Кто пришел к власти в Сербии. Рассказываем о политике "студентов", которые свергли Вучича

Те, що відбулося у Сербії минулими вихідними, перевершило найоптимістичніші очікування європейських політичних гравців та міжнародних аналітиків.

Александар Вучич, авторитарний політик, який безперервно керував Сербією останні 14 років, перетворився на головну опору Росії на Балканах, дедалі більше "закручував гайки" у Сербії та демонстрував впевненість у тому, що він за будь-яких розкладів залишиться на чолі цієї держави, – раптом визнав свою поразку на виборах. Перевага переможців виявилася настільки вагомою, що не лишала йому шансів.

Ближчим часом уряд Сербії має сформувати "Студентський список" – об’єднання, яке не є партією, не має власної ідеології та було створене суто під ці вибори. Але яке отримало тверду монобільшість у новому парламенті.

Попри назву, його учасниками є не студенти, а перш за все викладачі та науковці сербських вишів. Однак визначали їх перелік дійсно саме студенти (при цьому одним з базових критеріїв відбору до списку є те, що чинні студенти не мають бути учасниками списку).

Сербське студентство взялося за визначення списку після масштабних антивладних та антикорупційних протестів, що охопили країну з 2024 року і рушійною силою яких були саме студенти. Протести починалися з вимог розслідувати обвал новозбудованого накриття на вокзалі міста Новий Сад, де загинуло 16 людей (в опозиції переконані, що першопричиною обвалу є корупція при будівництві). Згодом мітингарі висунули вимогу про дострокові вибори парламенту і домоглися цього.

А для того щоби створити реальну конкуренцію Вучичу і його партії, студенти вирішили визначити не пов’язаних з владою кандидатів. Причому перелік дійсно формували у вишах, на студентських сходках, зі складною системою погоджень і вето.

Вийшов список людей, у якому від початку не було лідера і кандидата у прем’єри; які об’єднані не ідеологією, а бажанням реформувати Сербію. А тепер вони отримали владу на виборах – здивувавши, напевно, навіть самих себе.

Чого чекати від нової влади? Чи розверне вона Сербію до ЄС? Чому її представники проти санкцій щодо Росії? І хто отримає посади від цієї децентралізованої структури? Про це розповіли іноземним журналістам представники сербської організації European Western Balkans, що є партнером "Європейської правди" – Александар Івкович та Никола Буразер.

Ми структурували і публікуємо для вас їхні пояснення від першої особи.

Сербія об’єдналася проти Вучича

Сценарій, який відбувся у Сербії, аналітики та експерти вважали малоймовірним, однак перемога "Студентського списку" була такою переконливою, що змусила Александра Вучича визнати свою поразку.

Люди сприймали ці вибори як вирішальні, свого роду референдум "за" чи "проти" Вучича. 

І Вучич його програв.

Це "відчуття референдуму" призвело до рекордної явки – яка насправді була вищою, ніж каже офіційна статистика. У Сербії реєстр виборців роздутий і містить багато людей, які не проживають у країні. Якщо рахувати частку реально наявних і живих виборців, то на дільниці прийшли близько 80%.

"Студентський список" зміг зробити неможливе – здобув багато голосів національних меншин Сербії.

Наприклад, боснійська громада на південному заході країни завжди голосувала за етнічно боснійські партії – але зараз підтримала "Студентський список", який наголошував на необхідності єдності між сербами та бошняками в Сербії. Так само за "студентів" проголосувала більшість словацької громади і значна кількість угорців (хоча етнічна угорська партія також буде у парламенті, але з меншою кількістю депутатів).

Фактично це сценарій "Угорщина 2.0". Навіть відсоток підтримки "студентів" подібний до відсотка "Тиси" Петера Мадяра. Через відмінність виборчих систем (у Сербії пропорційна, в Угорщині – змішана з мажоритарними округами) сербські переможці не отримали дві третини місць у парламенті, але все одно мають стабільну більшість.

І перезавантаження влади продовжиться: у грудні будуть також президентські вибори.

Нагадаємо: перед початком парламентської кампанії Александар Вучич пішов у відставку з посади президента (хоча юридично не був зобов’язаний цього робити). Наразі навіть невідомо, кого саме Вучич планував висунути на цю посаду. Очевидно, що він був упевнений у черговій перемозі своєї партії на парламентських виборах і розраховував, що імпульс від цієї перемоги допоможе його ставленику або ставлениці здобути також президентське крісло.

Утім, цього не відбулося.

Тепер президентські вибори відбудуться в абсолютно новій політичній реальності.

Тож на початку наступного року буде сформований цілком новий склад керівництва Сербії: прем’єр-міністр, уряд, президент тощо.

Хто обійме найвищі посади у новій Сербії

Після сенсаційної перемоги "Студентський список" має підстави розраховувати і на посаду президента.

Причому боротьба за неї не буде запеклою, адже за конституцією повноваження президента є здебільшого церемоніальними. Лише за часів Вучича президент мав значну владу, і ґрунтувалася вона не на конституційних повноваженнях, а на його ролі на чолі керівної партії.

Значно більшу вагу матиме прем’єр-міністр.

Чи мають студенти кандидатів на ці посади?

Наразі – ні. Рішення офіційно не ухвалені, але певні кандидатури обговорюються.

Одним з найбільш авторитетних новообраних депутатів є консервативний науковець Радомир Саїчич, про якого зараз говорять як про потенційного кандидата в президенти від "Студентського списку".

Він – академік, професор-хімік з Белградського університету. Раніше не був широко відомим, але під час кампанії став одним з облич списку.

Хто стане прем’єр-міністром? Цього "Студентський список" теж ще не оголосив – але ним не буде перший номер їхнього виборчого списку Ілія Срданович. 

Він – кардіолог, професор університету у місті Новий Сад. У нього немає для прем’єрства ані амбіцій, ані необхідних навичок.

Натомість часто звучить прізвище Деяна Шошкича, одного з провідних учасників "списку". Він має відповідний досвід та знання, у минулому очолював Національний банк. А виходячи з його дій та публічних заяв під час кампанії, Шошкич готовий очолити уряд.

Треба підкреслити: цей вибір ще не підтверджений. Але тих, хто хотів би стати прем’єр-міністром і взяти на себе відповідальність, не так і багато. А прем’єром має бути хтось зі "Студентського списку" – хто пройшов відбір та показав себе під час кампанії.

Обирати прем’єр-міністра зі сторони було би політично нерозумним.

Утім, міністрів доведеться шукати не лише серед новообраних депутатів. Шошкич вже каже, що новий уряд Сербії буде свого роду "урядом експертів", і на посади міністрів можуть бути запрошені зовнішні незалежні фахівці, які не входять до списку.

Але конкретики немає. Зокрема, інформації про те, хто стане міністром закордонних справ.

Рухатися до ЄС, не визнаючи цього

"Студентський список" виступає проти політики Вучича не в усіх сферах. Наприклад, "список" обіцяє продовжувати поточну зовнішню політику Сербії.

Тож не чекайте тут жодних суттєвих змін.

Зокрема щодо війни РФ проти України "студенти" мають намір зберегти поточну позицію Сербії: повага до територіальної цілісності України, але без введення санкцій проти Росії. До слова, це підтримує більшість сербського суспільства.

Що стосується інтеграції Сербії до Євросоюзу, то у студентському маніфесті зазначено, що Сербія прагнутиме досягти IBAR. Тобто, виконати проміжні вимоги, встановлені ЄС щодо "фундаментальних" переговірних розділів №23 та 24, де йдеться про верховенство права, права людини, антикорупцію тощо.

IBAR – це ключовий етап у вступному процесі (і для України також. – ЄП).

Але проведення реформ – це єдина проголошена новою владою позиція, що стосується ЄС.  

Відповіді на питання, чи прагне Сербія вступити до ЄС, "Студентський список" не дає. Там свідомо залишають це невизначеним і наголошують, що остаточне рішення щодо членства ухвалюватиме народ на референдумі – "коли настане час".

Чому така невизначеність? Бо це дозволяє уникнути розколу всередині "Студентського списку". "Студенти" досить роз’єднані у питанні членства Сербії в ЄС або у питаннях зовнішньої політики, включно зі ставленням до Росії.

Так само роз’єднаним є сербське суспільство: для сербів питання вступу до ЄС дуже суперечливе. Тому відсутність позиції стала прийнятним компромісом, до того ж електорально виграшним: це дозволило об’єднати усіх виборців, які хочуть відставки Вучича.

Головним пріоритетом уряду буде стабілізація держави, повернення Сербії до нормального державного управління, відновлення свободи слова та боротьба з корупцією.

Але парадокс у тому, що виконання цієї програми наближатиме Сербію до ЄС.

Адже фундаментальними питаннями, що впливають на перспективи вступу Сербії до Євросоюзу, є верховенство права, демократія, свобода ЗМІ, боротьба з корупцією тощо. Все це є пріоритетами студентського руху і стане пріоритетом нової влади.

Тож у цьому сенсі, якщо нова влада Сербії просто робитиме те, що пообіцяла робити, і втілюватиме основні пріоритети – вона перетвориться на проєвропейську політичну силу.

Навіть якщо інші питання, такі як відносини з Росією, питання Косова тощо, поки будуть лишатися на другому плані і їх намагатимуться обходити.

Ця ситуація – офіційна невизначеність і фактичне виконання критеріїв зближення з ЄС – задовольняє усіх. Ні проєвропейська частина виборців, ні Брюссель, ні навіть країни-члени не вимагатимуть від уряду Сербії приймати рішення з політично складних питань зовнішньої політики.

Є очікування, що нову владу Сербії оцінюватимуть за реформами, а не за цими питаннями.

Що стане пріоритетом нової влади Сербії

Обіцянки боротися за верховенство права, свободу ЗМІ тощо зазвичай звучать дуже розмито. Але не у Сербії. Для сербів це – цілком зрозумілі й не абстрактні вимоги. Тут усім ясно, якими насправді є найгостріші проблеми.

Не дарма саме це саме привело до такої безпрецедентної мобілізації громадян.

Сербія – це держава, "захоплена" Вучичем.

Інституції тут працюють в інтересах не громадян, а однієї політичної партії та її лідера. "Звільнення" цих інституцій, забезпечення їхньої підзвітності – це зрозуміла суспільству вимога.

Боротьба з корупцією і розслідування випадків корупції – зрозуміла вимога.

Ще одна проблема – зв’язки влади з організованою злочинністю, які у Сербії є дуже тісними.

У нас було безліч випадків, суперечок, скандалів щодо зв’язків уряду з оргзлочинністю, вбивствами, наркоторгівлею, з різними організованими злочинними угрупованнями. Про ці історії всі знають, журналісти-розслідувачі роками розповідали про це, наводячи чимало доказів, – і нічого не відбувалося.

Були навіть випадки, коли співробітники поліції були причетні до вбивств у мафіозному стилі – і жодних наслідків.

Тому одним із гасел під час цих виборів було "Сербія чи мафія".

Щодо свободи ЗМІ від уряду чекають початку роботи дієвого, незалежного регулятора, який накладатиме штрафи на порушників, видаватиме ліцензії на основі якості програм, а не політичних уподобань тощо – тобто, виконуватиме свої обов’язки. І, звісно, рішення про фінансування ЗМІ мають ухвалювати на основі відкритих конкурсів, а не політичних уподобань.

Коли йдеться про верховенство права та демократію – це звучить дуже ідеалістично. Але ми говоримо про цілком конкретні речі.

Річ у тім, що зловживання владою з боку Вучича стало настільки серйозним, корупція – настільки поширеною, зв’язки з організованою злочинністю – настільки глибокими і проблематичними, що існував серйозний ризик: якщо Вучич залишиться при владі, репресії значно посиляться. Ця загроза зрештою стала мотиватором, щоб така неоднорідна група людей об’єдналася у "Студентський список".

Косово, Росія та інші складні теми

Питання Косова є найбільш суперечливою темою. Будь-які необачні кроки тут особливо дорого коштуватимуть новій владі.

І загалом, югославські війни 1990-х років – це велика тема, тож тут досі існує чимало суперечок: були ті дії геноцидом чи ні, й таке інше. В Сербії це наче мінне поле, де політичні помилки тягнуть серйозне покарання, і нову владу критикуватимуть незалежно від того, яку позицію вони займуть.

Але річ у тім, що уникати цих тем вічно не вийде. Рано чи пізно "Студентський список" буде змушений діяти і щодо Косова.

Наразі владні структури Сербії займають щодо Косова дуже обережну позицію, яка має суспільну підтримку. Коротко її можна сформулювати так: Косово є частиною Сербії, і хай що станеться, хай які наслідки – ми ніколи не визнаємо його незалежність. Нова влада може спробувати підтримувати тяглість цієї політики. Але річ у тім, що реальність змушуватиме виходити за ці межі.

Те саме сталося, коли Вучич прийшов до влади у 2012 році.

Тоді партія Вучича також критикувала попередній уряд за надто конструктивний діалог з Косовом. А коли вони самі прийшли до влади, то фактично пішли ще далі у цьому діалозі, підняли його рівень з технічного на політичний.

Бо цього вимагала реальність.

Подібного варто чекати і щодо зовнішньої політики: спочатку вони намагатимуться нічого не змінювати, уникаючи суперечок. Але в якийсь момент це питання все одно постане.

Зокрема і питання санкцій проти Росії. Наприклад, воно може виявитися умовою просування до вступу в ЄС.

"Студентський список" прийшов не назавжди

Найближчою аналогією до ситуації в Сербії після падіння Вучича є Чорногорія 2020 року, після поразки Демократичної партії соціалістів Міло Джукановича.

Там спершу створили своєрідний уряд експертів на чолі з професором Здравко Кривокапичем, який проіснував півтора року. Потім приблизно стільки ж був інший уряд, після чого – знову вибори.

ДОВІДКА ЄП: Міло Джуканович керував Чорногорією з 1991 по 2023 рік, чергуючи посади президента та прем’єра. При цьому спершу він очолював Чорногорію як частину Югославії, потім – як складову союзної республіки з Сербією, а потім під його керівництвом Чорногорія стала незалежною державою. У правлінні Джукановича було три дворічні паузи – у 2006-2008, 2010-2012 та 2016-2018 роках, але і у ці періоди він лишався очільником керівної Демократичної партії соціалістів (ДПС). З 1991 по 2020 рік ДПС безперервно була керівною партією Чорногорії, формуючи уряд або одноосібно, або на чолі коаліції. За цей час Джуканович набув іміджу авторитарного корумпованого керівника та противника реформ. Але лише у 2020 році його партія програла вибори. Після певного перехідного періоду Чорногорія почала втілювати програму реформ і просуватися до вступу в ЄС.

Так само і ми очікуємо, що спочатку буде "аполітичний уряд", а з часом політична ситуація кристалізується і, напевно, ми побачимо появу в Сербії нових політичних гравців.

Адже зараз, по суті, відбувся повний перезапуск політичної сцени.

Єдиною "старою" партією, що залишилася в парламенті, є Сербська прогресивна партія Вучича – але є підозри, що тепер, коли вона більше не при владі, її підтримка та чисельність будуть поступово зменшуватися.

З іншого боку, "Студентський список" у чинному вигляді не зможе перетворитися на стабільну політичну партію. Це – ситуативне політичне утворення, яке об’єднало людей різних ідеологічних позицій і стало найкращим способом перемогти Вучича на виборах. Однак "список" може стати основою для створення партії, чи, скоріше, кількох партій (зважаючи на серйозні ідеологічні розбіжності між членами).

Також можуть з’явитися принципово нові політичні гравці.

Але це відбудеться не відразу.

Спершу влада уникатиме питань, які розділяють, і сфокусується на пріоритетних завданнях – реформах і очищенні держави від впливу Вучича.

Коли з’явиться відчуття, що ситуація певною мірою нормалізувалася, – тоді студентський список у цьому вигляді, швидше за все, припинить своє існування.

Записав Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"