторка відділу освіти Оксани Онищенко у статті «Писар Русі писав Володимир, а не Владимир. Чому Росію так дратує українська мова», у якому журналістка розмовляє з мовознавцем Віктором Мойсієнком. Історія української мови та мовні факти дають змогу подивитися на російські претензії до неї ширше — як на частину заперечення окремішності України.

Дитячі малюнки показують, як сприйняття мови поєднується з особистим досвідом нового покоління. Для одних дітей це насамперед щастя й родина, для інших — свобода та захисники.

Мова, якою батьки говорять із дітьми, якою ті навчаються, дружать і називають свої почуття, не зводиться до символу боротьби. Вона залишається частиною повсякденного життя. Але війна впливає і на нього.

Можливо, колись ці діти малюватимуть українську мову без згадок про війну. Зображатимуть її через улюблені пісні, казкових персонажів, смішні слова чи розмови з друзями. Поки що серед їхніх асоціацій є і те, що мало б залишатися поза дитячим досвідом.