Страхування воєнних ризиків: якою буде нова модель

Україна потребує комплексної системи, яка дасть змогу бізнесу швидко отримувати допомогу після обстрілів уже 2027 року й залучати приватний і міжнародний капітал для страхування воєнних ризиків.

Якою була початкова модель

Повноцінне страхування воєнних ризиків — одна з передумов відновлення української економіки. Без нього банки неохоче кредитують вразливі активи, інвестори відкладають рішення, а підприємства змушені самостійно брати на себе ризики, які перевищують можливості більшості бізнесів і всього українського страхового ринку.

За оцінками, наведеними в концепції Міністерства економіки та довкілля, потенційні щорічні збитки основних засобів від війни можуть становити 4–10 млрд дол. і більше. Водночас поточну місткість страхового та перестрахового ринку оцінюють менш як у 1 млрд дол. Отже, Україні потрібні механізми, які дадуть змогу не лише компенсувати вже завдані збитки, а й поступово сформувати ринок страхування воєнних ризиків.

У вересні Мінекономіки запропонувало створити спеціальний фонд обсягом 3–4 млрд дол. Орієнтовно 1 млрд дол. мав надійти з державного бюджету, ще 2–3 млрд — від міжнародних донорів.

Ключовою особливістю цієї моделі було фінансування державою першого шару збитків — так званого first-loss. Програма мала охоплювати підприємства різного розміру у визначених секторах економіки на всій підконтрольній Україні території. Максимальний ліміт компенсації передбачали на рівні 10 млн дол. на одну юридичну особу, а стартовий внесок за участь у програмі — 2% обраного ліміту покриття. Основний акцент робили на страхуванні будівель, обладнання та інженерних мереж.

Адмініструвати програму мало Експортно-кредитне агентство (ЕКА), а приватні страховики та міжнародні перестраховики повинні були долучатися до покриття збитків понад перший шар, профінансований державою.

Проте така конструкція викликала питання в бізнес-асоціацій та аналітичних центрів. Держава брала на себе не найбільш катастрофічні, а відносно часті збитки, що створювало ризик швидкого вичерпання фонду. За масштабних руйнувань навіть 3–4 млрд дол. не гарантували б стійкого покриття потреб бізнесу. Крім того, єдина ставка 2% не враховувала суттєвої відмінності між ризиками підприємств у Києві, західних областях і прифронтових регіонах.

Додаткові питання стосувалися джерел фінансування. Серед варіантів розглядали підвищення загальної ставки ПДВ, збільшення імпортного ПДВ, мито на некритичний імпорт і обов'язкові внески підприємств. Такі рішення могли б створити додатковий тиск на споживчі ціни та бізнес, а також породжували питання справедливості: чому всі платники податків мають фінансувати компенсацію збитків лише окремим підприємствам і за окремими видами активів.

Що пропонували аналітичні центри

У відповідь аналітичні центри запропонували іншу архітектуру — модель M3, побудовану на розподілі ризиків між бізнесом, страховиками, перестраховиками й державою.

Її головний принцип полягає в тому, що держава не має замінювати приватний страховий капітал. Бізнес бере на себе частину збитків через франшизу, первинні страховики покривають доступний їм ризик, перестраховики забезпечують додаткову місткість, а держава втручається на рівні катастрофічних збитків, яких ринок не здатен прийняти.

Серед пропозицій були франшиза орієнтовно 3–5% вартості об'єкта, державний механізм покриття критичного шару збитків і компенсація 70–80% вартості страхової премії для зменшення початкових витрат бізнесу. Також пропонували поширити покриття не лише на будівлі та обладнання, а й на товарні запаси, сировину, готову продукцію, товари в дорозі та виробництві, транспорт і орендоване майно.

Такий підхід має довгострокову перевагу: бюджетний ресурс використовують для залучення приватного й міжнародного капіталу, а не для систематичного фінансування збитків, які в принципі може покривати страховий ринок.

Нова модель страхування воєнних ризиків

За підсумками обговорень фахівців Мінекономіки, аналітичних центрів, бізнес-асоціацій напрацювали нову поетапну модель створення Фонду відновлення економічної активності. Її логіка — не відмовлятися від термінової компенсації збитків, але поступово доповнити її кредитуванням і перейти до ринкового покриття критичних воєнних ризиків.

Нова модель передбачає: екстрену компенсацію збитків із франшизою 5% і лімітом до 3–4 млн дол. на одну юридичну особу. Єдиний тариф участі залишається на рівні 2%. Також мають сформувати механізм покриття критичних збитків із залученням приватних перестрахових пулів, міжнародних перестраховиків і державних гарантій. До компенсацій має додаватися пільгове кредитування бізнесу із компенсацією ставки до 10%.

Потребу в додатковому ресурсі для компенсаційної програми оцінюють в 1,5–2 млрд дол.

Звідки взяти ресурс на запуск програми

Найскладніше питання — забезпечити фінансування вже на першому етапі, щоб програма запрацювала з 1 січня 2027 року. У спільних напрацюваннях запропонували комбінувати швидкі бюджетні рішення з новими податковими надходженнями, а надалі — залучати донорські кошти та розвивати довгострокові механізми фінансування.

Серед можливих швидких джерел фінансування розглядають такі.

Переорієнтація частини резервного фонду — близько 30–37 млрд грн. Це одне з найбільших потенційних джерел, яке потребує окремої оцінки Мінфіну. Важливо визначити, яку частину ресурсу можна спрямувати на підтримку постраждалого бізнесу без послаблення здатності держави реагувати на інші непередбачувані потреби воєнного часу.

Ліквідація програми «Національний кешбек» — близько 2–3 млрд грн. Пропонується переорієнтувати частину коштів програми на відновлення виробничих активів і підтримку підприємств, що зазнали воєнних збитків.

Дорожній фонд — близько 10–15 млрд грн.

Податок на солодкі напої — потенційно 6–8 млрд грн. Запровадження такого податку розглядається як можливе джерело додаткових бюджетних надходжень. Його перевага полягає в можливості сформувати новий дохідний ресурс без загального підвищення ставки ПДВ.

Індексація податку на розкіш — потенційно 1–3 млрд грн.

Зміни законодавства щодо антидроблення і мінімізації схем зі спрощеною системою — потенційно 15–23 млрд грн. Законопроєкт напрацьований, Мінфін передбачає чіткі критерії «антидроблення», перегляд деяких видів діяльності, які можуть бути у 2-й групі ЄП ФОП, інші заходи для мінімізації схем «ФОП замість найму», «обнал через ФОП», «дроблення на ФОП».

Сукупний потенціал цих шести можливих джерел становить близько 65–85 млрд грн; частина передбачає перерозподіл уже запланованих видатків, інша — ухвалення податкових змін, а фактичний ефект залежатиме від строків запровадження та реальної бази оподаткування.

Необхідною на цей час є спільна валідація джерел із Мінфіном і визначення реалістичної комбінації, яка дасть можливість профінансувати програму без надмірного тиску на бізнес і споживачів.

Окремо необхідно працювати над донорським фінансуванням. У початковій концепції Мінекономіки передбачалося залучити від міжнародних партнерів 2–3 млрд дол. Для нової поетапної моделі міжнародна підтримка важлива не лише як джерело коштів на компенсацію, а й як потенційний ресурс для формування перестрахових пулів і державних гарантій на третьому етапі.

Мета реформи системи страхування воєнних ризиків — не просто знайти гроші на чергові виплати, а побудувати систему, в якій обмежений державний ресурс поступово залучатиме більше приватного й міжнародного капіталу. Екстрена компенсація має стати першим кроком до відновлення бізнесу, пільгове кредитування — допомогти йому повернутися до повноцінної роботи, а перестрахування та державні гарантії — забезпечити довгострокове покриття критичних воєнних ризиків.